дивись.info

«Нам би інвестора»: чи може Львівщина стати найпривабливішим регіоном для іноземного бізнесу

«Нам би інвестора»: чи може Львівщина стати найпривабливішим регіоном для іноземного бізнесу

Львівщина може стати регіоном, де розміщуватимуться найважливіші виробництва європейського континенту. Таке припущення висунули організатори XVI Міжнародного економічного форуму у Львові, що відбувся на початку листопада. Але навряд чи їхня заява може стати реальністю.

Львівський економічний форум із подібних заходів в Україні, є одним із найдавніших. Це можна легко пояснити: для західного регіону, інтегрованому у європейську економіку та ближчому до кордону, пошук закордонного інвестора завжди актуальний.

Цьогоріч зустріч мала назву «Львівщина – фабрика Європи». На обговорення інвестиційних перспектив регіону приїхали 1500 гостей. Із них близько тисячі – представники бізнесу, серед яких лише 60 осіб – власне з іноземних компаній, що цікавляться вкладанням капіталу у Львівщину або вже працюють тут.

img_2010-630x420

3-4 листопада тут провели 10 панельних дискусій про сучасний стан економіки України, переваги та можливості Львівської області як майданчика для інвестування. Чим більше говорили чиновники, тим більшими були підстави для оптимізму, чим більше виступали представники бізнесу – тим ці підстави меншали. Натомість саме менеджери та підприємці називали конкретні проблеми, що відлякують інвесторів з України та Львівщини, а також варіанти їх вирішення.

Можливість захистити імідж

Тривала історія форуму та список запрошених гостей свідчать, що його щорічно організовують насамперед для демонстрації інвесторам потенціалу Львівської області. Це своєрідне умовляння тих, хто зацікавлений у вкладенні свого капіталу у прибутковий актив. Так, Петро Порошенко, Степан Кубів, Володимир Омелян, Олег Синютка, Іван Ганущин, Андрій Садовий запевняли присутніх, що інвестувати в об’єкти Львівської області безпечно та вигідно. Але за цьогорічним форумом у Львові важко не зауважити однієї особливості.

Фото Dyvys.info
Фото Dyvys.info

Дискурс Президента та «людей його команди» з усіх рівнів влади – чи то Кабмін, чи то Львівська обласна державна адміністрація – свідчив про бажання спростувати думку про те, що реформи в Україні не дали результату. Публікація електронних декларацій, затягування судової реформи, відкладання безвізового режиму з ЄС, зняття санкцій і обвинувачень із Віктора Януковича та оточення, весняний розпад коаліції та літня епопея із підняттям тарифів ще раз запевнили українців, що дії влади націлені не на користь суспільства, а на користь політичних і бізнесових кланів.

Віце-прем’єр та міністр економічного розвитку України Степан Кубів під час першої панелі згадував свій досвід коменданта Майдану, керівника Національного банку одразу після Революції Гідності. Чиновник акцентував, що два з половиною роки тому наша держава остаточно стала на шлях змін, що зроблять її цивілізованою. Кубів ніби підкреслював, що саме команда, у якій він зараз працює, провадить ці зміни.

img_1948-630x420

Міністр інфраструктури Володимир Омелян говорив про те, що Україна має можливість бути основною транзитною державою нашого регіону, про можливості Нового шовкового шляху, про те, що може зацікавити інвесторів у транспортній інфраструктурі нашої країни.

«Ми відмовилися від пілотних проектів і перейшли до зміни цілої системи. Ви бачите, що цього року Україна, а особливо Львівщина, нагадує великий будівельний майданчик. Так, це витратно, але результат ми побачимо за 4-5 років, коли в Україні буде створено нормальну транспортну мережу, і ми перейдемо до будівництва автобанів. Інший аспект – залучення інвестицій: 15 листопада у парламенті мають бути прийняті закони, що залучатимуть капітал до України та дозволять нам створити до 100 тисяч робочих місць в Україні, залучити близько 10 мільярдів доларів», –  Володимир Омелян.

14958084_1689724968009445_1187821763_o

Відчуття того, що влада насамперед запевняє суспільство в ефективності реформ, а не презентує потенційні активи інвесторам, довершив виступ Петра Порошенка. Акцент голова держави зробив на заявах про те, що в Україні завдяки електронному декларуванню розпочалася безпрецедентна боротьба з корупцією, що має заперечити сумніви в ефективності реформ в Україні. Зрештою фразу «Де ти, голубе сизий, взяв ці гроші?» розтиражували ледь не всі локальні та національні медіа. Якщо організатори форуму (в особі влади) хотіли змістити акценти, то їм це вдалося.

Звісно, владі було важливо захистити власний імідж реформаторів, аби втримати довіру суспільства. Звісно, форум став вигідним майданчиком для цього. Але у цього прагнення є й інша прагматична мета: продемонструвати потенційним інвесторам, що Україна стає цивілізованою країною для вкладення капіталу. Але прагматична мета потребує прагматичного обґрунтування.

На що здатна Україна сьогодні

Експерт з регіонального розвитку програми ЄС «Підтримка політики регіонального розвитку України» Василь Федюк розповів, що ще 2014 року сальдо іноземних інвестицій в українську економіку було від’ємним. Це означає, що тоді з нашої країни іноземного капіталу більше виводили, аніж вкладали. Сьогодні цей показник має додатне значення.

Однак, якщо подивитися на долі країн, із яких надходять інвестиції, то побачимо, що половину із них становлять надходження із Кіпру, Нідерландів та Британських Віргінських островів. Це ті офшорні зони, із яких українські олігархи, уникаючи податки, фінансують свої підприємства в Україні. Цілком імовірно, це саме вони 2014 року виводили звідси капітал, аби 2016-го знову повторювати звичну бізнесову схему. Таким чином, про суттєві зміни в інвестиційному кліматі поліпшення цього балансу не свідчить.

Ситуацію необхідно змінювати на двох рівнях: забезпечення зовнішніх умов для інвестора та створення майданчиків для інвестування. У першому випадку йдеться про налагодження правових і фінансових механізмів захисту вкладників капіталу. За корупції в органах влади, залежності правоохоронних органів від волі політичних груп, гальмуванні судової реформи реалізація цього поки що не виглядає реальною. Зрештою, важливим фактором відлякування іноземних інвестицій з України є війна на Донеччині та Луганщині.

img_2304-630x420

У цьому сенсі цікавим і важливим є приклад канадської компанії «Bombardier», що спеціалізується на виробництві літаків і залізничної техніки. У липні канадці вирішили розпочати виробництво локомотивів в Україні. Щоправда, поки йдеться про кінцеве зібрання продукту: складові вироблятимуться та постачатимуться із потужностей компанії з-за кордону. У коментарі «Дивись.Info» представник «Bombardier» Флавіо Канетті розповів, канадські підприємці, незважаючи на складну ситуацію в Україні, вирішили працювати тут.

Для нас важливим став фактор географічного розміщення: виробництво в Україні дає змогу швидше доставляти локомотиви до Азербайджану, Казахстану, Латвії – ринки, на яких ми працюємо. Також ми думаємо, що застарілі локомотиви є головною проблемою «Укрзалізниці». Звісно, зараз ми не налагоджуватимемо тут виробництво повного циклу. Але це все – частина стратегії: досягнувши одного рівня, ти можеш перейти на інший. Цілком імовірно, скоро ви побачите все виробництво Bombardier в Україні, – пояснив Канетті.

Щоправда, варто додати, що аналогічне виробництво, а також підприємство із виготовлення залізничної сигналізації, компанія «Bombardier» має і в Росії: цей ринок разом із ринками усіх пострадянських країн цей бізнес сприймає як цілісний.

Під другою умовою залучення інвестицій до України мають на увазі пропонування бізнесменам конкретних площ або готових виробництв для вкладення коштів на розвиток. На думку учасників форуму такими майданчиками можуть стати індустріальні парки.

Сьогодні у Туреччині є 223 індустріальні парки, із яких 148 є активними. В Україні таких ділянок поки що 12 і жодна поки що не задіяна. Але Бурак Пехліван стверджує, що іноземних інвесторів, особливо серед турецьких, є інтерес до України. Завдячуючи географічному становищу, високому потенціалу транспортної інфраструктури та низькій заробітній платі, він зберігається. Але таких передумов замало для розвитку економіки.

Зрештою, намагаючись елементарно «стати на ноги» та налагодити більш-менш стабільне зростання економіки, ми ризикуємо ще більше відстати від цивілізованого світу. Голова «Німецько-української торгової палати» Александер Маркус певен, що створення індустріальних парків – важлива річ для залучення бодай якогось капіталу для зростання. Але й у цьому треба бути послідовним.

У світовій економіці наступає час спеціалізації. Ви маєте стару індустрію з одного боку та добре розвинений IT-сектор з іншого боку. А посередині між цими секторами економіки – пустка. Індустріальні парки – лише платформа. Але вже зараз їх треба створювати за новими технологіями та для виробництв, що мають зиск у світі. Інакше Україна залишиться лише майданчиком для дрібних виробництв інших країн. Це стратегія на десять років, це варіант Польщі. Ви не подолаєте розрив, закликаючи будь-якого інвестора. Ви маєте створити індустріальні парки із розумною спеціалізацією,­ – резюмував Маркус.

Необхідно розуміти, що сьогодні Україна залишається країною, ВВП якої на чверть залежить від видобувної промисловості, і ще на третину – від низькотехнологічних виробництв іншого типу. Відповідною є і структура прямих іноземних  інвестицій у нашу країну за видами економічної діяльності: по третині забирають на себе видобувна чи низькотехнологічна промисловість та фінансові і торговельні операції. Із такими показниками Україна поки що пропускає енергетичну та індустріальну революції, що змінюють світ вже зараз. Свідомо чи ні, ми вкотре відкидаємо себе на десятки або сотні років у розвитку.

Львівщина у стратегії розвитку економіки України

Західний регіон України, особливо Львівська область, можуть стати своєрідним плацдармом для створення «індустріальних парків із розумною індустріалізацією» та розвитку економіки країни за законами сучасності.

Бурак Пехліван певен, що в Україні є привабливими для інвестора регіони: Вінницька, Київська, Львівська та Одеська області. До переваг Львівщини бізнесмен відніс те, що цей регіон найближче розташований до багатого ринку ЄС, і те, що керівництво області найбільш дружнє до бізнесу в усій Україні. Василь Федюк розповів, що 2014 (найскладнішого) року Львівщина була першою областю України за інвестиційною привабливістю.

Назва форуму «Львівщина – фабрика Європи» свідчить про намір Львівської обласної державної адміністрації підтвердити таку оцінку. В інтерв’ю «Дивись.Info» начальник управління інвестиційної політики ЛОДА Роман Матис розповів, що на Львівщині загалом є 53 ділянки, що могли б бути використані для створення індустріальних парків. Але це тільки плановані проекти.

Наразі ж в області офіційно зареєстровано один індустріальний парк – «Рясне-2» – та ще два перебувають у процесі реєстрації – «Яворів» і «Новий Розділ». Ситуація із цими об’єктами відображає реальний рівень інвестиційного потенціалу Львівщини та якість майданчиків, що їх край може запропонувати капіталовкладникам.

Наприклад, у «Рясному-2» досі не почалося будівництво промислових об’єктів через банальну відсутність інтересу інвестора до них. Це підтвердив міський голова Львова Андрій Садовий.

CTP [компанія, що володіє ділянкою «Рясне-2» та зобов’язується звести там індустріальний парк – авт.] розгорнули індустріальний майданчик у Румунії, до того таке ж зробили у Чехії. Україна стоїть у них в черзі, але інвестиційний клімат у нас не є найсприятливішим. Наразі ведуть перемовини із компаніями, що могли б вкласти сюди свої кошти. Люди просто бояться інвестувати в Україну, зважаючи на війну, що сьогодні є, – пояснив Садовий.

img_1926-630x420

Роман Матис бачить лише один вихід із цієї ситуації: проектування нових парків і демонстрація інвестору цієї роботи.

На жаль, те, що ми можемо запропонувати інвесторам сьогодні – просто простір, лише ділянки, де колись функціонували якісь підприємства. Цікавості до індустріальних парків в інвестора поки що не так багато, як би цього хотілося б. Тому важливість цієї дискусії у тому, щоби донести до бізнес-аудиторії, що ми працюємо над цим питанням, – Роман Матис.

Експерти та закордонні бізнесмени високо оцінюють спроможності Львівської області для залучення інвестицій, але реального пожвавлення інтересу до регіону, налагодженої системи співпраці з капіталовкладниками немає. Приклади компаній «Fujikura» та «Nexans», що відкрили тут свої заводи, є, радше, виключенням.

Звісно, це можна списувати на зовнішні умови: війну, політичну нестабільність у Європі. Але разом із війною 2014 року Україна отримала великий кредит довіри з боку західної спільноти, зокрема й бізнесової. Кволі ж результати держави за два роки співпраці з ЄС змушують потенційних інвесторів усе більше скептично ставитися до нашої країни.

Наприкінці форуму до експертів поспішає стомлений дезорієнтований чоловік – директор малого підприємства із району Львівської області. По-батькові його закликав товариш через усю залу: «Кого шукаєш». Дезорієнтований чоловік відповів: «Та нам би інвестора». Зрештою йому пояснили, що капіталу для вкладення потрібне правове забезпечення та якісні майданчики. Перше – справа волі державної влади у проведенні реформ та наполегливості суспільства у вимогах до неї. Друге – справа порозуміння центральної та місцевої адміністрації. План вималювався, розгублений чоловік лишився розгубленим.

Михайло ДРАПАК

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама