Ресурси виборчої кампанії

120
Ресурси виборчої кампанії

ІВ Дивись.Інфо спільно з львівським політологом Юрієм Шведою у рамках проекту “Дивись кого обираєш” продовжує публікацію матеріалів у Школі політичної грамотності. Вашій увазі четверта тема:

З цього розділу Ви дізнаєтесь про:

  • електоральні ресурси;
  • базові та похідні ресурси;
  • фондрайзінг;
  • управління можливостями.

 ***

Реальні та потенційні засоби, запаси, можливості, які можуть бути використані для досягнення політичних цілей називаються політичними ресурсами. До них належать матеріальні, людські, інформаційні, організаційні, фінансові та інші ресурси. До специфічних політичних ресурсів зараховують також авторитет (“неформальний” ресурс), посаду (“формальний”, або адміністративний ресурс), статус (“неформально-формальний” ресурс). Доступ до ресурсів – важлива складова політичної конкуренції.

 Матеріальні та нематеріальні ресурси, які використовують у виборчій кампанії називаються ресурсами виборчої кампанії. На підготовчому етапі дуже важливо розрахувати ресурси, необхідні для перемоги на виборах. Якщо розрахунки показують, що зібрати необхідні ресурси не вдасться, то краще за все зупинитися на цьому етапі або ж змінити головну мету кампанії: не перемога, наприклад, а позиціонування, проба сил та накопичення досвіду.

 Ресурси виборчої кампанії поділяються на базові (особистісні ресурси кандидата, ресурси часу, фінансові ресурси) та похідні (інформаційні ресурси, матеріально-технічні ресурси, організаційні ресурси, адміністративні ресурси, технологічні та спеціальні ресурси). Правильний підхід до розробки стратегії виборчої кампанії вимагає об’єктивної оцінки ресурсної бази з метою найбільш ефективного їх використання. Перед суб’єктом виборчого процесу завжди стоїть потрійне завдання: 1) максимальне кількісне накопичення ресурсів виборчої кампанії; 2) ефективне використання цих ресурсів; 3) нейтралізація ресурсів опонентів.

Для ефективної побудови виборчої кампанії потрібний детальний аналіз своїх власних ресурсів виборчої кампанії і ресурсів суперників. Доволі ефективним є зіставлення наявних ресурсів виборчої кампанії (своїх і опонентів) із визначеним оптимальним набором ресурсів, який необхідний для перемоги на виборах.

Залежно від характеру забезпечення виборчими ресурсами кампанії поділяються на: мінімальні, достатні та кампанії з додатковими гарантіями. Мінімальні кампанії – слабо забезпечені ресурсами. Шанси на виграш у таких кампаніях можна мати, лише застосовуючи “дешеві” стратегії. Вартість такої кампанії визначається мінімальним набором заходів, потрібних для реалізації обраної стратегії. Достатні кампанії дають змогу реалізувати оптимальну для певного кандидата виборчу стратегію. Кампанія з додатковими гарантіями – це та ж достатня кампанія, але з розширеним набором заходів, які забезпечують додаткові голоси порівняно з достатньою кампанією. Для такого типу кампаній оцінка вартості втрачає сенс: більше грошей – більше додаткових заходів і, отже, голосів. Залежно від наявності ресурсів виділяють кілька стратегій їх розподілу у часі: крейсерська стратегія, лідерська стратегія (стратегія ривка, прориву), стратегія великої події, “гребенева” стратегія, стратегія швидкого фіналу.

Сукупність ресурсів і можливостей, які можуть бути використані та реалізовані партією в процесі її діяльності називається потенціалом партії. Виділяють два компоненти потенціалу партії: функціональний та організаційний.

Функціональний визначають тими складовими ресурсів, від яких залежить виконання функцій партії. Кожна функція пов’язана зі своєю формою потенціалу. Суттєвим чинником функціонального потенціалу партії є її фінансовий стан, від якого залежить виконання нею більшості функцій. Фінансова складова потенціалу партії створює необхідну гнучкість загального потенціалу партії.

Організаційний потенціал партії визначає її можливості діяти швидко та ефективно в умовах нестабільного та швидкозмінного середовища. Організаційний потенціал партії визначають керівники та члени партії, правильно розподілені в організаційній структурі партії. Організаційний потенціал складається з: організаційної структури партії, апарату партії, характеристик та особливостей лідерів і керівників партії. Організаційний потенціал партії підтримують інформаційні системи, організаційний клімат, рівень підготовки управлінського потенціалу, програмні системи підготовки інформації та підтримки прийняття рішень і т. п. Коли політичним партіям справді доводиться боротися за голоси виборців, організаційний потенціал партії відіграє суттєву роль.

Потенціал партії складається з того, що по-перше, вона отримує від суспільства. Це люди, матеріальні та грошові ресурси, суспільна підтримка, інформація, зв’язки з соціальними рухами та організаціями, конкурентний статус партії. По-друге, з того, що партія віддає суспільству: рішення та дії, які виникають внаслідок діяльності партії та її лідерів, пов’язаних з нею структур та організацій. По-третє, це той імідж, який формується в результаті діяльності партії у індивідів, що складають суспільство.

Можливості та засоби, які політичні партії здатні залучати для реалізації своїх політичних завдань називаються ресурсами партії. Партія володіє людськими, організаційними, фінансовими, технологічними, інтелектуальними, технічними та іншими ресурсами. Чим більшу кількість ресурсів зможе залучити партія – тим ефективнішою буде її діяльність. Готовність партії залучати відповідні ресурси на свою користь визначається її здатністю залучати і приводити в готовність сили, засоби, ресурси, внутрішні резерви для вирішення певного важливого завдання, проведення виборчої кампанії (мобілізаційний потенціал партії).

Контроль партією ресурсів, необхідних для її функціонування як організації залежить від рівня автономії партії. Вони можуть залишатись під контролем самої партії, або інших зовнішніх організацій.

БАЗОВІ РЕСУРСИ

Оcобистісні ресурси кандидата – набір особистих якостей кандидата, які полегшують йому ведення виборчої кампанії. Відомий французький фахівець у галузі політичних комунікацій Ж. Сегела писав: “Щоб перемогти, досить вибрати того кандидата, який переможе.” Поставлений у центр виборчої кампанії кандидат стає головним чинником, який детермінує успіх на виборах.

До особистісних ресурсів кандидата належать: моральні, вольові, емоційні, інтелектуальні й ділові якості; біографічні дані; особисті досягнення в житті й діяльності; фізичне здоров’я; сім’я; суспільно-значущі факти в його житті; організаторські, комунікативні, перцептивні та інтерактивні вміння; наявність первинної (до початку кампанії) упізнаваності й популярності кандидата у виборців (високий стартовий рейтинг); образ та імідж; зовнішній вигляд кандидата; досвід участі у виборчих кампаніях.

Незважаючи на те, що виборчі кампанії відрізняються одна від одної, варто виділити декілька універсальних принципів, які повинен враховувати кандидат, що прагне успіху на виборах:

1) кандидат повинен перебувати в центрі всієї виборчої кампанії, нести за неї всю відповідальність;

2) кандидат повинен бути хорошим оратором, робити все для того, щоб його висловлювання поширювалися й цитувала преса, він повинен формулювати й доступно доносити до своїх виборців лейтмовтив своєї виборчої кампанії;

3) кандидат – завжди джерело доброзичливості. Слухати людей та співчувати їм, бути з ними відвертим – невід’ємна риса професійної підготовки кандидата;

4) кандидат повинен бути лідером в очах виборців і членів своєї виборчої команди;

5) кандидат має чітко дотримуватися графіка виборчої кампанії й ніколи не повинен зникати з поля зору виборців;

6) кандидат відіграє головну роль у зборі фінансових засобів для ведення виборчої кампанії;

7) кандидат повинен довіряти людині чи людям, яким він делегує частину своїх повноважень;

8) кандидату потрібно володіти інформацією про хід виборчої кампанії в цілому, але ніколи не втручатися у її деталі, не підміняти відповідальних працівників виборчого штабу;

9) кандидат чітко уявляє, чому він балотується на виборну посаду і знає, що він може на ній зробити у разі його обрання;

10) кандидата, у його прагненні здобути виборну посаду, підтримує його сім’я, друзі, родичі. Володіючи зазначеними особистісними ресурсами кандидат має значно вищі шанси досягти успіху, ніж без них.

Найважливішою рисою кандидата, що змагається на виборах – є воля до перемоги. Без певного насильства над собою перемога неможлива. Кандидат повинен бути одержимий прагненням перемогти, повністю посвятити себе цій меті. Чимало кандидатів, які мали хорошу фінансову підтримку програвали вибори саме через відсутність волі до перемоги. Можуть бути такі випадки, коли краще вести кампанію від імені кандидата, аніж розкручувати його самого.

Ресурси часучасові межі виборчої кампанії. Ресурс часу є одним з найважливіших ресурсів виборчої кампанії. Час безцінний. Його унікальність полягає в тому, що він має не поповнюваний характер. Саме його, а не грошей найчастіше не вистачає для перемоги на виборах. Для успішного ведення виборчої кампанії треба розрахувати оптимальний час розгортання виборчої кампанії.

Розгортання виборчої кампанії варто розпочинати відразу після офіційного оголошення виборів. Для того, щоб бути ефективними, сучасні виборчі перегони зазвичай починаються значно раніше за офіційно визначені законодавством рамки. Такий підхід дає змогу нормально підготуватися до виборів, продумати стратегію і тактику виборчої кампанії, створити повноцінний виборчий штаб, провести необхідну роботу з політичними елітами, акумулювати додаткові ресурси виборчої кампанії.

Про важливість часового ресурсу свідчить той факт, що у багатьох командах існує посада диспетчера. Він відповідає за графік виборчої кампанії, формує розклад кандидата. Виділяють два підходи до складання графіка виборчої кампанії: пасивний і активний. Пасивний – графік, де відображена реакція на прохання виборців. Щодо активного графіка, то його метою є найбільш продуктивне використання часу кандидата на основі власного планування. Будуючи графік, потрібно враховувати фізичні та психологічні якості кандидата.

Фінансові ресурсифінанси, потрібні для ведення виборчої кампанії. Проведення сучасних якісних виборів коштує дуже дорого. Тому регулярне надходження грошей у потрібних обсягах на кожному етапі виборів є необхідною умовою їхнього успіху. Звичайно, виграти вибори за рахунок одних грошей неможливо, але й без них проводити успішну виборчу кампанію надзвичайно складно. Якщо партія чи кандидат не здатні зібрати фінансові кошти під ідеї, заради яких вони йдуть до відповідної владної структури, то немає навіть сенсу виходити на політичний ринок.

Перед початком кампанії треба визначити, який обсяг фінансових ресурсів буде потрібним і джерела їх надходження. Сума коштів, яку треба вкласти в організацію виборчої кампанії кандидата у депутати, щоб досягти “середньоринкового рівня” і витримати конкуренцію з боку інших кандидатів визначає ціну” кандидата. Її можна обрахувати за наступною формулою:

ЦК = Кв х Яв х КП х ВГ

      Кв – кількість виборців (за списком),

Яв – орієнтовна явка виборців на даному окрузі,

КП – коефіцієнт перемоги – відсоток голосів, необхідних для перемоги     (він залежить від кількості ”прохідних кандидатів” в окрузі – чим їх більше, тим меншим є даний конфіцієнт, при цьому враховують голоси ”проти всіх” та проти аутсайдерів),

ВГ – вартість голосу, відданого за кандидата. Його величина дуже різниться (від 5 до 75 дол.). Зазвичай за середню приймають ціну голосу в 15 дол.

Задля цього складають бюджет виборчої кампанії документ, який узагальнює фінансову сторону виборчої кампанії. Бюджет – це фінансова картина тактичного плану, він відображає тактичні пріоритети. Без щільного зіставлення плану-графіка і бюджету виборча кампанія не може бути успішною. Бюджет значною мірою визначає стратегію, тактику та план виборчої кампанії. Попередній бюджет виборчої кампанії повинен бути складений задовго до її офіційного початку.

Бюджет складається з двох частин – надходжень та видатків. Надходження на виборчу кампанію формують виборчий фонд. Видатки розприділяють за періодами часу (щомісячно, щотижнево, щоденно). При цьому важливо планувати розподіл тих коштів, які вже є у наявності або гарантовано поступлять у виборчий фонд. Це й буде своєрідною програмою-мінімумом кандидата, яку він зможе реалізувати. Кошти, які вдасться задучити понад цей мінімум можна буде використати на реалізацію програми-максимум. Важливо завжди мати резерв коштів на непередбачувані та незаплановані видатки (до 20 %).

Структура видатків виборчої кампанії загалом типова. Вони складаються з: витрат на оплату реклами в засобах масової інформації (ЗМІ); витрат на друковану продукцію (листівки, плакати тощо); витрат на спеціальні заходи (зустрічі, мітинги тощо); оплати праці штатних працівників виборчої команди та консультантів-експертів; орендна плата за приміщення виборчого штабу; транспортні видатки; витрати на придбання (оренду) оргтехніки, потрібної для роботи виборчого штабу; поточні витрати (канцтовари, предмети життєдіяльності штабу); представницькі витрати (до 10 % суми бюджету). Зазвичай при плануванні розподілу фінансових ресурсів близько 20 % бюджету кампанії резервують на заходи, спрямовані на організацію контрзаходів пов’язаних з несподіваною атакою конкурентів.

ПОХІДНІ РЕСУРСИ

Інформаційні ресурси – наявність інформації про виборчий округ, виборців, суперників, отриманої шляхом виборчих досліджень та рівень доступу кандидата до засобів масової інформації (ЗМІ), можливість здійснювати вплив на них.

Роль інформаційного ресурсу важко переоцінити. Для ефективного ведення виборчої кампанії важливою є інформація про демографічні характеристики виборчого округу, результати попередніх виборів, ідеологічні уподобання виборців, основні проблеми округу, політичні уподобання еліти та влади, інформація про основних конкурентів та ін. Чим повнішою і достовірнішою є інформація про виборчий округ, тим кращою є можливість для складання правильної стратегії і тактики виборчої кампанії.

Можна виділити два основні методи отримання інформації про виборчий округ: 1) вивчення зовнішньо об’єктивованих фактів. Сюди входить аналіз особистісних і громадських документів, різні види спостережень, аналіз конкретних дій як окремих особистостей, так і груп. 2) вивчення безпосередніх факторів. Сюди відносять різного роду опитування. Розділ соціології, який вивчає громадську думку методом анкетування називається демоскопією.

Матеріально-технічні ресурси – матеріально-технічні засоби, потрібні для проведення виборчої кампанії (оргтехніка, транспорт, засоби зв’язку тощо). Належне матеріально-технічне забезпечення усіх структур виборчого штабу є однією з визначальних умов перемоги на виборах.

Організаційні ресурси наявність у кандидата в депутати підтримки з боку політичних партій та різноманітних державних і недержавних організацій. Така підтримка дає підстави кандидату залучити до своєї виборчої кампанії всі наявні у розпорядженні цих організацій ресурси (людей, кошти, приміщення, транспорт, засоби зв’язку та ін.). На свій бік треба залучати лише ті організації, які не зашкодять рейтингу кандидата.

Крім того під організаційними ресурсами розуміють інструменти, які забезпечують організаційну злагодженість діяльності виборчої команди (тобто управлінські, менеджерські ресурси). Слід пам’ятати, що організація виборчої кампанії є справою професіоналів. Тому необхідно забезпечити залучення висококваліфікованих працівників до розробки та реалізації програми дій та до керівництва кампанією в цілому.

Елітні ресурси – підтримка кандидата в депутати представниками еліти округу. Така підтримка робить кандидата в депутати значно авторитетнішим в очах виборців. Крім того, еліта має значний вплив на формування громадської думки. Еліта може забезпечити кандидата найдостовірнішою інформацією, необхідною для перемоги на виборах. Найбільш вагомою є підтримка політичної еліти, оскільки саме вона бере участь у прийнятті політичних рішень, впливає на перебіг виборчого процесу. Враховуючи це, головним завданням кандидата є заручитися підтримкою еліти.

Адміністративні ресурсивплив на політику неполітичними методами з боку органів державної влади задля досягнення вигідного для неї результату. “Адміністративний ресурс” – це комплексне поняття, яке характеризує набір чинників і механізмів, що сприяють активному впливу владних структур на хід та результати виборів. Можна сказати, що це набір способів, які дають змогу корегувати результати народного волевиявлення у потрібному напрямі.

Є. Малкін і Є. Сучков розглядають адміністративний ресурс як один з ресурсів виборчої кампанії і під ним розуміють ”комплекс додаткових ресурсів, якими володіє кандидат, що при владі чи якого вона підтримує”. М. Бучин визначає адміністративний ресурс як “наявність у суб’єкта виборчого процесу, в силу залежності до влади, додаткових ресурсів, які дають йому змогу здійснювати законний чи незаконний вплив на хід виборчої кампанії з метою отримання перемоги на виборах”. О. Шумельда під адміністративним ресурсом розуміє “нелегітимний вплив на підготовку, проведення та підбиття підсумків виборів органів державної влади, адміністрацій державних установ і організацій, державних підприємств, органів місцевого самоврядування тощо з метою підтримання певного кандидата, політичної партії чи іншої політичної групи”.

З юридичної точки зору, адміністративний ресурс може розглядатися як певна система, яка поєднує в собі фінансові, організаційні, кадрові, інформаційні й інші ресурси. Так чи інакше, він пов’язаний з протиправною діяльністю посадових осіб чи державних органів і здійснюється з метою впливу на результати волевиявлення громадян та корекції його результатів.

Держава та державні посадові особи не мають права втручатися у хід виборів і впливати на їхній результат. Вони лише забезпечують організацію, підрахунок голосів і дотримання виборчого законодавства всіма учасниками виборів. Насправді реальність така, що цю норму скрізь порушують. Адміністративний ресурс найчастіше використовують в недемократичних режимах під час виборчої кампанії, що суттєво порушує принцип рівності політичного змагання, що деформує результати народного волевиявлення.

Державні ресурси належать всім громадянам країни тому не повинні використовуватися для створення особливих умов будь-кому з політичних конкурентів. Політичні конкуренти кандидати та партії, які під час виборів перебувають при владі, мають змогу скористатися своїм доступом до ресурсів, щоб досягнути переваг під час проведення виборчої кампанії. Усі організації, які хоч найменшою мірою залежать від влади: силові структури, освітні та медичні установи, державні ЗМІ, органи соціального забезпечення тощо можуть залучатися до кампанії.

Держава, легітимація якої відбувається у виборчому процесі, не має права впливати на нього. Йдеться, по суті, про державну передвиборну рекламу, яка повинна бути заборонена. З іншого боку, оскільки державні органи не повинні “замовкати” у період передвиборної боротьби, й оскільки посадові особи також можуть ставати кандидатами й займатися передвиборною агітацією у деяких державах (наприклад, ФРН) законодавчо визначені розмежування між припустимою публічною роботою уряду й забороненою політичною рекламою, а для “гарячого періоду” передвиборної боротьби визначив досить суворі вимоги до діяльності уряду.

Залежно від того, яку мету ставить перед собою влада, адміністративний ресурс можна класифікувати наступним чином: з метою обмеження або сприяння політичної сили. За масштабами поширення адміністративного ресурсу його можна поділити на: локальний, регіональний, загальнонаціональний. За суб’єктами адміністративний ресурс поділяється на адміністративний ресурс у законодавчій, виконавчій, судовій сферах, адміністративний ресурс державних установ та органів місцевого самоврядування.

Російський науковець А. Чуклінов виділяє чотири види адміністративного ресурсу: інституційний, інформаційний, бюджетний та силовий. У залежності від того, яку мету ставить перед собою влада виділяють економічний та політичний ресурс. За інтенсивністю (силою) застосування адміністративний ресурс поділяють на: стартовий, м’який, жорсткий і тотальний. Крім того, можна виділити потенційний та реалізований адміністративний ресурс.

У виборчих кампаніях, зазвичай використовують різні типи адміністративного ресурсу у різних пропорціях. Звичайно, що адміністративний ресурс не є явищем, яке притаманне лише Україні. Його використовують у всіх країнах. Багато дослідників стверджують, що коли в демократично розвинутих країнах адміністративний ресурс тлумачать як форму зловживання владою, то в українських умовах – це певна форма реалізації влади. Значною мірою така ситуація зумовлена трансформаційними процесами, які відбуваються в Україні; особливостями менталітету суспільства, яке проживає на посткомуністичному просторі; відсутністю традицій вільного волевиявлення громадян; нерозвинутістю інститутів громадянського суспільства тощо.

Досі процес десакралізації влади в Україні не набув належного розвитку, хоча це важливий елемент розвитку демократії. Більшість громадян України, не довіряючи владі, продовжують її боятися і ставляться до неї з побоюванням. Для більшості населення України характерне очікування від влади задоволення його основних потреб. Радянську ментальність досить важко видалити з суспільної свідомості українців.

В основу використання адміністративного ресурсу під час виборів покладено так званий принцип фаворизму: певні суб’єкти виборчого процесу отримують прихильність влади, посадовців. Унаслідок чого вони мають певні привілеї порівняно з іншими учасниками виборчого процесу. Учасникам виборчого процесу навпаки трапляються перешкоди в аналогічних ситуаціях. Це може набирати таких форм: використання державних службовців в їхній робочий час для організації виборчої кампанії; використання в інтересах передвиборної боротьби свого становища як члена урядової команди для привернення уваги засобів масової інформації (ЗМІ); використання державних засобів, телефонів, копіювальної техніки, транспорту та іншого обладнання для ведення власної кампанії; використання державних програм, спрямованих на організацію громадських робіт, створення робочих місць чи розширення соціальної допомоги для отримання переваг на виборах, позапланові перевірки податковою службою фірм-спонсорів виборчої кампанії конкурентів.

Враховуючи що під час використання адміністративного ресурсу на виборах певні політичні сили отримують багато переваг, можна говорити про адміністративний ресурс як один із різновидів політичної корупції.

Головна особливість використання адміністративного ресурсу – дія влади в рамках існуючих правових норм, однак загальна спрямованість на підтримку потрібного кандидата і на створення перешкод небажана. Органи влади перетворюються на “територіальну команду” для проведення виборчої кампанії. На думку А. Максімова адміністративний ресурс ”слід віднести до брудних технологій, причому до найбільш брудних і нечесних, які лише використовуються у виборчих кампаніях”.

Адміністративний ресурс можна використовувати на всіх етапах виборчого процесу, а не лише у день голосування. Розрізняють три способи використання адміністративного ресурсу: прямий адміністративний тиск на виборців, враховуючи підкуп, погрози й підтасування результатів голосування; тиск на конкурентів у всіх можливих формах: інформаційна блокада, відсторонення від виборів, карне переслідування тощо; використання адміністративного ресурсу для ефективного проведення власної виборчої кампанії кандидата (партії) влади.

Єдиної думки щодо ролі адміністративного впливу на виборчий процес серед експертів немає. За деякими дослідженнями вплив адмінресурсу на громадян є надзвичайно мізерний і лише 3 % громадян готові робити свій вибір у чіткій відповідності з адміністративними вказівками. За іншими даними у такий спосіб можна збільшити результат на 10 %. Громадський моніторинг виборів засвідчує повсюдність застосування тиску з боку різноманітних органів влади на виборців.

Відповідно до ч. 4. ст. 64 Закону України “Про вибори народних депутатів України” зловживання службовим становищем в інтересах певних суб’єктів виборчого процесу може бути підставою для скасування Центральною виборчою комісією (ЦВК) реєстрації кандидата (кандидатів) у депутати.

Загалом можна виділити такі способи нейтралізації адміністративного ресурсу:

1) Висвітлення в ЗМІ кожного конкретного випадку використання адміністративного ресурсу;

2) Удосконалення законодавства, яке регулює виборчий процес, що дасть змогу чіткіше контролювати всі етапи виборчої кампанії та результати голосування;

3) Залучення до роботи дільничних виборчих комісій спостерігачів від громадських організацій, міжнародних спостерігачів;

4) Політичні партії і блоки мають активно протидіяти використанню адміністративного ресурсу, фіксувати правопорушення під час усього періоду виборчої кампанії та звертатися до суду в разі їх виявлення;

5) Розвиток незалежних, незаангажованих ЗМІ та свободи слова, створення потужних інформаційних джерел, які можуть прорвати інформаційну блокаду, що створює державна влада;

6) Політики повинні усвідомлювати, що зменшення впливовості адміністративного ресурсу, а в ідеалі його ліквідація лежить у їхніх стратегічних інтересах;

7) Проведення паралельного підрахунку голосів одразу після закінчення процедури голосування.

Технологічні ресурси – вміння виборчої команди використовувати найрізноманітніші виборчі технології. Чим більше виборчих технологій є в арсеналі кандидата – всілякі ”сенсації”, ”родзинки”, тактичні хитрощі, рекламні знахідки, оригінальні трюки- тим реальніші його шанси перемогти на виборах. Однак наявність технологічного ресурсу не означає автоматичної перемоги. Це можливо лише за умови існування продуманої стратегії та тактики виборчої кампанії, врахування особливостей виборчого округу. Вони повинні грунтуватися на детальному аналізі ситуації, яка склалася в регіоні, оскільки в різних виборчих округах ті самі виборчі технології можуть дати зовсім інші результати.

 Спеціальні ресурси – специфічна група організаційних, інтелектуальних, інформаційних та фінансових ресурсів, які використовують у ході виборчої кампанії для залучення специфічної інформації про союзників і конкурентів та швидкого реагування на їхні дії.

Адекватність ресурсівкількість ресурсів, достатня для проведення ефективної виборчої кампанії. Для проведення вільних і чесних виборів організаторам електорального процесу та політичним конкурентам треба володіти відповідними ресурсами. Якщо в адміністрації немає змоги підготувати штат службовців, видрукувати виборчі бюлетені та передвиборчі матеріали, то провести чесні вибори дуже важко, а то й взагалі неможливо. Це ж стосується і учасників виборчих змагань.

Відомо, що найціннішим із всіх ресурсів є час. Запас часу потрібний для адміністрації та для політичних конкурентів є обмеженим. У країнах, де демократія перебуває в процесі становлення, несподіване оголошення виборів і обмеженість періоду, відведеного на виборчу кампанію, можуть зробити чесне виборче змагання неможливим. Надто ж часте проведення виборів призводить до швидкого обмеження ресурсів і породжує апатію у виборців. Це підриває легітимність наступних виборів.

Серйозні проблеми виникають у випадку, коли нерівність ресурсів, якими володіють політичні конкуренти, досягає значного ступеня, особливо якщо ця нерівність на користь влади. Звичайно, досягнути абсолютної рівності ресурсів всіх політичних конкурентів практично неможливо.

Для того, щоб електоральне змагання було чесним, треба справедливо розподілити ресурси. Досягнути цього можна кількома шляхами: повним державним фінансуванням всіх зареєстрованих учасників електорального змагання при забороні всіх інших форм фінансування; забезпечивши частково державне фінансування і дати змогу політичним конкурентам займатися додатковим збором ресурсів; вирівнюючи – можливо до певної визначеної межі – засоби, зібрані політичними конкурентами для фінансування виборчої кампанії, за допомогою засобів державного фонду; наділивши політичних конкурентів державними засобами за одним з описаних сценаріїв з тією, однак, умовою, що видані засоби будуть вимагати повернути, якщо кількість голосів, які отримав кандидат у депутати або партія, виявиться меншою від визначеного рівня; дозволивши політичним конкурентам, де є така змога, фінансувати свої виборчі кампанії повністю за рахунок засобів, наданих приватними особами. Заслуговує уваги проблема обмеження внесків на проведення виборчої кампанії та виборчих розходів, так само як і можливість підтримки “натурою” (наприклад, податкові пільги, безплатний ефірний час, а також інформація). Вимога своєчасного та повного обнародування відомостей про надходження та видатки виборчої кампанії може значно зміцнити довіру громадської думки до електорального процесу.

Залучення і приведення в готовність сил, засобів, ресурсів, внутрішніх резервів для вирішення певного важливого завдання, проведення виборчої кампанії називається мобілізацією (лат. mobilis – рухливий). Oсоба, об’єднання, політична партія, інші суб’єкти політики, які не володіють помітним мобілізаційним потенціалом, впливом на політичну обстановку, а також ті, що набрали найменшу кількість голосів на парламентських виборах називаються аутсайдерами (англ. outsider – той, що поза, зовні) .

Для ефективного ведення виборчої кампанії необхідним є не лише наявність відповідних ресурсів, але й вміле управління ними. Виконання стратегічних завдань повинно у відповідний час бути забезпечене всіма умовами (ресурсами), які для цього потрібні, визначені оптимальні способи об’єднання ресурсів партії з її цілями, що й називають управлінням можливостями (ресурсами) або стратегічним управлінням (менеджментом). Воно не містить точних правил того, що треба зробити, щоб досягнути успіху, але створює умови, в яких імовірність успіху зростає.

Сьогодні в розвинутих демократичних державах для успішного стратегічного менеджменту виборчої кампанії наймають добре підготовлені команди фахівців – виборчі агенції. При цьому замовником є суб’єкти виборчого процесу – кандидат, партія, а виборча агенція виконавцем замовлення. Замовник створює умови та надає відповідні ресурси проведення виборчої кампанії, виборча агенція – забезпечує ефективне управління виборчим процесом. Останнє залежить від обсягу ресурсів та професіоналізму працівників виборчої агенції.

Cтворення професійних груп, які спеціалізуються у проведенні виборчої кампанії, відносять до 1934 р., коли в Каліфорнії Вайтекер і Бакстер заснували першу професійну фірму, що забезпечувала суспільну підтримку республіканцям. Силами цієї фірми було проведено 75 великих політичних кампаній, причому у 90 % випадків ці кампанії були успішними. Цей досвід став причиною стрімкого зростання числа виборчих агенцій у всьому світі.

Методичні матеріали можна замовити тут

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама