Українська медицина робить два кроки вперед і один назад, – відомий британський нейрохірург Генрі Марш (інтерв’ю)

Генрі Томас Марш – не лише нейрохірург світової величини, а й відданий прихильник України. Він приїздить сюди регулярно ще з 90-х років, слідкує за суспільно-політичними процесами й активно оперує тут, аби поділитись досвідом і «витягнути» пацієнтів із важких хвороб.

Генрі Томас Марш - провідний британський нейрохірург. Він має понад 30 років хірургічної практики, Кавалер Ордену Британської імперії. Член Королівської колегії хірургів. Крім цього, доктор Марш є автором відомої книги «Do No Harm: Stories of Life, Death and Brain Surgery», яка вийшла у Британії 2014 року. У 2015 український нейрохірург Андрій Мизак переклав англійський бестселер українською мовою.

Протягом цієї осені Генрі Марш уже двічі відвідав Львів, у вересні і зараз, в листопаді. Кожен візит супроводжувався лекцією, або ж просто зустріччю із усіма охочими.

Бачимося із доктором Маршем перед його черговою зустріччю, адже графік кожної поїздки – дуже щільний: треба оперувати, побачитись із колишніми пацієнтами, провести відкриті лекції тощо. Він привітний і охоче вступає у розмову з усіма, радо відповідає на запитання. Попри те, що за кілька днів в Україні він встиг провести операції, зустрічі та консультації із колегами, він зовсім не виглядає обтяженим чи втомленим. Навпаки, Генрі Марш справляє враження людини, яку переповнює внутрішня енергія.

Тож, у невеличкій кімнатці в приміщенні Театрального центру «Слово і голос» починаємо розмову. Ще у коридорі доктор Марш розповідає колегам, що у цей візит в Україну вже встиг прооперувати кількох пацієнтів. Властиво, перше моє запитання – саме про це.

Докторе Марш, скільки операцій Ви провели за ці дні і як оцінюєте результати?

Я провів дві операції, одна – це видалення пухлини на спинному мозкові у молодої жінки, яке пройшло дуже добре. І одна операція у молодої дівчини з кістою у головному мозку. Ця операція не пройшла дуже добре, я сподіваюсь, що пацієнтці стане краще з часом. Однак, робота з операціями на головному мозку – це щось таке: є хороші дні, є жахливі дні часом, і це природа такої роботи.

[dyvys_blockqoute text="Люди думають: оперування – це дуже складно! Ні, це не так! Складно – це прийняття рішень, прийняття правильних рішень" author="Генрі Марш"]

І коли я оглядаюся на свою 36-річну операційну практику, і думаю про помилки, яких припустився (вони завжди були у частині прийняття рішень, а не через те, що мої руки зісковзнули, чи я щось впустив), то розумію, що вдалі чи невдалі операції – це не про тверді руки, це про твердий і холодний розум. А це важко, адже лікарі – це людські істоти, вони схильні помилятись.

У Вашій книзі «Історії про життя, смерть та нейрохірургію» якраз є багато про помилки. І Ви там приділяєте увагу також схемі, яка діє у Британії щодо розбору цих помилок, тобто цим професійним комісіям, розбору конкретних випадків, аби зрозуміти, чи це була безпосередньо лікарська помилка і хто має за неї відповідати. І зараз наші урядовці хочуть запровадити подібну практику тут, в Україні…

О, це питання балансу. І це дуже складне запитання. Лікарів необхідно регулювати, контролювати, адже вони людські істоти і намагаються приховати власні помилки, якщо мають можливість. Але, з іншого боку, якщо ви контролюєте їх забагато, вони не будуть добре працювати.

Тому це питання балансу, і воно складне для України, адже це – бідна країна, якщо говорити відверто. Це – бідна країна, яка хоче мати сучасну систему охорони здоров’я без відповідної економічної бази для цього. І це спричиняє багато проблем, адже в Україні система охорони здоров'я у багатьох аспектах є неефективною, вона успадкована з Радянського Союзу, коли будували багато величезних шпиталів, була величезна кількість лікарів, аптек. Але ці аптеки були порожніми, на полицях нічого не було, такі собі «потьомкінські села». І все це успадкування намагаються перетворити на сучасну систему охорони здоров’я взірця європейських країн. І це дуже важко.

Зараз в Україні активно обговорюють перехід з безкоштовної на страхову модель системи охорони здоров’я. Водночас, у Британії діє безкоштовна система, вірно? Як вона працює?

Скажімо так, це гібрид. Є безкоштовна система охорони здоров’я, але є приватний сектор. Близько 12-15% пацієнтів користуються цією приватною страховою медициною замість того, аби звертатись у державні лікарні.

Кожна країна має якісь свої аспекти у системі охорони здоров’я. Наприклад, в Англії, система створена таким чином, що, якщо ти маєш злоякісну пухлину чи якусь основну травму, тобі варто звернутись у державну лікарню. Тому що лікування дуже дороге. Але якщо у тебе ущільнення в грудях, або зміщення диску на хребті, або проблеми із коліном, наприклад, то ти, очевидно, отримаєш краще лікування у приватній клініці. Це все дуже складна система.

[dyvys_blockqoute text="Проблема з приватною системою охорони здоров’я полягає в тому, що є вірогідність, що лікарі у приватних клініках захочуть отримати зиск. Тобто, як часто буває у США: роблять зайві процедури, призначають непотрібне лікування, непотрібні операції…" author="Генрі Марш"]

І якщо подивитись на Америку, то там люди витрачають вдвічі більше на медичні процедури, ніж у Європі, але їхня тривалість життя нижча, аніж деінде в успішних країнах. Тож, організація системи охорони здоров’я дуже складна, немає легкої відповіді.

В основному охорона здоров’я – дуже дорога річ. А Україна не дуже заможна країна, тому є необхідність в реорганізації системи тут. Однак, перехід на страхову медицину – це не обов’язково хороше рішення. Але ж, з іншого боку, в бюджеті немає занадто багато грошей, люди не хочуть платити податки, бо ж влада корумпована і громадяни думають «навіщо мені платити податки, які потім осядуть в кишенях?» Тому питання системи охорони здоров’я тут – дуже складне.

Якщо я не помиляюсь, Ви відвідуєте Україну вже понад 20 років, Ви бачите прогрес нашої медичної галузі?

Якщо точніше, я відвідую Україну вже 25 років. І прогрес я помічаю, у багатьох речах він є. Знаєте, українська медицина робить два кроки вперед і крок назад. Тому здається, що цей прогрес неочевидний. Однак, є дуже багато молодих лікарів, як на мене, вони прекрасні!

А щодо технічного забезпечення в медицині, обладнання, технологій?

І знову ж, коли я вперше приїхав в Україну, тут ніхто не знав, що ж таке нейрохірургія, вона була дуже маленькою частиною медичної системи. Ніхто в очі не бачив сканерів мозку і чогось такого. Тому в цьому аспекті є відчутний, великий,  прогрес. Усе залежить від економіки. Ти можеш витратити весь національний бюджет на охорону здоров’я, але люди все одно помиратимуть. Знаєте, ми ж усі помремо рано чи пізно.

Ви робите тут багато операцій, ділитесь досвідом. Чи можете назвати когось із британських колег, хто так само відвідує Україну і ділиться досвідом із нашими фахівцями?

Саме серед британських фахівців – ні. Однак, є дуже відомий канадський нейрохірург, професор Джеймс Рутка, який має українське походження, хоч і не говорить українською. Він живе у Торонто і дуже-дуже відомий. Він приїздить в Україну, у Київ та Львів, раз на рік. Тож, є й інші нейрохірурги міжнародного рівня, які приїжджають сюди, але про інші галузі медицини я точно не знаю.

В інтерв’ю Ви раніше розповідали, що пильно слідкуєте за українською політичною ситуацією. Складається враження, що Ви дуже симпатизуєте Україні і українцям…

О, я розкажу вам історію про те, як 25 років тому я повернувся назад у Британію. Я пропустив відпустку, бо поїхав в Україну і моя родина вважала, що я збожеволів. А я повернувся назад і сказав: «Україна – дуже важлива країна!» А люди казали: «Україна? Що ти кажеш? Хіба це не частина Росії?...» І я говорив: «Ні, ні, ні! Це дуже важлива країна!» Тому що до того, як стати лікарем, я вивчав політологію та економіку в Оксфордському університеті. І я спеціалізувався на радянській політиці. І хоч я не говорю російською  мовою, але знаю вельми багато про радянську російську та східноєвропейську історію.

[dyvys_blockqoute text="Я зрозумів у 1992 році, що Україна  - це місце зустрічі російської, азійської деспотії та європейської демократії. Тому мені Україна здається своєрідною  лабораторією для експериментів між свободою та деспотією" author="Генрі Марш"]

І, звичайно ж, британський BrExit та обрання Трампа президентом США – це крок назад. Жахливо! Але я дуже сподіваюсь, що Україна продовжить намагання вирватись із цього азіатського російського деспотизму.

В такому випадку, як Ви вважаєте, чому більшості європейців байдуже те, що відбувається в Україні і з Україною? Чи це нормальна реакція?

Напевно, так. Тому що Європа переживає кризу через емігрантів, з усіма цими приїжджими з Сирії, з Лівії, Африки. І фашисти, праворадикали, популісти лякають цим інших людей. І маргінали стають вагомими політичними силами, і BrExit, і Трамп… І для розуміння цього варто повернутись назад, до витоків еволюції, коли зароджувався мозок людини, і коли всі жили у маленьких групах. І от, одна із фундаментальних психологічних людських звичок полягає в тому, що є «наша група» і всі інші, коли довіряємо лише малому числу людей навколо нас і ненавидимо всіх поза цією групою. Люди ненавидять євреїв, чи росіян, чи чорних, чи мексиканців… В Англії люди ненавидять пакистанських і польських емігрантів… І це питання освіти, ми мусимо навчитись і старатись приймати інших людей і навіть тварин також, усіх шимпанзе чи слонів, і всіх живих створінь. Я з часом став трохи буддистом. Нам треба намагатись любити усіх живих створінь, а не лише нашу невелику групу.

Докторе Марш, чи Ви бачились із нашим міністром охорони здоров’я?

Багато років тому зустрічався, але з того часу змінилось багато міністрів, майже кожні пів року вони змінюються. Але ж я працюю тут на, скажімо так, нижчому рівні, з конкретними лікарями, я ж не політик чи радник. Я просто намагаюсь допомагати колегам тут.

Чинний міністр виглядає вельми прогресивною…

Напевно, так.

Як вважаєте, чи зможе вона домогтися суттєвого прогресу в нашій системі?

Не знаю, бо ж є великі проблеми із охороною здоров’я в Англії, є великі проблеми в Америці, і в кожній країні, куди не глянь, є проблеми з системою охорони здоров’я. Бо це дуже дорого!

[dyvys_blockqoute text="Бенджамін Франклін, відомий американський політик XVIII ст. говорив, що в житті є лише дві неминучі речі – це смерть та податки. І ми всі хочемо уникнути смерті та уникнути сплати податків" author="Генрі Марш"]

І в кожній країні охорона здоров’я має проблеми. Можливо, хіба десь у скандинавських країнах система охорони здоров’я працює добре, але це маленькі та заможні країни, населення приймає високий рівень податків, влада не корумпована, і це все дуже спрощує побудову якісної системи охорони здоров’я.

Виглядає так, що Ви дуже великий оптиміст…

Ми мусимо бути оптимістами! Якщо ти песиміст, то майбутнє і буде поганим. Я маю на увазі, що найбільша загроза для людей – глобальне потепління. І це страшна, страшна проблема. І я провів шість тижнів, працюючи в Непалі, у Катманду, і експерти з кліматичних питань, метеорологи, казали, що впродовж 50 років найбільші річки Індії висохнуть, і тисячі мільйонів людей залишаться без води. І це стається, але якщо ми будемо песимістами і казатимемо, що нічого не можемо вдіяти, то так і буде. Ми мусимо лишатись оптимістами, мусимо намагатись змінити все на краще, бо якщо ми будемо песимістами й не намагатимемося щось змінити, наших дітей та онуків чекає катастрофа.

Наостанок Генрі Марш розповідає, що вже написав другу книгу, яка готується до виходу наступної весни. За його словами, зараз триває переклад тексту українською. До речі, перша книга «Історії про життя, смерть та нейрохірургію», яку українською видало «Видавництво Старого Лева» вже повністю розпродана.

Спілкувалась Валерія ДУБОВА

Фото: Микита ПЕЧЕНИК