дивись.info

Пліч-о-пліч: як у загальноосвітній школі навчаються діти з особливими потребами (фото)

Пліч-о-пліч: як у загальноосвітній школі навчаються діти з особливими потребами (фото)
Реквізит, із яким навчаються діти з особливими потребами у школі № 82

До 2022 року учнів зі спеціальних шкіл для дітей із затримкою психофізичного розвитку поступово переведуть до інклюзивних класів загальноосвітніх навчальних закладів. Таке рішення Кабінету міністрів України викликало чимало обговорень.

ІА Дивись.info дізналася, як у Львові функціонує школа, в якій пліч-о-пліч з усіма учнями вже протягом понад 20 років навчаються діти з особливими потребами.

***

— Северинчику, збирайся додому, за тобою тато прийшов, — дбайливим голосом, схожим на ті, що лунають у старих кінострічках, промовляє Марія Петрівна. — А ви поки сидіть тихенько, батьки невдовзі підійдуть.

Але тихенько діти всидіти не можуть: то хіхікають, показуючи один одному смішні гримаси, то вигадають якусь гру: перекидують один одному пенал, ніби це «гаряча картопля». З рук у руки, з рук у руки, з рук у… підлогу. Хлопчинка на візку впустив його. Кімнатою розливається дзвінкий сміх. Школяр, що сидів навпроти, зривається з місця і ввічливо та по-дитячому грайливо посилає «м’яча» до рук хлопця з особливими потребами. Забава продовжується, аж поки до дверей класу не зазирають батьки, які прийшли за одним із гравців.

Школа з досвідом

Це — середня загальноосвітня школа №82, яка вже майже 40 років випускає учнів у світ. Марія Петрівна Дмитрик знає кожен її клас і коридор чи не від самого початку. Раніше жінка працювала тут вчителькою, зараз — асистенткою вчителя. У її обов’язки входить робота з дітьми з особливими потребами.

Середня загальноосвітня школа №82. Фото: Дивись.info

— У 1996 році відкрилася реабілітаційна кімната, де займаються діти з особливими потребами і я одразу перейшла на виховательку.

Марія Дмитрик, асистентка вчителя у школі №82. Фото: Дивись.info

Сьогодні школа обладнана ліфтом для учнів, яким важко підійматися сходами через фізичні вади. Старші школярі користуються ним самостійно, молодшим допомагає асистент.

— А як же діти добираються до самої школи? — дивуюся. — Дорога до неї не дозволяє вільно пересуватися усім без виключення.

Утім Марія Петрівна, як справжня патріотка своєї роботи, спішить заспокоїти: для таких учнів з дому до школи курсує автобус, який доставляє їх на уроки вчасно. Декого ж батьки підвозять особисто.

Асистентка кожного кроку

Робота асистентки має свої особливості, зауважує при розмові Марія Петрівна та постійно прагне показати матеріали, із якими працює вона та її учні. Очі ж її говорять, що жити без цієї роботи вона вже не зможе.

— Ходімо зі мною, я вам буду одночасно і показувати, і розповідати все, — зазиває пані Марія та швиденько веде шкільним коридором. — З асистентами у нас займаються тільки учні 1-4 класів. Один асистент веде одного школяра, переходить із ним із класу в клас, доки не випустить у середню школу.

Вправними рухами Марія Петрівна відмикає клас з «логотипом» візка. Це — реабілітаційна кімната, куди дітей з особливими потребами переводять асистенти, коли ті втрачають увагу до уроку.

Реабілітаційна кімната у СЗШ №82. Фото: Дивись.info

— Асистент має бути присутній на всіх заняттях з такою дитинкою, — пояснює Марія Петрівна тоном, ніби викладає якийсь новий матеріал своїм учням. — Коли я бачу, що школяр починає вертітися, відволікатися від того, що викладає вчитель, я забираю його у цю кімнату.

Реабілітаційний клас — це ніби дитячий куточок і спортивний зал в одному. З одного боку тут іграшки, розмальовки, магнітна дошка, з іншого — тренажери, на яких можуть займатися школярі з особливими потребами, аби відволіктися від навчання. А ще це — такий самий навчальний клас. Біля вікна на своїх учнів чекає парта, біля неї — візок і звичайний стільчик.

— Робота асистента полягає у тому, щоби допомогти діткам навчитися тримати ручку, олівець, показати, як користуватися зошитом, пояснити, як підбирати кольори тощо, — ділиться своїми обов’язками пані Марія та тягнеться на верхню полицю шафки, аби дістати якийсь коробок. — Наприклад, у першому класі на вивчення однієї букву виділяють два-три уроки, а ми з ними мусимо довше вивчати цю букву, щоби її краще закріпити.

За кілька хвилин клопоту Марія Петрівна все ж дістає бажаний коробок, навіть кілька, і починає екскурсію ящичками знань. Тут заготовлені наперед кольорові цифри-зозульки, картинки зі складами, з позначками приголосних і голосних, банани тут — для лічби, пазли —для розвитку моторики…

Фото: Дивись.info

— Ще ми маємо на кожного школяру окрему папку. Тут є інформація про нього, досягнення, зауваження – все-все, що потрібно, — каже Марія Петрівна.

— Але ж школа — це не тільки уроки, — зауважую я.

— Звісно! Асистент перебуває поряд зі своїм учнем протягом всього дня у школі. На перерві ми слідкуємо, щоби вони ходили до їдальні, спілкувалися з іншими дітьми, тобто були присутні при всіх шкільних моментах.

На користь усім

Складається враження, що про стосунки між учнями з особливими потребами та іншими школярами пані Марія може говорити годинами. І всі ці розмови — у позитивному ключі.

— У нас немає конфліктів між дітками, з огляду на певні особливості окремих. Усі добре спілкуються, граються. Ми спеціально об’єднуємо дітей у групки, не виділяємо учнів з особливими потребами в окрему, аби всі здружилися, соціалізувалися.

Марія Петрівна переконує, що і батьки школярів виступають тільки «за» те, що у школі є інклюзивні класи. Бо ж так діти вчаться співчуттю, взаєморозумінню і поваги до інших. А діти з особливими потребами відчувають себе повноправною частиною суспільства, якою вони і є.

— У нас є гіперактивні діти, діти з порушеннями рухового апарату… Під кожного індивідуально підбирають асистента, тому проблем не виникає, — наголошує все тим же повчальним тоном вчительки Марія Петрівна.

Читайте також: Інклюзивна освіта: чи готові загальноосвітні школи прийняти особливих дітей

Вона — одна з тих, хто позитивно оцінює ініціативу Кабміну з 1 вересня 2017 року припинити набір учнів до підготовчих та перших класів спеціальних шкіл (шкіл-інтернатів) та забезпечити умови для навчання цих дітей у спеціальних або інклюзивних класах загальноосвітніх навчальних закладів.

— Це підтримка дітей і батьків. В інших дітей буде виникати співчуття: хоч я маленький, але можу допомогти своєму товаришу. А діти з особливими потребами дістають велике задоволення і відчуття, що вони такі самі, як і всі діти.

Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хочеш повідомити новину? Дій!

Реклама

Реклама