Операція-пацифікація: як «утихомирювали» галичан

150
Операція-пацифікація: як «утихомирювали» галичан
Парад польського війська у Львові

Сьогодні, 16 вересня, 86-ті роковини початку каральних акцій польського уряду проти українського населення, відомих як пацифікація Галичини (Pacyfikacja Małopolski Wschodniej). Досі ця сторінка української історії залишається малодослідженою, хоча у ті роки вона набула світового розголосу.

Десять фактів про пацифікацію

  1. Формальним приводом для пацифікації стали численні протипольські акції, що відбувалися влітку та восени 1930 року. За офіційною інформацією польської сторони тоді було спалено 62 житлові будинки, 87 стодол, 78 господарських будинки та 112 скирт збіжжя, що належали полякам. Підпали були найбільш розповсюдженою формою саботажу — в серпні-вересні вони становили 83% від всіх актів «саботажної акції».

2. Відповідальність за антипольські акції влада поклала на українське підпілля – Організацію українських націоналістів (ОУН) та її бойовий підрозділ – Українську військову організацію (УВО). Провід ОУН визнав причетність організації до саботажів як форми протесту проти антиукраїнської політики Польщі на українських землях. Однак вже наприкінці вересня 1930 року ОУН почала гальмувати саботажну кампанію.

3. Рішення про «утихомирення» Галичини було прийняте 1 вересня 1930 року після консультацій голови держави Юзеф Пілсудського з міністром внутрішніх справ Славоєм Складовським. Натомість перші каральні акції розпочалися 16 вересня 1930 року і тривали до 30 листопада.

Юзеф Пілсудський
Юзеф Пілсудський

4. З середини вересня до пацифікації було залучено 16 рот поліції, для здійснення якої підрозділи у кількості 80-150 осіб оточували села і проводили обшуки та допит мешканців. З кінця вересня та на початку жовтня 1930 року до поліційних акцій також долучились і військові підрозділи — полки уланів, полк кінних стрільців, з яких було виділено в сумі 10 ескадронів кавалерії. У проведенні пацифікації військові підрозділи відзначились особливою жорстокістю і займалися переважно «екзекуціями». Пацифікація з участю поліції загалом охопила 325 населених пунктів у 15 повітах, а з участю війська — 168 місцевостей у 14 повітах; загалом проведено 5195 обшуків, «умиротворено» близько 450 сіл з 3500.

5. Під час акції у кожному селі окремі мешканці піддавалися екзекуції — побиттю, систематично руйнувалося майно селян, громадських установ та кооператив, зокрема розбивались яйця, розсипались крупи, борошно та приправи, на які виливалася нафта, синька, олія, оцет. Арештованих за заздалегідь складеними списками збирали в громадських приміщеннях, де кожному завдавали 25-30, а то й більше ударів нагаєм. Принижували й морально – змушували лаяти Україну, виголошувати заздоровниці на честь Юзефа Пілсудського, співати польський гімн.

Пацифікація в одному із сіл.
Пацифікація в одному із сіл.

6. Нарузі піддавалися всі прояви українства: написи українською мовою, цвинтарі Січових Стрільців, портрети Франка та Шевченка. Громади кожного населеного пункту, де проводилася пацифікація, також мали сплатити контрибуцію польській поліції та армії продовольством, худобою та фуражем.

Зруйнована кімната товариства «Просвіти» у Львові
Зруйнована кімната товариства «Просвіти» у Львові
Зруйнована читальня у селі Княгиничі.
Зруйнована читальня у селі Княгиничі.

7. Під час каральних операцій відбувалась ліквідація українських суспільних організацій та установ, таких як: «Пласт», «Луг», «Сокіл», філій «Просвіти», кооперативів. Було закрито українські гімназії в Тернополі, Рогатині, Станіславові. Польські шовіністичні угрупування чинили напади на українські кооперативи, філії «Просвіти», школи.

8. За українськими даними зазнали побоїв 1357 осіб, серед них 93 школярів (починаючи навіть з 8 років), понад 40 жінок було зґвалтовано, загинуло 13 осіб. Під час акції було арештовано 1739 осіб, переважно студентів та учнів шкіл. Вже на 17 березня 1931 року з 909 відданих під суд, переважну більшість — 698 — було виправдано та звільнено. Крім суто поліційних та каральних акцій було арештовано кількох провідних українських політиків.

9. Світова преса широко висвітлювала події у Східній Галичині. Наприкінці 1930 року темі пацифікації було присвячено близько 160 статей в англомовній пресі, 400 статей у німецьких і австрійських виданнях та декількох інших. До того ж майже вся українська діаспора у США та інших країнах світу виступила єдиним фронтом з осудом дій польської влади. Були скеровані звернення до Президента США Герберта Гувера, до Генерального секретаря Ліги Націй, у кількох столицях відбулися багатолюдні демонстрації.

Акція української діаспори
Акція української діаспори

10. Найбільшим захисником Галичини стала Лейбористська партія Великобританії.  63 британські парламентарі звернулися до Ліги Націй із протестом проти пацифікації. Було утворено «Комітет трьох», який мав розслідувати події на Галичині. Але відбулося декілька подій, які завадили успішному завершенню справи: УНДО взяло участь у таємних переговорах із польським урядом, крім того, польські дипломати використовували приклади нападів активістів ОУН на поштові відділення, вбивств комендантів поліції і особливо вбивство відомого політика Тадеуша Голувка для звинувачення націоналістів у провокації цієї каральної акції. 30 січня 1932 року була прийнята резолюція з українського питання, яка загалом ставилася прихильно до аргументів польської сторони і поклала відповідальність за пацифікацію на українських націоналістів. Водночас були підтверджені деякі факти зловживання з боку польської влади під час проведення акції, але комісія задовольнилась тим, що Польща пообіцяла покарати винних і висловила жаль з відмови Польщі виплатити компенсацію потерпілим.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!

Реклама

Loading...

Реклама