Екс-губернатор Львівської та Тернопільської областей: Янукович розповів мені, як поважає дружину, яка без нього дітей виховала

10
Екс-губернатор Львівської та Тернопільської областей: Янукович розповів мені, як поважає дружину, яка без нього дітей виховала

У 2011 році в найближчому оточенні Віктора Януковича почалася боротьба трьох кланів. Саме представник одного з них і стояв за кривавими провокаціями під час святкування Дня Перемоги у Львові, заявив в інтерв’ю “ГОРДОН” колишній глава Львівської та Тернопільської обласних держадміністрацій Михайло Цимбалюк.

– Коли ми домовлялися про інтерв’ю, ви сказали, що “поважаєте всіх міністрів внутрішніх справ, які були за роки незалежності України”. І Віталія Захарченка поважаєте, який очолював МВС в останні роки режиму Януковича, а зараз оголошено в розшук за звинуваченням у масовому вбивстві людей на Майдані?
– Ні звичайно. Захарченко був далеко не найкращим главою МВС. Я не хотів би про це говорити.
– Чому?
– Тому що в 2011 році було багато інших кандидатів на пост глави МВС, у тому числі, вибачте за нескромність, і я. Були розмови, що відомство має очолити більш-менш інтелігентна людина, якого візьме вся Україна і Захід. Але хтось дуже боявся конкуренції. Зараз розумію: якби призначили, мене б уже не було на світі, тому що я б не зміг виконати те, що було потрібно.
– Ви про розстріли активістів на вулиці Грушевського та Інститутській?
– Так, мені б не пробачили невиконання наказу.
– Звідки у вас упевненість, що змогли б сказати “ні”, адже під час Майдану ніхто з силовиків Януковича не посмів відмовити “босові”?
– Не хочу моделювати ситуацію, але я б ніколи не пішов на зачистку мітингу, і тим більше розстріл активістів. Захарченко міг сказати “ні”.
– Але не зробив цього. Як гадаєте, чому?
– У Києві вже працювали російські спецслужби. Після саміту у Вільнюсі в листопаді 2013 року, коли Янукович відмовився підписувати Асоціацію з ЄС, Україна, фактично, керували з Кремля.
Я давно знаю Захарченко, ще по роботі в Полтаві. Я тоді був начальником міліції, а Захарченко – заступником голови місцевої Державної податкової адміністрації та начальником управління податкової міліції. Я спілкувався з ним і тоді, і пізніше: Захарченко, мені здається, вважав призначення в МВС пониженням, бачив себе тільки в конвертах і величезних грошах, ні разу не провів серйозну нараду, йому це було нецікаво.
– Останні три роки ви були ректором Львівського державного університету внутрішніх справ. Під час Майдану вас просили прислати до Києва підмогу для внутрішніх військ та “Беркуту”?
– Дзвонили від Захарченко: “Ви готові відправити до Києва курсантів для охорони громадського порядку?”. Я відповів: “Курсантів перших-других курсів виділити не можу, тільки четвертий курс, але не гарантую, що хлопці не перейдуть на бік Майдану, не забувайте – це Львів”. Я зажадав письмового наказу на відправку курсантів до столиці.
– І що відповіли?
– Кинули трубку, після не було ніяких вказівок. На засіданні ректорату університету я сказав: “Хто хоче на львівський Майдан – будь ласка, але є розклад занять, навіть якщо в аудиторії сидить один студент, йому треба забезпечити навчальний процес. Після занять можете йти куди хочете”.
– Ви сказали, що після зриву Асоціації з Євросоюзом “Україна, фактично, керували з Кремля”. Не перебільшуєте вплив російських спецслужб? Вам не здається, що не останню роль в падінні режиму зіграла міжкланова боротьба наближених Януковича?
– Є таке галицьке слово хрунь (підлі, продажні політики). Не все, що сталося на Майдані, було сплановано заздалегідь в Кремлі. Той же Клюєв був одним з тіньових лідерів, а його підлеглі, наприклад Сівкович – виконувачем. Вони працювали за принципом: “Ах, активісти так поводяться? Ну так ми їх Нагнись”. (Володимир Сівкович, колишній народний депутат від фракції Партії регіонів, з 2010-го по грудень 2013 року був заступником секретаря Ради нацбезпеки і оборони, один з головних обвинувачуваних у справі про жорстоке розгоні студентського євромайдан 30 листопада 2013. – “ГОРДОН”) .
У Києві нагорі було повно хрунів – самозакоханих пацанів, які все вирішували і всім рулили, і тих, хто хотів опинитися на їхньому місці.
janyk_phl_copy
– Під останніми ви маєте на увазі тодішню політичну опозицію, яка представляла Майдан на переговорах з владою?
– Обидві сторони не готові були до того, що сталося взимку-навесні 2014 року, для всіх це був шок. Швидше за все, правда про розстріли на Майдані колись стане відомо, але, боюся, мине багато часу, перш ніж будуть названі справжні причини і справжні винуватці трагедії. Поки ж, чим більше ми дізнаємося, тим більше виникає питань. Але те, що вони довели державу до краху зсередини – це однозначно.
– Кого конкретно ви маєте на увазі під словом “вони”?
– Режим Януковича. 2 листопада 2011 я пішов з посади губернатора Львівської області, бо бачив, які процеси почалися всередині команди.
– А які процеси почалися всередині владної верхівки Партії регіонів у 2011 році?
– Клани почали між собою воювати. До речі, я єдиний, хто, перебуваючи в тій команді, не був ні в однієї з протиборчих груп і не входив до Партії регіонів.
– Між якими групами йшла боротьба?
– Між трьома найвпливовішими наближеними Януковича.
– Ви має на увазі двох екс-глав Адміністрації Президента Андрія Клюєва і Сергія Льовочкіна, і старшого сина Януковича Олександра?
– Вони не тільки панували, але постійно щось ділили між собою, часто запитували: “Ти чий, на чиєму боці?”. Між ними металася радник Януковича Ганна Герман, яка напряму спілкувалася з президентом.
Вибачте, але я не хочу говорити про ту політичну ситуацію публічно.
– Чому?
– Суспільство не дозріло, надто свіжі рани. Розумію, що коли буду готовий, мої відповіді втратять актуальність, бо вже не буде деяких політичних сил та їх представників.
– Але ж ви розлучилися з командою Партії регіонів ще в 2011 році, тоді ж, по суті, пішли з великої політики. Чому ж не хочете озвучити подробиці перших двох років перебування Януковича на посаді президента?
– Я дякую долі та галицьких хрунів, які в травні 2011 року підштовхнули мене до відставки. Розумію, суспільство дуже болісно реагує на заяви тих, від кого раніше щось залежало в державі: мовляв, відсиджувалися, боялися, мовчали, а зараз, побачивши, що владі не до них, почали говорити. Але …
Ще навесні 2014 року, після перемоги Майдану, мені пропонували зробити інтерв’ю з метою очорнити якусь політичну силу, що мала відношення до моєї відставки. Хтось хотів, щоб я розповів, що насправді сталося 9 травня 2011 року у Львові. Але я принципово цього не зробив, тому що політики, які мали відношення до тих подій, сьогодні на плаву. Не хочу, щоб казали, що я вбиваю останній цвях у труну тієї чи іншої політичної сили.
– Голова Одеської обласної держадміністрації, наприклад, не боїться публічно заявляти про корупціонерів і хабарників у владі.
– Для того, щоб в житті не розчаровуватися ні в кому і ні в чому, я намагаюся не зачаровуватися. Не хочу називати вас наївною, але ви розумієте, чому Михайло Саакашвілі так відкрито говорить? Тому що у нього велика перевага в порівнянні з іншими українськими політиками – він не планує жити в Україні.
– Ну і що?
– Це дає карт-бланш говорити те, що ми з вами тільки думаємо, але не можемо сказати, тому що аналізуємо і моделюємо ситуацію на кілька років вперед. Саме тому я кажу “а”, але не можу сказати “б”, поки …
Мені здається несправедливим, що мене відносять до тих, хто був стовпом режиму Януковича. Я працював в тій команді з 2010-го до травня 2011-го. Після мені пропонували різні високі пости, я вибрав пост ректора Львівського державного університету внутрішніх справ.
На початку інтерв’ю ви згадали, що в 2011-му могли замість Захарченко стати главою МВС України. Чому цього не сталося?
– Це дуже пов’язано з подіями 9 травня 2011 року у Львові. Все, що тоді сталося, – спланована акція …
– … Метою якої було?
– … Дестабілізувати ситуацію у Львові, дискредитувати не тільки місто, але й всю Західну Україну, зняти мене з посади губернатора.
– Якщо ви були впевнені, що це “спланована акція”, чому написали заяву про відставку, а не публічно озвучили, хто стояв за провокацією?
– Мене образило, що за моєю спиною розіграли сценарій, погоджений у Києві. Я прекрасно розумів, що люди Ігоря Маркова не просто так з Одеси приїхали, не просто так привезли червоний прапор, не просто так їх автобуси супроводжували представники правоохоронних органів. Без допомоги силовиків і прямої вказівки з Києва цього б не сталося. Хоча напередодні Дня Перемоги я домовився і з місцевими елітами, і львів’янам пообіцяв, що ніяких червоних прапорів не буде. (Ігор Марков, екс-народний депутат, лідер проросійської одеської партії “Батьківщина”, за даними СБУ, був членом різних злочинних організацій, що займалися рейдерством, зброєю та наркотиками, після перемоги Майдану втік до Росії. У серпні 2015 був заарештований в Італії, очікує екстрадиції в Україну. – “ГОРДОН”).
– Фраза “сценарій, погоджений у Києві” звучить дивно, враховуючи, що Янукович вам довіряв, інакше б не призначив на стратегічно важливу Львівську область.
– Це зайвий раз підтверджує, що не він все вирішував, за його спиною робилося багато різних речей.
– Хто стояв за львівської провокацією 9 мая?
– Думаю, Андрій Петрович (Клюєв. – “ГОРДОН”).
– Ви зустрічалися з Януковичем після, розповідали про свої підозри?
– Відразу поїхав до Києва, був в Адміністрації Президента, зустрівся з Януковичем, прямо сказав: підстава і провокація. Він відповів: “Ти вчинив неправильно, написавши заяву, проявив слабкість”. Після додав, що зніме мене з посади, але не відразу, щоб не виглядало, ніби президент пішов на поводу якоїсь політичної сили.
Янукович був дуже злий. Тоді я зрозумів, що він дійсно був не в курсі подій 9 травня і гри, яка йшла за його спиною. Але я вже прийняв рішення: мені з цією командою не по дорозі, вони не розуміють ні мене, ні – що саме образливе – галичан. На мене постійно сипалися претензії з Києва: мовляв, навіщо ти з ними заграєш, це ж противники!
– А що апарат Януковича розумів під “заграванням”?
– Я був на мітингу на честь Романа Шухевича (керівник Організації українських націоналістів, головнокомандувач Української повстанської армії в 1940-х. – “ГОРДОН”), організовував заходи на честь Івана Франка, взяв на себе організацію похорону Петра Олійника – колишнього голови Львівської обласної держадміністрації та екс-депутата фракції “Наша Україна”.
– Чому це вважалося “заграванням з противником”, а не грамотною роботою представника влади з місцевим населенням?
– Ні президенту, ні його оточенню не подобалося, що на Львівщині мій особистий рейтинг був набагато вищий за рейтинг Януковича. Мені казали: мовляв, ти повинен працювати не на свій рейтинг, а на рейтинг глави держави. От і почали ходити-шепотіти: “Цимбалюка пора прибирати”.
– Ви написали заяву 9 травня, але звільнили вас через півроку – в листопаді. На засіданні Кабміну прем’єр-міністр Азаров звинуватив вас у невиплаті зарплат, в затягуванні будівництва стадіону до Євро-2012. “Загалом, – підкреслив Микола Янович, – Цимбалюк не справляється з керівництвом областю”.
– Я спеціально прийшов на засідання Кабміну, було цікаво, як вони доведуть моє звільнення. Азаров прекрасно знав, що питання по мені вирішене, указ підготовлений. Ті, хто треба, знали правду, апелювати до інших я не бачив сенсу. Я хотів тихо і спокійно піти, розуміючи, що став гвинтиком страшного механізму, який може мене перемолоти.
– В інтерв’ю нашому виданню український поет, колишній головний редактор “Огонька” Віталій Коротич зізнався, що в особистому спілкуванні Янукович “не те щоб зачарував, але викликав довіру”. Ви теж це відчували?
– Він умів розташовувати до себе. Ми зустрілися в 2004 році, він був прем’єр-міністром, запросив до себе, рекомендував мене на губернаторство в Тернопільську область, я тоді був начальником УВС у Рівненській області. Янукович розповідав про своє дитинство, як йому було важко, як його перший раз підставили, як любить голубів, як поважає свою дружину, яка без нього дітей виховала. Він сказав одну річ, яку я запам’ятав: “Михайло, тебе своїм крилом торкнувся ангел, але від тебе залежить, чи понесе він тебе по життю або задушить в обіймах”.
– Під “ангелом”, я так розумію, Віктор Федорович мав на увазі себе?
– Я здивувався, що він все про мене знав, наприклад, що я з багатодітної гуцульської родини. Після він сказав: “Дай ручку, підпишу подання тебе на губернатора”. Я відповів, що у мене немає з собою ручки. “Бачиш, вже поганий знак”. 17 липня 2004 я перший раз став губернатором на Тернопільщині.
– Підпис Януковича – лише формальність, насправді глава Тернопільської обласної держадміністрації вас призначив тодішній президент Леонід Кучма. Причому призначив в дуже відповідальний момент – країна готувалася до президентських виборів.
– Мене призначили за чотири місяці до Помаранчевої революції. І я пишаюся тим, що після подій листопада-грудня 2004 роки можу чесно дивитися людям в очі. Я тоді зібрав на Тернопільщині всіх голів районів і сказав: “Хлопці, ваше завдання – забезпечити, щоб люди прийшли і проголосували, не втручайтеся ні в які процеси, інакше я вас захистити не зможу”. Я відчував настрій людей, розумів, що область проголосує за Ющенка. Минуло все без сучка, без задирки, жодного кримінального справи щодо виборів.
– А глава обласного штабу Віктора Ющенка Іван Стойко стверджував, що вас спеціально поставили, щоб “силовими і адміністративними методами підкорити нелояльну до кандидата від влади Януковичу область”.
– Це була політична заява, жодних підстав для якого не було. Я знаю Стойко, ми разом обиралися в 2002 році у Верховну Раду, я йшов як самовисуванець і програв, бо Стойко пішов від “Нашої України” Ющенко.
У розпал Помаранчевої революції в Тернополі 15000 осіб збиралися блокувати і громити адміністративні будівлі. Я вийшов на тернопільський Майдан, став поряд зі Стойко і запевнив активістів, що поки керую областю, зброю проти народу застосовуватися не буде, якою б жорсткий наказ зверху мені не віддали. А тоді вже чутки були, що Київ направив танки на зачистку мітингу. Я стримав обіцянку, ні зіткнень, ні заворушень не було.
– Що б ви відповіли тим, хто абсолютно переконаний: випадкові люди при Кучмі і Януковичі в систему не потрапляли, за все треба було платити і проявляти політичну лояльність?
– Я пишаюся тим, що був начальником чотирьох УВС – Рівненського, Полтавського, двічі Львівського – і ніколи не платив за посаду або погони. Пишаюся, що тричі був губернатором і ніколи нікому не платив. Я тисячам людей привласнював звання, будучи начальником УВС, але ні в кого ніколи не взяв ні копійки, це низько. Скажу одне, якби я чинив так, як мені пропонували, мене не звільнили б в 2011-му. Хоча знаю, що багато їздили до Києва і купували посади.
– А скільки коштує посада губернатора?
– Ходили чутки, що пост голови Львівської облдержадміністрації коштує п’ять мільйонів доларів. Але я, чесно кажучи, не вірю, що такі гроші платили, це дурість. Чому я себе так вільно почувався? Тому що нічого не купував. У мене була одна велика проблема – за мною ніхто ніколи не стояв. Зараз це моя перевага.
Я не вірю, що тоді чи зараз всі платять за посади. Це брехня. Платять бездарності і мудаки, які себе не поважають. Ну не можна всіх в державі під одну гребінку. Мудрому людині, яка розуміє, на який пост йде, доплачувати треба! Сьогодні обласне господарство в такому стані … жах, неможливо працювати.
– Чому після Помаранчевої революції ви виявилися не затребувані?
– 17 січня 2005 року вже президент Ющенко мене звільнив з посади губернатора. Мене вважали людиною Кучми, мені 40 років, повний сил працювати далі. Після указу я повернувся в розпорядження МВС, шансів отримати роботу немає, більшість губернаторів ганяли по кримінальних справах. Юрій Луценко дав зрозуміти: мовляв, ти людина тієї системи, так що підеш дітьми керувати.
– Точніше, Департаментом кримінальної міліції у справах неповнолітніх МВС України.
– Я вдячний Луценку, що він дав мені шанс. Я розумів: у країні не та ситуація. Зате ми підняли тему безпритульних, запустили проект “Магнолія ТВ”. В Україні було 120 тисяч безпритульних дітей, з них 5000 – у розшуку. Ніхто ніколи їх толком не шукав, не було нормальної картотеки. Я сформував команду, запустив проекти, шукали скрізь – по підвалах, вокзалів, вулицях …
– Чому ви пішли з посади ректора Львівського державного університету внутрішніх справ?
– Я довго вагався, але один мудрий чоловік мені сказав: “Краще піти на рік раніше, ніж на день пізніше”. Я подав у відставку, хоча мер Львова Андрій Садовий просив мене цього не робити.
Для мене важливо, що в дні євромайдану ми зберегли університет, його хотіли спалити люди в балаклавах: мовляв, тут же менти вчаться! Вони влаштували акцію “Ніч гніву”, палили і громили все, включаючи Львівське УВС. Я вступив у дискусію з цими активістами, на допомогу приїхали Юрій Шухевич, голова Львівської обласної ради “свободівець” Петро Колодій, його заступник генерал-лейтенант міліції Василь Пісний та інші. Завдяки спільним зусиллям ми врятували університет, на території якого, до речі, була збройова кімната, де зберігалося багато зброї і боєприпасів.
kravch01_copy
– До слова, про зброю. Петиція про вільне володіння зброєю першого зібрала 25000 підписів на сайті президента. Ви “за” вільне володіння вогнепальною зброєю чи “проти”?
– Категорично проти. У мене за плечима 25 років служби в органах внутрішніх справ, саме тому вважаю: нашому суспільству ні в якому разі не можна вирішувати зброю.
– Чому?
– Є маса способів легально заволодіти мисливською рушницею або травматичним пістолетом. В Україні офіційно зареєстровані майже два мільйони власників зброї, цього цілком достатньо. Ті, хто лобіює вільне володіння вогнепальною зброєю, не враховують ментальність українського народу, та ще знаходиться в стані війни. Подивіться, скільки нелегальної зброї з АТО йде на мирні території. Якщо людина з нашим менталітетом матиме законне право на пістолет, у нас буде Палермо 1930-х років.
Інша справа, що нам потрібні зміни до закону про мисливську зброю. Його сьогодні не можна використовуватися для самооборони і, на жаль, є чимало випадків, коли людина, намагаючись захистити себе або власність, через цього закону сам опинявся на лаві підсудних.
– Зате якщо зброю дозволять, будь-хто буде знати, що, наприклад, у дівчини, що повертається пізно додому, в сумочці може виявитися пістолет …
– Це не аргумент, бо сволота завжди вистрілить першою. Якщо людина свідомо йде на злочин, він уже готовий натиснути курок перший. В Україні, на відміну від США, немає культури володіння зброєю, яка виховується століттями. У тій же Америці мало не кожен місяць божевільні розстрілюють людей то в школах, то в лікарнях.
– Наприкінці серпня у Львові почала працювати нова поліція. Вас вже штрафували?
– Ні, я намагаюся бути дисциплінованим водієм. Але переживаю за реформування наступного етапу. Нова поліція – це всього лише 15% всього особового складу МВС. Необхідно терміново зайнятися системою дільничних, це стовп державності від самого маленького населеного пункту до МВС. Потрібно негайно приступити до реформування залишилися служб, бо опер карного розшуку з 10 роками вислуги отримує всього 2,5 тисячі гривень, а нові поліцейські – 8000. Вже існує конфлікт інтересів всередині системи.
– Вибачте, але система МВС настільки себе дискредитувала, що ідея всіх розігнати і набрати нових не викликає в суспільстві нічого, крім схвалення.
– Ми 25 років говоримо про реформування МВС, але, на жаль, досі працюємо в радянській міліцейській системі, де все будується на диктаті і страху.
– Чому ви називаєте це радянською спадщиною? У всіх країнах світу силові структури будуються на жорсткої ієрархії і підпорядкуванні.
– Я говорю про тиранію міліції по відношенню до власних співвітчизникам. Згадайте типову фразу: “Ой, який молодець наш дільничний, його всі бояться!”. Перші реальні зміни в МВС почалися в 2005 році з приходом Юрія Луценка (глава фракції “Блок Петра Порошенка”, в 2005-2006 і 2007-2010 був міністром внутрішніх справ. – “ГОРДОН”). До того міністри в погонах боялися публічно говорити, що система прогнила.
– Мені здавалося, якщо комусь в системі і було добре, так це товаришам у погонах …
– Їх заганяли в глухий кут, бо система, вибудувана за радянським зразком, вимагала щорічного збільшення відсотка розкритих злочинів. У підсумку злочину приховували, не реєстрували. І навіщо тоді країні 200000 співробітників міліції? Насправді число злочинів з року в рік збільшується, а їхня реальна розкриваність – падає. Критерій оцінки роботи поліції в США і Європі – це рівень довіри до них громадян, а не показники злочинності.
– Що ви пропонуєте?
– Негайно приступати до наступного, після поліції, етапу реформування – введенню інституту шерифів. Це виборча посада, оплачується з місцевого бюджету, з шерифом громада укладає контракт на певний строк. Принцип простий: а) шериф повинен бути з місцевих, люди повинні знати і його, і його сім’ю; б) шериф повинен жити на тій території, де працює, щоб люди могли цілодобово до нього звертатися; в) найголовніше – з нього повинні зняти систему показників затримань і розкриваності.
У контракті повинні бути чітко вказані обов’язки і шерифа, і громади перед ним. Але перш кандидати на пост шерифа повинні представити свою програму: у перший рік служби зобов’язуюсь зробити це, у другій – то. Якщо не виконав – звільняють або НЕ переобирають, але якщо реалізував програму за п’ять років, держава повинна списати з шерифа 5% житлового кредиту, за 10 років – 20%. Сьогодні навіть у нової поліції немає соціального пакету, вони, в основному, не місцеві, живуть у гуртожитках. Завтра постане питання про житло.
– Як гадаєте, Україні вдасться відновити контроль в Донецькій і Луганській областях?
– Боюся, Донбас може перетворитися в Придністров’я-2 – заморожений конфлікт, який буде вигідний дуже багатьом. Я багато спілкуюся з учасниками АТО, знаю, як важко вони соціалізуються, звикають до мирного життя після фронту. Кажуть: “На війні все зрозуміло – стройова, сніданок, команда, а сюди приїхав – дітей до школи, дружина кричить, проблеми … Якби мені дали 10 тисяч на місяць, я б сім’ї їх віддавав, а сам би повернувся в армію”. Мені здається, багато хто з тих, хто зараз демобілізувався, хочуть служити у контрактній армії, але її потрібно створити. І ми б, прості громадяни, знали: платимо військовий збір, який йде на соціальний захист бійців-контрактників.
– Зараз в суспільстві чимало говорять про те, що від Донбасу потрібно відгородитися стіною, тому що він тягне Україну в радянське минуле. Ви згодні?
– Пропрацювавши в різних частинах України, знаю одне: ми дуже різні, дуже. Певна частина еліти Галичини все частіше говорить: “А навіщо нам цей Донецьк і Луганськ, та гори воно вогнем, аби нас не чіпали!”. Боюся, що за патріотичними гаслами “єдина неподільна” не все помічають настроїв начебто “аби нас не чіпали”.
Коли я був губернатором, ми проводили акцію “Схід і Захід єдині”, запрошували до Львова харківський театр, а до Харкова – львівський. Меценати все оплатили: квитки, готель, харчування. Виявилося, харківський театр приїхав до Львова усією трупою вперше з 1946 року! Ми добре спілкувалися, але я відчув: якщо ми з Харковом такі різні, що говорити про Донецьку та Луганську …
– Наскільки, по-вашому, висока ймовірність третього Майдану?
– Треба все зробити, щоб його не було. Міністри повинні сидіти в регіонах, займатися конкретною роботою, економікою, реформами. Я готовий працювати в команді, але поки не бачу такої ні в Кабміні, ні в Адміністрації Президента.
Ми багато років говоримо про національну ідею. Може, війна нас, нарешті, об’єднає і ми знайдемо щось спільне? Я дуже люблю Ліну Костенко, на кожен випадок в житті знаходжу її вірш, який відповідає на всі питання. Сьогодні, чомусь, згадав це:
О, не взискуй гіркого меду слави!
Той мед недобрий, від кусючих бджіл.
Взискуй сказать поблідлими вустами
хоч кілька людям необхідних слів.
Взискуй прожить несуєтно і дзвінко.
Взискуй терпіння витримати все.
А справжня слава – це прекрасна жінка,
що на могилу квіти принесе.

Джерело. Гордон. 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама