«Публіку неможливо обдурити»: диригент розповів про силу музики, прем’єри у Львові та ШІ

Напередодні концерту у Львові журналістка ІА Дивись.іnfo поспілкувалася з диригентом Дмитром Логвіним. Він розповів є не лише про музику, а й про довіру між диригентом і оркестром, силу щирих емоцій та здатність мистецтва лікувати навіть у найскладніші часи. Адже, за його словами, публіку неможливо обдурити — вона завжди відчуває, коли музиканти виходять на сцену з особливою енергією.

Дмитро Логвин — український диригент, народний артист України (2016 р.), професор Дніпровської академії музики. Син музиканта Гаррі Логвина, з яким у 1993 році заснував камерний оркестр «Пори року», ставши його незмінним головним диригентом та художнім керівником.

Ми зустрілися з Дмитром Логвіним у Львівській національній філармонії імені Мирослава Скорика під час репетиції. Коридорами було чутно різні звуки: крізь прочинені двері залу долинали уривки мелодій, хтось грав на інструменті просто в коридорі, тому музика, немов супроводжувала нашу розмову.

На цьому тлі ми говорили про концертну програму «Насіння соняшника», особливості роботи диригента, українських музикантів, терапевтичну силу класичної музики під час війни та про те, чому справжнє мистецтво неможливо створити без емоцій і душі.

• Ви вже не вперше виступаєте у Львові. У чому особливість концертної програми «Насіння соняшника», яку цього разу презентуєте у Львівській національній філармонії?

Я неодноразово приїжджав до Львова з різними програмами та оркестрами, не раз виступав разом із «Віртуозами Львова». Зокрема, мій оркестр «Пори року» та «Віртуози Львова» мали спільні концерти. Цього разу основна особливість полягає в тому, що з чотирьох великих творів, які прозвучать у програмі, три ніколи раніше не виконували у Львові. Тому це будуть три прем’єри. Ми з акордеоністом Євгеном Жилою отримали права безпосередньо від композиторів на їх виконання.

Особливе місце у програмі займає твір «Насіння соняшника» італійського композитора Чезаре К’як’яретти, який написав цей твір у 2022 році як рефлексію на повномасштабну війну в Україні. Він створив його спочатку для камерного оркестру, а згодом (на наше прохання) підготував версію для симфонічного складу.

Крім того, український художник Микола Карабінович спеціально створив відеоряд до цієї музики, присвячений війні в Україні. Ми вже представляли цей проєкт із відео так музикою в різних містах Європи та України, і всюди він викликав надзвичайно сильні емоції у слухачів. Не було такого міста, щоб зал не ставав з оплесками та слізьми на очах.

• Ви згадали про емоції слухачів після концерту. Чи відрізняється атмосфера виступів у Львові від інших міст?

Насправді публіка всюди — однакова, тому тут немає якоїсь різниці. Однак може відрізнятися те, які емоції в неї викликатиме музикант, як він зможить передати свою енергію та навіть певною мірою загіпнотизувати слухачів. Публіку неможливо обдурити. Вона відчуває те, як ти вкладаєшся у кожен концерт.

Якщо музиканти щиро віддаються музиці й передають свої емоції, це відчують і у Львові, і в Києві, і в Дніпрі, і за кордоном. Проте Львів завжди має особливу атмосферу та надзвичайно вдячного слухача.

• А з якими звуками у вас асоціюється Львів?

Спочатку я скажу з якими запахами в мене асоціюється Львів. А це — із запахом свіжої випічки, рожевого варення, затишними ресторанами та парками.

Якщо говорити про звуки, то це, насамперед, — із шумом транспорту, що їде по бруківці, особливо це чути вночі. Це і відрізняє звучання Львова від інших міст для мене. Також вночі, навіть під час комендантської, можна почути голоси людей, які про щось говорять у своїх квартирах.

• Попри великий досвід, ви ви досі хвилюєтеся перед виходом на сцену?

Безумовно. Якщо музикант перестає хвилюватися, йому, мабуть, варто задуматися про зміну професії. Кожен концерт — це новий виклик, і неможливо двічі зіграти його однаково.

• Що складніше: працювати з оркестром чи керувати власними емоціями?

Це взагалі не про складність, а — про задоволення. Для мене зустріч з оркестром — справжнє свято. Тут має бути тандем. Якщо ти добре підготувався і можеш передати свій настрій музикантам, а вони — слухачам, тоді народжується справжня магія концерту.

• Для багатьох людей диригент — досить загадкова професія. Як би ви простими словами пояснили, у чому полягає робота диригента?

Це питання, яке мені за 33 роки мого досвіду ставлять постійно. Був колись один композитор, який казав, що диригентство — справа темна. І це не жарт. Адже коли диригент виходить за пульт, то у всіх є ноти, де написано чітко що і коли грати. Тому завдання диригента — створити та впустити те дихання, ту атмосферу та емоцію, що заведе музикантів на правильний шлях. Тоді вони не будуть чинити опір керуванню диригента, а підуть за ним із задоволенням. Тобто це не просто давати накази, а зробити так, щоб накрити усіх пеленою (як і музикантів, так і слухачів). Атмосфера має бути такою, щоб відвідувачі не контролювали себе, і в них номерки від одягу падали з рук від захвату.

• Тобто диригент — це не той, хто просто керує оркестром, а це ще певна інтерпретація твору та задання тону виступу?

Абсолютно, це й інтерпретація. Я з дитинства відвідую концерти в оперному театрі. Можу сказати про такі свої відчуття як музиканта. Буває що один і той же оркестр і програма, але різні диригенти, а відтак — відмінна атмосфера на концерті. У одному випадку — ти сидиш і просто не можеш, не те, щоб там пожартувати з кимось, а ти просто розчиняєшся в тому концерті. Потім приходить інший диригент — і ти вже сприймаєш інакше. Тобі хочеться дивитися в телефон, а не слухати.

Диригент має бути людиною, якій довіряють, і тоді музиканти підуть за ним як за лідером.

• Ми зустрілися з вами під час репетиції концерту у Львівській філармонії. Буває так, що після першої репетиції з оркестром ви змінюєте своє бачення твору?

Ні, не змінював. Адже це вже певний досвід: ти розумієш, куди ідеш, з ким і з чим ти маєш працювати. Я дуже ретельно до цього готуюся та обговорюю програму, яку буду виконувати. Водночас репетиція потрібна для того, щоб досягти максимальної єдності між диригентом, солістом і оркестром. Тут кожен виступ як щось нове. От на репетиції з Євгенієм ми взяли першу ноту і ніхто не знав, що буде далі. Це ж не запис, а все відбувається наживо.

У такому разі дуже важливим є професіоналізм. Бо у житті музиканта багато зовнішніх чинників можуть впливати і на самопочуття, але якщо ти професіонал, ти повинен бути готовий до всього.

• Власне ви працюєте з оркестрами різних країн. Чим відрізняються українські музиканти від іноземних?

Українські музиканти дуже талановиті. Проблема полягає не в професіоналізмі, а в умовах праці та рівні фінансування. Через низькі зарплати багато хто змушений працювати одразу в кількох місцях, що виснажує і не дозволяє повністю зосередитися на творчості. За кордоном музиканти мають більше можливостей для якісної підготовки й професійного розвитку. Їм не потрібно працювати на різних роботах, аби вижити.

Наприклад, у нас музиканти можуть запізнитися на репетицію, прийти незібраними. Можуть менш відповідально ставитися до цього. За кордоном інакше — вони приходять, як на серйозну професійну роботу.

• Ви кажете, що буває таке, що музикант може бути не зібраний, або на його роботу впливають різні особисті фактори. Ви як диригент, як ви можете створити таку атмосферу, щоб абстрагувати музикантів від усього цього?

Перш за все, тут допоможе тільки професіоналізм. Саме це головне. Повірте, музиканти відчувають, хто перед ними. Тобто якось один досвідчений концертмейстер оркестру розповідав, що коли диригент проходить через оркестр, то вони вже знають, чи будуть йому підкорятися. Одразу відчувається його сила та енергія.

Диригент первинно означає той, хто керує. Тому він має бути й добрим менеджером, тобто тим, хто повністю управляє процесом. Від нього залежить настрій музикантів, їх зацікавленість, чи зміг диригент їх перемкнути на годину репетиції чи концерту від їх проблем. Це про багато речей. Наприклад, якщо публіка після концерту встає та плескає, коли у неї сльози на очах, то є й такий також ефект, коли диригенту вірять. Тому тут залежить, як ти зможеш показати на що ти здатний, тоді й тоді будуть музиканти довіряти.

• Чи є твір українського та іноземного музиканта, який вам найбільше імпонує?

Дивіться, це дуже складне питання. Тому що неможливо, щоб якийсь один твір любити і все. Водночас тут я б виділив композиції Мирослава Скорика. Це безумовно той композитор, якого я можу ставити поряд з Бетховеном, Малером та іншими всесвітньовідомими композиторами. Адже в нього музика, яка дійсно викликає почуття.

Зараз дуже ж просто створити музику за допомогою штучного інтелекту. Така музика може бути правильною, але ні про що.

• Наприклад, якщо говорити про ці композиції, які створює штучний інтелект. То що їх відрізняє від якісної музики?

У композицій, які створює штучний інтелект, немає емоцій та почуттів. У такої музики немає душі. Вона занадто правильна. Однак не викликає ніяких глибоких емоцій, коли її слухаєш.

• Повертаючись до питання про музику, яких композиторів ще можете назвати?

Якщо з українських композиторів, то це також Євген Станкович, з яким я радий бути знайомий. А також — Валентин Сільвєстров. Це композитори європейського рівня.

Тому один твір назвати я не можу. У симфонічної музиці — це Малер, Шуберт, Бетховен, Сен-Санс. Насправді цей список можна дуже-дуже довго продовжувати.

• А поза роботою ви слухаєте ще якусь музику?

Я вам зараз розповів такий секрет. Так-от повірте, що всі музиканти, з якими я дружу (це і диригенти, і композитори, і скрипалі як українські, так європейські), вони люблять, щоб просто була тиша. Тобто, щоб не було музики взагалі.

Вдома я слухаю багато музики для роботи: щось мені потрібно вивчити чи перевірити. Однак поза тим — просто подобається слухати тишу. Саме тому ще з дитинства я полюбляю ходити на риборовлю. Тоді я такий можу в п’ятій годині ранку вийти на річку, коли тільки сходить сонце і чути лише сплеск риби у воді і то — цей звук може трохи дратувати.

Таким чином, коли голова перенасичена від звуків, то хочеться лише відпочити в тиші. Тому я всім раджу так робити — бувати в тиші.

• Яку роль, на вашу думку, сьогодні відіграє класична музика під час війни? Чи має вона певний терапевтичний ефект?

Вона справді має терапевтичний ефект. Після концертів, наприклад у Дніпрі, до мене люди часто підходять і говорять, що музика допомогла їм пережити складні емоції або навіть подолати депресивний стан. Я переконаний, що класична музика не лише розвиває інтелект, а й позитивно впливає на психологічний стан людини.

До речі, ви знаєте, що не жарт, є таким явищем, коли, наприклад, в Швейцарії чи в Німеччині, на фермах, де є корови, їм вмикають музику Баха, бо після його прослуховування збільшується надій молока. Це пов’язано з тим, що у цій музиціє є певні хвилі, які позитивно впливають на організм і покращують самопочуття.

• Водночас досі в суспільстві є такі стереотипи, що класична музика складна: як ви думаєте, чому він досі існує?

Насправді вона зовсім не складна для сприйняття. Адже от навіть, як я сказав раніше, що корови її слухають. Це більше про питання звички та виховання. Якщо знайомити дітей із класичною музикою ще змалку, вона стає природною частиною їхнього життя.

Наприклад, у Німеччині та Швейцарії я часто був на концертах як просто глядач. Там я спостерігав, як люди, які не є професійними музикантами, приходили на симфонічний концерт з маленькими партитурами і слухали музику слідкуючи за нотами, бо їх так ще вчили у школі. Тому там так публіка вихована: вони чітко розуміють, куди прийшли та для чого.

Сьогодні ще одним нашим завданням є виховувати публіку. Потрібно її по-різному інформувати про програми, розповідати, чому варто відвідати той чи інший концерт та чому це важливо для їхнього духовного та інтелектуального розвитку.

---

Раніше ми розповідали, як змінюється Львівська національна філармонія та залучає нову аудиторію