Левко Лук'яненко: про життя дисидента та автора Акту проголошення незалежності України

Журналістка ІА Дивись.іnfo зібрала головні фраґменти зі життя українського дисидента.

У дитинстві пережив Голодомор

Левко Лук'яненко народився 24 серпня 1928 року в селищі Хрипівка Чернігівського району. Його батьки, Наталія та Грицько, крім Левка, виховували ще трьох дітей.

Дитинство дисидента припало на важкі часи в історії України. Протягом 1932-1933 років родина пережила Голодомор.

Під час Другої світової війни в 1944 році Левка Лук'яненка мобілізували до радянської армії, де він служив до 1953 року. Опісля вступив до Московського університету на юридичний факультет. Тоді ж став членом комсомолу та комуністичної партії. Однак згодом перейшов на бік підпільного руху.

У Львові його засудили до розстрілу

Після закінчення університету у 1958 році Левко Лук’яненко переїхав на захід України, зокрема у Львівську область. Спочатку комуністична партія спрямувала його в Радехівський район, а через рік — Глинянський.

У 1959 році разом зі Степаном Віруном і Василем Луцьківим створив Українську Робітничо-Селянську Спілку, що стала першою підпільною організацією в повоєнний період. Її програма передбачала ненасильницьку боротьбу за національні, культурні, економічні права українців, а також самостійність України на основі Конституцій УРСР і СРСР.

7 листопада 1960 року у Львові минула перша зустріч Робітничо-Селянської Спілки. Її учасниками стали також — Іван Кандиба та Олександр Лібович. Згодом представників організації радянська влада заарештувала. Це сталося 21 січня 1961 року.

У травні Лук’яненка засудили до розстрілу за те, що «з 1957 виношував ідею відриву УРСР від СРСР, підривав авторитет КПРС, зводив наклепи на теорію марксизму-ленінізму». Він 72 доби провів у камері смертників у тюрмі на Лонцького у Львові. Однак вирок не судилося виконати. Пізніше рішення замінили на 15 років ув’язнення.

Спершу Лук'яненко відбував покарання у Моравії АРСР, пізніше — у Владимирському централі та моравських таборах. Під час ув’язнення дисидент разом з іншими українськими політичними в’язнями організовував страйки, де вони вимагали дотримання своїх прав. Через це п’ятсот ув’язнених перевели в Пермські табори. Самого Лук’яненка у 1974 році відправили до Владимирської в’язниці.

Був учасником Української Гельсінської групи

Вийшов з ув'язнення лише у січні 1976 році та оселився Чернігові, де влаштувався на роботу електриком. Того ж року було створено Українську громадську групу, яка сприяла виконанню Гельсінських угод (УГГ). До організації увійшов і Левко Лук’яненко.

Через діяльність у Українській Гельсінській групі його ув'язнюють другий раз у 1978 році. Він отримав 10 років позбавлення волі та п'ять років заслання в моравські табори суворого режиму. Не зважаючи на позбавлення волі Лук'яненко продовжував свою громадську діяльність та збирав інформацію серед політичних в’язнів про порушення їхніх прав та передавав представникам ЗМІ.

У 1988 році вийшов на волю після ув'язнення. Одразу його обрали головою Української Гельсінської Спілки. Повернутися до України на початку 1989 року. Через рік став також головою Української Республіканської партії та депутатом Верховної Ради.

Автор «Акту проголошення незалежності України»

Левко Лук’яненко вважається автором «Акту проголошення незалежності України». Документ політик написав на сторінках простого зошита перед сесією Верховної Ради 23 серпня.

«....я почав писати таку ніби ввідну історичну преамбулу про те, що, продовжуючи традиції боротьби за незалежність і проголошення Української народної республіки незалежною державою 22 січня 1918 року… Другий абзац: опираючись на Декларацію про державний суверенітет, ухвалену півтора року тому… Третій пункт і четвертий, який стосувався територіальної влади. Про те, що законодавство СРСР втрачає чинність на території України і влада незалежної української держави поширюється на усі території у межах тих кордонів, які є, і плюс морська зона. І на 12 годину ми повернулися на збори, які вже зібралися. Я виступив з пропозицією, що треба писати якнайкоротший документ...», — розповідав Левко Лук’яненко ІА Дивись.info.

24 серпня 1991 року сталося проголошення Незалежності України. Раніше в інтерв’ю ІА Дивись.info Левко Лук’яненко так згадував про ці події:

«Навколо Верховної Ради, у парку були тисячі людей. Вони також чекали того рішення. А ми підхопилися, почали один одного обіймати. Мене вітали, я їх вітав. Це було таке піднесення, таке щастя, така радість, що більшого в житті я не знав. І тоді я подумав: "Боже, навіть якщо я б більше нічого в житті взагалі не зробив для України, то задля оцього варто було жити"!».

Був кандидатом в президенти України

У 1991 році Левко балотувався в посаду Президента України. Однак за результатами голосування посів третє місце. Крім того, протягом свої діяльності:

• Був Повноважним послом України в Канаді.
• У 1994 році Левка Лук’яненка став головою Асоціації дослідників Голодоморів в Україні.
• У 1998-1999 роках став членом блоку «Національний фронт».
• У 1988 році став головою Української Гельсінської Спілки.
• Брав участь в подіях Помаранчевої Революції та Революції Гідності.
• У 2006 році заснував Українську республіканську партію.
• Був народним депутатом України п’ятого скликання від «Блоку Юлії Тимошенко».

У 2017 році дисидента висунули на здобуття Нобелівської премії Миру, проте йому не вдалося її отримати. 7 липня 2018 року Левка Лук’яненка не стало. Його поховали на Байковому кладовищі в Києві.

У Львові є вулиця імені Левка Лук'яненка

18 серпня 2022 року Львівська міська рада перейменувала вулицю Шеремети на честь Левка Лук’яненка в межах деколонізації топоніміки міста. Ця вулиця розташована у Шевченківському районі міста та пролягає від вулиці Замарстинівської до парку 700-річчя Львова.

---

У матеріалі використано інформацію з таких джерел: енциклопедичної статті про Левка Лук'яненка; матеріалу на сторінці Українського інституту національної пам'яті; довідки Інституту історії України та інтерв'ю ІА Дивись.іnfo.

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.