дивись.info

Непопулярна правда на популярну тему

20
Непопулярна правда на популярну тему

Чомусь так повелось, що українці краще сприймають погані новини. Все, що розбилось, зірвалось, зламалось чи вкрали приймається на віру з перших же секунд. А от досягнення… Чомусь сприймаються відверто скептично з такою собі зверхністю на кшталт «все ви брешете». Тому багатьом мій матеріал не сподобається. Так само як в багатьох викличе цілий шторм негативних емоцій. Я все це знаю, бо проходив подібне не раз. Однак. В тому що ви побачите на знімках, і прочитаєте далі немає ні краплини «показушності» чи постановки. Так все, що піде розмова далі — зроблено руками наших бійців. Але, робили вони це перш за все для себе. Отож.. говоримо про військовий побут в польових умовах.

Тридцята окрема механізована бригада завжди вирізнялась у Збройних Силах України своєю взірцевістю. Власне на базі цього потужного з’єднання завжди відбувались всі експерименти з розвитку ЗСУ, будь то нові однострої, чи система управління. Напевно через це і свідомість бійців бригади інша. Тим, хто буває на місці базового табору з’єднань, що виходять з АТО і потрапляють до міжнародного центру миротворчості та безпеки, що під Львовом, відразу кинеться в очі різниця у якості організації побуту і відпочинку бійців тридцятки та того з’єднання що були тут до того.

Що таке «поле»? Той, хто хоч раз був в польових умовах весною чи восени відповість — це болото. Жахлива, непрохідна, всепоглинаюча багнюка. Що поробиш, благодатна українська земля створена для рилі. Та в силу розв’язаної проти нашої держави війни, ми змушені кататись по ній гусенями не тракторів а потужних бойових машин. Напевно через це командування бригади знайшло можливості (не питайте де і як) привезти кількасот тон щебеню щоб засипати ВСЮ (!) територію де мали бути розгорнуті намети. І лише після цього було визначено місце кожного підрозділу. До речі, всі намети стоять краще ніж в зразковому німецькому таборі. Точно в лінієчку, мов шахматні клітини. Навколо кожного викопано дренаж, та створено систему водовідведення. Щоб уникнути «місива» від гусеней та коліс бойових машин. Парк з їх зберігання розташовано за кількасот метрів від табору. Так зручно і обслуговувати техніку і охороняти її. Бо до не ї і недалеко йти, і все на виду. В’їзд на територію наметового містечка суворо заборонений. Навіть генерали, що приїжджають сюди з перевірками ходять по базовому таборі пішки.

Отож зупинимось спочатку на самих наметах. Всі вони НОВЕСЕНЬКІ. Всі українського виробництва. Кожен має спеціальний другий шар укриття, щоб втримувати тепло. Звичайно у військових є певні питання до виробників стосовно якості виконання пошиву. Та цим нехай займаються експерти з тилових служб, що відповідають за подібні питання. Відповідно до розмірів, в кожному наметі є по одній або дві пічки-буржуйки. Як правило хлопці користуються тими, що привезли з собою з зони бойових дій. І це не через те що їм не дали військових. Ні! Військові є на складі, і кожен при потребі може взяти собі стандартну грубку. Справа в тому, що ті пічки, які стоять на нашому озброєнні вже давно морально застарілі. А ті, що зроблені людьми дозволяють і дрова висушити і обід зварити. Та разом з тим, думаю з часом проблема пічок вирішиться так само позитивно, як проблема з військовим взуттям. До речі, всі димарі захищені на верху заводськими металевими пластинами, що дозволяють по перше не пропалювати намет, а по друге краще тримати тепло. Підходжу до першого ліпшого намету. Перед його входом хлопчина майструє з планок якусь конструкцію.

  • Це будуть двері у наш такий польовий дім, — пояснив він. — Справа в тому, що так краще зберігається тепло, та й взагалі затишніше, ніж стандартний вхід. До речі в нас майже всі так зробили.

І правда, якщо придивитись, то більша частина наметів вже має власні двері. Дошки і рейки лежать вільно за табором. Кожен охочий може підійти і взяти собі стільки матеріалу, скільки потрібно. Я попросив дозволу зайти в намет. Господар радо запросив мене в середину. На знімку ви можете побачити, яка чистота і порядок в середині. На землі лежать спеціальні дерев’яні піддони. Місце для пічки обладнано відповідно до протипожежних умов. Є стіл, та вішак на якому бійці сушать свою форму. В кутку розташована окрема етажерка для туалетного приладдя та запасу продуктів. Всі вікна намету скляні, цілі і щільно підігнані. І повірте, все це я побачив завітавши в табір у звичайний робочий день. Без будь-яких попереджень. Мимо волі в мене промайнула думка, що можливо я попав в якісь взірцевий намет, що знаходиться в першому ряді. Для чистоти експерименту проходжу до останнього ряду, іду в сторону від центрального входу. Про шляхи між наметами хочу сказати окремо. Адже це не просто доріжки. Це такий собі військовий «бродвей». Уявіть доріжки між наметами вкриті дерев’яною бруківкою! В деяких місцях хлопці навіть зробили собі огорожу з переплетених штахет. Так. На все це було потрібно витратити власний час та сили. Та результат вартував того. Адже пересуваючись в таборі ти в жодному (!) місці не вступаєш в болото. Більш того, ті хто повертаються з навчань чи ремонту техніки першим ділом ідуть до діжки з водою щоб помити свої мешти.

Зупиняюсь перед невеличким наметом з надписом «увага в середині злий пес». Вирішив таки ризикнути і зайти. Дійсно, в середині мене зустрів пес, але зовсім не злий. Виявилось, що в цьому наметі мешкають мінометники. Собаку звати Гільза, вона мешканка селища Луганське. На жаль під час російських обстрілів цього мирного українського селища, дім собаки було зруйновано і військові забрали її до себе. І тепер вона живе разом зі всіма бійцями як повноправний бойовий побратим.

  • Побут??? А що побут, — щиро здивувались мінометники. — Так дивіться. Що нам ховати. Ви знаєте, справа побуту, це на 90 відсотків справа виховання і чистоплотності кожної людини. І лише на 10 відсотків контроль командирів. В армії що — служать діти ясельного віку, яким потрібно міняти памперси, чи витирати носи? Ні! В нас дай Боже мобілізовані є, які не те, що самі тати, а дехто навіть дідом встиг на війні стати. І якщо вони звикли в родині спати в брудних шкарпетках на ліжку, то причому тут армія? Питання до їх тата і мами, які не привчили власних чад до чистоти і порядку.

В цьому наметі мені хлопці також показали, як вони живуть і де тримають речі. А ще, я побачив в них в кутку стіл з комп’ютером. Виявилось, що таким чином вони вирішили собі провести інтернет для спілкування з рідними і близькими. Тут на навчанні це можна. Адже тут нічого таємного немає. А на стінах намету навіть розмістили свої знімки. Між іншим дуже відповідально і грамотно зроблено забезпечення базового табору електроенергією. Між рядами наметів встановлено електричні стовпи, які освітлюють територію вночі. В кожному наметі є електричне освітлення, та передбачені розетки щоб заряджати телефони, чи просто увімкнути телевізор. Все ізольовано, та виконано з вимогами міжнародних стандартів. Та й до протипожежної безпеки тут теж поставились відповідально. Крім стандартних протипожежних щитів, весь табір огороджено спеціальним ровом. Та й відповідальні за протипожежну безпеку військовослужбовці ретельно слідкують, щоб всі грубки були обладнані відповідним чином, а розпалений вогонь не лишався не контрольованим.

Також кілька слів про дрова. Їх тут достатньо. Просто потрібно не лінуватись а порізати та поколоти і принести у намет. Власне це хлопці і роблять під час чергувань у таборі. Спочатку запас складають при вході у спеціальному місці. А потім же заносять в середину. Щоб краще горіли складають на біля грубки. Є у хлопців і своя баня. Вона організована в одному з фургонів. А для того щоб митись теплою водою скажімо зранку, зроблені спеціальні намети біля яких стоять такі собі військові бойлери, що теж «працюють» на дровах. Щоранку днювальні наповнюють їх водою і розпалюють під ними вогонь, щоб з підйомом всі мали теплу воду.

Мою увагу притягнув фургон з червоним хрестом, що стояв неподалік табору. Виявилось, що це пересувний рентген кабінет з Львівського військового медичного центру західного регіону його обслуговують два медика рентгенотехнік пересувного кабінету прапорщик Володимир Потопило та фельдшер одного з підрозділів бригади молодший сержант Віта Капустинська.

— За допомогою цього обладнання ми проводимо безкоштовне флюорографічне обстеження всіх військовослужбовців, — розповів . — За півтора тижні ми прийняли близько півтори тисячі військовослужбовців. На щастя важких захворювань легенів не виявлено. Звичайно є хлопці з певними проблемами, яких ми відразу відправили на дообстеження у Львів. З цього боку ми, як військові медики маємо повне розуміння від командування бригадою.

Замість підсумку скажу, що я повністю погоджуюсь з мінометниками «тридцятки». Адже набагато простіше сидіти і скиглити — ” в нас нема” чи «нам не дали»… Ніж спробувати знайти шляхи вирішення проблем. Інша справа коли стукаєш а ніхто не відчиняє. Та ці часи вже пішли у минуле. Як показує довід бійців та командирів тридцятої окремої механізованої бригади — більшість питань можна вирішити маючи бажання і волю до їх вирішення. Головне не бути байдужим перш за все до себе. І тоді буде вода в їдальні, сухо в наметах та тепло у ліжку.

Підполковник Тарас Грень.

Західний регіональний медіа-центр

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хочеш повідомити новину? Дій!

Реклама

Loading...

Реклама