Будинки з власною естетикою, або Мандруємо вулицею Івана Вакарчука у Львові (фото)
У Львові відбулася чергова екскурсія в межах проєкту «Вулиці імен» від Інституту стратегії культури. Цього разу ми мали змогу пройтися вулицею Івана Вакарчука — короткою, але символічною частиною міста між двома університетами, де переплітається історія освіти, архітектури та пам’ять про людей.
Детальніше про історію цієї вулиці — у матеріалі журналістки ІА Дивись.info , яка відвідала екскурсію дослідниці архітектури й гідеси Тетяни Казанцевої.
«Вулиці імен» як спосіб переосмислити місто
Директорка Інституту стратегії культури у Львові Юлія Хомчин підкреслює, що «Вулиці імен» — це ініціатива, що створена, аби допомогти переосмислити простір міста.
«Ми проводимо такі екскурсії для того, аби разом зрозуміти, як змінюється наше місто і як у процесі деколонізації ми створюємо новий наратив та модерну ідентичність Львова через людей, яких ще пам’ятаємо», — зазначає вона.
Попередні екскурсії та публічні розмови присвячували Маркіяну Іващишину, Софії Яблонській, Юрію Руфу, Мирославу Скорику та Грицьку Чубаю.
До слова, про історію вулиці Мирослава Скорика у Львові — дивись тут у матеріалі.
Як з’явилася вулиця імені Вакарчука
Історична назва вулиці — Баденіх. Як розповідає дослідниця архітекстури та гідеса Тетяна Казанцева, вулиця вела до палацу аристократичного роду Бадені й стала прикладом того, як у Львові формувався заможний міський середній клас.
«Дивлячись на цю вулицю, можемо зрозуміти, як у Львові розвивалися такі прибуткові або чиншові будинки, як їх робили подібними на палаци. Власне, як жив отой наш львівський середній клас», — зазначає дослідниця.
Під час того, як Львів окупувала радянська влада, у 1940-х роках, вулицю назвали в честь російського поета Кіндрата Рилєєва. Лише 3 серпня 2022 року Львівська міська рада перейменувала вулицю на ім’я видатного фізика, громадського діяча та міністра освіти й науки України — Івана Вакарчука.
Юлія Хомчин підкреслює, що символічно вулиця отримала таку назву, адже вона розташована між двома університетами. Водночас Іван Вакарчук був не лише фізиком і ректором Львівського університету, а й одним із творців системи зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО).
«Це людина, яка доклалася до того, щоб українські діти могли вільно конкурувати зі ЗНО під час вступу до закладів вищої освіти», — сказала вона.
Тетяна Казанцева додає, що потрібен час, щоб топонім «вулиця Вакарчука» повністю закріпитися у повсякденній мові львів’ян та львів’янок.
Більше про Івана Вакарчука — дивись за покликанням.
Вулиця між парком і двома університетами
Вулиця Івана Вакарчука сполучає вулиці Устияновича та Яна Матейка. Поруч — парк Івана Франка, Львівська політехніка, ЛНУ імені Івана Франка та музей Володимира Патика.
Тетяна Казанцева пояснює, що вулиця є прямою і це досить незвично для Львова, де зазвичай проєктували вигнуті: «Ця криволінійність, вона була, по-перше, завдяки рельєфу, а по-друге — якщо вулиця є пряма, то ми можемо відчути меланхолію чи депресію. Чому так? Тому що нам завжди цікаво довідатися, що там за рогом і що буде далі. А оце, так би мовити, "далі" нас кудись провадить».
Перед вулицею Вакарчука, на сусідній (Матейка), Тетяна Казанцева звертає увагу на будівлю готелю «Дністер». Вона зазначає, що поява готелю порушила історичну панораму Львова. Водночас також наголосила, що над проєктом працювали талановиті архітектори — Людмила Нівіна та Анатолій Консулов, які створили у Львові чимало якісних модерністських будівель.
Особливості архітектури та хто мешкав у будинках
Тетяна Казанцева розповідає, що у таких історичних будинках мешкали люди середнього класу, котрі мали змогу спорудити власний дім. Тут можна побачити прибуткові кам’яниці, які звели вкінці ХІХ — на початку ХХ століття.
Перший будинок, який зустрічається при вході до вулиці, нагадує палац. Він має навіть вежу. Гідеса пояснює, що така вежа було суто естетичною частиною будівлі і немала якогось спеціального практичного призначення:
«Вежа створювалася для спостерігачів вашого будинку. Хтось виходив з парку та бачив вежу, тоді в людини якось одразу й настрій піднімався. З’являлося відчуття, що ви, немов десь у мандрівці та помітили щось дуже прекрасне».
Ба більше, власники будинків із вежами навіть отримували податкові пільги, як наголошує Тетяна Казанцева. Адже в той час люди були досить чутливими до краси, тому вважалося, що естетика в архітектурі допомагає людям боротися з меланхолією та депресією.
За її словами, другий поверх у таких будинках вважався найпрестижнішим, тоді як верхні займали люди з меншими статками. Квартири в таких кам’яницях могли налічувати до 15 кімнат. Окремі приміщення передбачали для господарів, дітей, гувернанток, прислуги, кухарів та гостей. Гідеса нагадує, що в той час люди вели активне світське життя — із салонами, прийомами та окремими жіночими та чоловічими вітальнями.
Тетяна Казанцева розповідає, що балкон у львівських кам’яницях був ознакою розкоші та додає, що за кількістю балконів можна було визначити, де мешкали власники будинку. Балкони зазвичай будували або у вітальні, або в жіночій кімнаті.
«Жіноча спальня була одразу при вході. Це була часто найбільша кімната. Водночас кімната пана — найменша. Така була львівська оповідка, як в "Кур'єрі Львовські" писали, що пані прокидається не пізніше одинадцятої, одягала халат, виходила собі на балкон, брала срібний збанок і поливала вазонки, а тоді пила триповерхову каву, де були кава, вершки і велика булка для покращення фігури», — розказує гідеса.
Будинок під номером 5 на вулиці Вакарчука — це кам’яниця, що споруджена в італійському стилі, як зазначає Тетяна Казанцева. За її словами, власники могли побувати в Італії та після цього перейняти стиль їхньої архітектури. Хоча в той час, наприкінці ХІХ століття, львівські будівничі поєднували різні стилі на будинках. Власники могли замовити фасад із елементами Версаля чи архітектури Барселони.
«У ХІХ столітті чим більше архітектор міг поєднати — тим майстернішим його вважали», — пояснює гідеса.
Так, сьогодні вулиця Вакарчука містить різні архітектурні стилі. «Будь-який представник середнього класу міг запросити архітектора, взяти енциклопедію в 12 томах (де перший том є такий-то стиль, другий том — ще інший стиль) і показувати йому, що він хоче такий портал, так-то вікно і так далі», — каже Казанцева.
Окрему увагу дослідниця звернула на еркери — виступаючі елементи фасадів, у яких часто облаштовували зимові сади: «Там могли рости пальми, лимони, фікуси, агава. Це був спосіб продемонструвати достаток і добрий смак».
Також вона згадала, що в одному з будинків на цій вулиці мешкав правознавець і письменник Олександр Надрага. Він був автором спогадів «Серед львівських парків» про міжвоєнний Львів.
У новому випуску подкасту «Слухай місто» Тетяна Казанцева розповіла про те, як змінюється архітектурне обличчя Львова і що ми втрачаємо просто зараз. Про це — дивись нижче:
До слова, раніше на ІА Дивись.info ми апочаткували проєкт «Декомунізація Львова», де розповідаємо містянам про видатних українців, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви». Наші матеріали — можна переглянути тут.
