Пам’ять, що втрачається: у Львові триває виставка архівних фото прифронтового села
У публічно-історичному просторі «Після тиші» другого травня відкрили виставку «Мирне Поле. Сільська фотографія». В основі експозиції — архівні фотоплівки 1950–1960-х років із села Терсянка Запорізької області, яке нині перебуває за кілька десятків кілометрів від лінії фронту.
Світлини показують повсякденне життя мешканців села: весілля, похорони, роботу в колгоспі, родинні зустрічі та сільські свята. Водночас виставка — не лише про фотографію, а й про втрату пам’яті, історії та цілих населених пунктів, які сьогодні, під час війни, знижує Росія.
Детальніше про проєкт — у матеріалі журналістки ІА Дивись.info, яка відвідала екскурсію виставковкою.
Врятовані плівки
Архівні плівки відшукала громадська організація Гуляйпільські старожитності. Її керівник історик Сергій Звілінський розповів, що плівки випадково знайшли в будинку культури в Терсянці під час експедиції.
За його словами, влітку минулого року село ще було відносно спокійним і заселеним: працювали магазин, школа, сільрада та будинок культури. Саме там працівниця закладу згадала про старий пакет із фотоплівками, які роками лежали без уваги.
«Це просто щастя, що їх не викинули та не знищили», — каже Звілінський.
Він розповідає, що плівки свого часу знайшли на горищі одного з будинків і передали до закладу культури. Ніхто не знав, що з ними робити, тому архів могли втратити назавжди.
Опісля плівки передали на оцифрування до Центру міської історії у Львові. Так, дослідники зрозуміли, що йдеться не просто про кілька випадкових фото, а про цілісний архів сільського фотографа Олександра Панова. На плівках виявили понад 300 кадрів, які він зробив протягом 1950–1960-х років у селі Терсянка.
Читай також: У Львові показали мистецький проєкт-дослідження про психологічний стан військових лікарів і медиків
Колективний портрет села, яке зникає
Історик Андрій Усач наголосив: нині ці світлини отримують інше значення. За його словами, спершу була ідея після оцифрування повернути плівки назад у Терсянку, однак зараз село фактично знищується — його обстрілює російська армія.
«Це колективний портрет села, якого, найімовірніше, не буде існувати найближчим часом», — зазначає історик.
Він додав, що російсько-українська війна спричиняє величезні втрати історичної та культурної спадщини, масштаби яких суспільство ще навіть не здатне усвідомити.
Історик пояснив, що виставка побудована як мозаїка індивідуальних історій, адже саме через особисті та родинні досвіди люди розуміють і ширшу історію України.
Усміхнені обличчя і складна реальність
Андрій Усач підкреслює: фото можуть створювати оманливе враження безтурботного сільського життя, проте насправді за усмішками ховалися складні життєві обставини, які їх спіткали.
У інтерв’ю, які вдалося записати під час експедиції і які можна послухати у межах виставки, мешканці села розповідають про важку працю в колгоспах, життя в бідності та переселення після Другої світової війни. За словами Андрія Усача, багатьом людям обіцяли краще життя та житло, однак реальність виявлялася суворішою.
«Ці образи усміхнених людей можуть бути дуже оманливими, якщо не розуміти контексту — про їхнє повсякденне життя», — зазначив історик.
Хто фотографував Терсянку
Дослідники з’ясували, що автором світлин був фотограф Олександр Панов. Спочатку про нього знали лише прізвище, однак згодом вдалося відновити частину його біографії.
Сергій Звілінський розповів, що команді довелося майже по крихтах збирати інформацію про фотографа та дізнаватися інформацію про людей, які він знімкував. Коли фронт наблизився до Терсянки і більшість мешканців виїхали, дослідники вирушили у сусіднє село Воскресенка, де, за спогадами місцевих, жив Панов. Там їм вдалося знайти могилу фотографа та його дружини. Це допомогло зафіксувати повне ім’я і роки життя чоловіка. Він народився у 1914 році в місті Армавір, що на Кубані. Згодом переїхав до Криму.
Читайте також: у Львові відкрили виставку архівних матеріалів про репресованих священників УГКЦ
Також дослідники дізналися, що Панов був учасником Другої світової війни, служив в авіації Балтійського флоту, а в 1941 році потрапив у німецький полон, де перебував майже до закінчення війни.
Після Другої світової війни він оселився у Воскресенці й почав фотографувати навколишні села. Як зазначає історик, місцеві запам’ятали його як людину з фотоапаратом через плече, котра їздила по селах велосипедом або мопедом.
«Його навіть не треба було запрошувати. Він постійно катався цими селами. Приїжджав на весілля, похорони, різні святкування чи будь-які заходи», — розповідає Звірінський.
Так, світлини цього фотографа створюють чималий візуальний архів життя села у Запорізькій області. Зокрема, серед плівок знайшли цілу серію портретів людей, які працювали на місцевому підприємстві.
Як фотографії «ожили» історіями людей
Після оцифрування команда почала шукати людей, які могли б упізнати мешканців на світлинах та розповісти їхні історії. Через наближення села до лінії фронту та евакуацію мешканців знайти таких людей було складно. Допомогла «випадкова невипадковість».
У Запоріжжі Сергій Звілінський познайомився з жінкою, чия родина походила з Терсянки. Вона одразу зателефонувала своїм дідусеві та бабусі, а ті згадали фотографа Олександра Панова.
«Звичайно пам’ятаємо — він наше весілля фотографував», — пригадує дослідник їхні слова, які почув під час дзвінка.
Після цього команда вирішила до них. Під час зустрічі вони переглянули оцифровані світлини та впізнавала на них сусідів, родичів і знайомих з Терсянки. Таким чином архівні фотографії поступово почали наповнюватися історіями цих людей.
За словами Звілінського, люди пригадували дитинство, роботу, односельців та родинні події. На одному з кадрів чоловік навіть упізнав власного дідуся — учасника Першої світової війни.
«Ці портрети просто оживали у нас на очах», — каже дослідник.
Виставка про пам'ять
Дослідники наголошують: ця експозиція — не лише про Терсянку, адже подібну виставку можна створити практично про будь-яке українське село (якщо відшукати архіви).
Сергій Звілінський пояснює, що через війну зникають не лише будинки чи історичні ландшафти, а руйнуються зв’язки між поколіннями, втрачається культурна традиція та пам’ять про людей. За його словами, останнім часом команда документує прифронтові території, записує спогади старших мешканців, оцифровує родинні архіви та фіксує все, що ще можна врятувати.
«Ми маємо ситуацію, коли суцільно стираються населені пункти, історичні та культурні ландшафти», — наголошує він.
Організатори сподіваються, що після виставки відгукнуться інші люди, які впізнають на фото своїх рідних та допоможуть доповнити історію села новими спогадами. Крім того, планують видати спеціальний каталог таких архівних світлин.
Виставку можна відвідати у публічно-історичному просторі «Після тиші» (вул. Гребінки, 6) до 5 липня. Вхід — вільний.
Раніше ми розповідали: куди піти у Львові з 9 по 15 травня — добірка подій
