дивись.info

Політогляд тижня: навіщо Україні безвольні спецслужби та як Путін готується до зустрічі з Трампом

Політогляд тижня: навіщо Україні безвольні спецслужби та як Путін готується до зустрічі з Трампом

Чому новий президент Франції має ще один важливий виклик, про що свідчать зустрічі Лаврова і Трампа та хто відповість за заворушення на 9 травня, читайте у традиційному політичному огляді Дмитра Посипанка.

Новий Президент Франції

7 травня у Франції відбувся другий тур президентських виборів, у якому змагались євроцентрист Емануель Макрон і праворадикалка Марін Ле Пен. Фактично питання з переможцем було вирішене ще в першому турі і ніхто не сумнівався у перемозі молодого Макрона і другий тур лише підтвердив ці передбачення. Макрон отримав підтримку 66% французів і став новим Президентом Франції. Але на цьому вибори у Франції не завершились.

Емануель Макрон. Фото: reuters.com
Емануель Макрон. Фото: reuters.com

Уже через місяць там відбудуться парламентські вибори і тут ситуація набагато складніша, адже Макрон повинен мобілізувати ще раз своїх виборців і переконати їх в тому, що вони мусять прийти на виборчі дільниці, щоб підтвердити його перемогу, надавши його абсолютно новій політичній партії більшість у французькому парламенті.

Лише тоді можна буде говорити про остаточну і повну перемогу євроцентристів у Франції. Але в контексті президентських виборів хотілося б наголосити на іншому. У «старій» Європі популярності набирають праворадикальні політичні партії і 34% Марін Ле Пен, які вона набрала під час другого туру президентських виборів повинні змусити задуматись не лише нового Президента Франції, але й усю європейську спільноту.

Правий радикалізм в Європі, хоча ще не отримує підтримки більшості виборців на виборах, але його перемога у найближчі роки виглядає не так вже і примарно. А чим це може загрожувати світові, я думаю не варто нам усім нагадувати.

Підготовка до зустрічі Трампа і Путіна

Цього тижня адміністрація Білого Дому розпочала активну підготовку до зустрічі Президента США Дональда Трампа із Президентом Російської Федерації Владіміром Путіним, яка має відбутись у липні цього року. У рамках цієї підготовки відбулись офіційні перемовини глави МЗС Росії Лаврова із держсекретарем США Тіллерсоном та Президентом Трампом.

Читайте також: Дипломатичні колізії: навіщо Путіну довелося просити Трампа про зустріч з Лавровим

Розмова уже традиційно в основному йшла про врегулювання сирійської проблеми і боротьбу з тероризмом. Ці теми і стануть стовпами липневої зустрічі. Але тішить те, що під час цих зустрічей українське питання не залишилось осторонь. Як повідомила прес-служба Білого Дому, Дональд Трамп заявив про готовність США взяти активну участь у врегулюванні конфлікту на сході України до повного виконання мінських домовленостей.

Ця заява була підтверджена одразу ж після цього зустрічами тих же Тіллерсона і Трампа із Міністром закордонних справ України Клімкіним та Послом України в США Чалим. Те, що ця неанонсована зустріч відбулась, звичайно, позитив. Однак вона в черговий раз довела, що українське питання не є першочерговим для Трампа, а буде лише інструментом тиску на Москву у перемовинах по інших проблемах їхніх відносин, а зустріч з Порошенком найближчим часом взагалі не планується. На жаль.

«Руйнівники історії»

Істерія навколо боротьби з пам’ятниками набуває загрозливих масштабів не лише в Україні, але й в дружній нашій Польщі. Ми боремось із пам’ятниками комуністичної епохи, а поляки боряться із пам’ятниками української боротьби за свою незалежність, або, як вони це самі називають, «нелегальними бандерівськими увіковічненнями».

Читайте також: Сучасний світ – це світ наростання депресій і тривоги, – Олександр Фільц

Особливо прискіпливо взялися за це у Підкарпатському воєводстві, де кілька днів тому місцеві націоналісти створили Суспільний комітет демонтажу бандерівських пам’ятників у Польщі, головною метою якого є демонтаж усіх пам’ятних знаків, пов’язаних із УПА. Тобто, найближчим часом унормування україно-польських відносин не передбачається. Націоналісти по обидва боки кордону здійснюють аналогічні кроки, які скеровані лише на розпалювання міжнаціональної ворожнечі і загострення міждержавних відносин, але кожен з них свято переконаний, що робить правильно і не чує аргументів проти. І знову, на жаль.

Безсмертний полк Путіна в Україні

9 травня цього року в черговий раз не минув без скандалів. І хоча про те, що такі скандали будуть у багатьох містах центрально-східної України через походи «безсмертного полку» з нагоди Дня Пабєди, всі знали, але наші правоохоронці виявились до них просто не готовими.

Читайте також: Скандал: Amnesty International заступилася за комуністичну символіку

Сутички відбулися практично у всіх містах «великої України», від Харкова до Одеси, але найбільше відзначились «нові поліцейські» Дніпра, які так охороняли Вілкула і його подєльників, що примудрилися побити учасників АТО.

Одразу на наступний день з’явилась реакція Міністра внутрішніх справ Авакова, який звільнив майже усе керівництво поліції в Дніпрі. Однак, уваги слід звертати на інші нюанси цих подій.

Фото: ТСН
Фото: ТСН

По-перше, повторюсь, але влада знала про те, що такі масові заходи будуть відбуватись у всіх великих містах центрально-східної України, але не змогла їх уникнути і, тим паче, їм протистояти.

По-друге, влада не лише не перешкодила проведенню цих «безсмертних походів», не лише сприяла їх проведенню, не лише їх охороняла з піною в роті, але й не затримала жодного учасника цих походів, хоча напередодні на всіх ЗМІ кричала, що ці масові заходи координуються з Москви.

Якщо вони координуються зі столиці окупанта і ворога, то чому тих, хто підпрацьовує на ворога і окупанта, влада не заарештовує, не допитує, а навпаки охороняє і захищає?

По-третє, Порошенко і тут загрався по-максимуму. Ми ніби і вшановуємо загиблих під час Другої світової війни разом з цілим світом 8 травня, але відмовитись від празнованія Вєлікава Дня Пабєди сили волі теж забракло. Правду кажуть, половинчасті реформи гірше за відсутність реформ. Неможливо всім догодити і для всіх бути хорошим президентом. Я думав, Петро Олексійович це розуміє.

Читайте також: У Дніпрі поліція побила патріотів. Філатов вимагає від Авакова і Луценка розібратися

По-четверте, вражає (в негативному розумінні цього слова) реакція Авакова через усі ці події. Наш великий мєнтовський реформатор, вчергове довів, що сам є мєнтом в найгіршому розумінні цього слова. Замість того, щоб подати у відставку через свою неспроможність забезпечити належний спокій в державі, він лише звільнив дніпровських мєнтів, які за своїм рівнем інтелекту мало чим відрізняються від нього. В будь-якій іншій державі цивілізованого світу полетіли б голови усіх керівників правоохоронних органів після таких подій, але ж нам до цивілізації ще дуже далеко.

По-п’яте, це те, що не полетіла не лише голова Авакова, але й голова головного СБУшника Грицака, головного полісмена Князєва і головного прокурора Луценка. Тобто, ніхто з керівництва правоохоронних органів не покараний хоча б звільненням із займаної посади. Це теж «по-новому».

Читайте також: Як відзначили 9 травня на Пагорбі Слави у Львові (фоторепортаж)

І на завершення абсурдності усього цього процесу, з’явилась заява «суперпрогресивної» організації Amnesty International, яка закликала відпустити усіх затриманих учасників «червоних маршів», бо таким чином утискаються їхні права. І тут хочеться сказати лише одне: таким грантодавцям, як Амнесті чи їй подібні, варто краще дивитися за тим, як українські грантожери використовують ті кошти, які вони дають їм на реалізацію різних проектів, а не втручатись у внутрішню політику незалежної держави.

За роки незалежності реалізація проектів в Україні перетворилась на суперприбутковий бізнес, який практично не оподатковується, а грантодавці роблять вигляд, що цього не помічають. Наші антикорупціонери нічим не відрізняються від корупціонерів у владі, адже наживаються на коштах, які донори мали б скеровувати на розвиток нашої держави.

Довгообіцяний безвіз

11 травня 2017 року врешті сталося те, що нам обіцяв ще президент Ющенко, те, від чого відмовився президент Янукович, і те, чим нам крутив голову президент Порошенко.

Львівські студенти святкують безвіз

Євросоюз прийняв останнє політичне рішення про запровадження безвізового режиму для України. Залишилось почекати ще один місяць і українці за новими правилами зможуть їздити до Європи. Може для когось цей день і стане святом, але особисто мені прикро, що на цьому шляху до безвізового режиму з ЄС Україна ні на крок не просунулась у своєму розвитку.

Жити стало важче і дорожче. Корупція не лише не зменшилась, а стала більш вишуканою. Ми втратили не лише Крим, але й частину Донбасу. Влада, як жила в паралельній реальності, так і живе, але тепер уже навіть цього не приховує. А Президент Порошенко, разом із новиною про надання безвізу Україні, оголошує про початок нової президентської кампанії. Принаймні, його слова про те, що йому вдалося «виконати одну із своїх головних передвиборчих обіцянок», не дають мені сумніватися в тому, яким стане нове гасло Порошенка на майбутніх виборах.

Клоун тижня

Давно уже в оглядах не було рубрики «Клоун тижня», але цього тижня загострення сталося у міністра, від якого цього можна було найменше чекати. Міністр інфраструктури Володимир Омелян назвав повернення Кубані, Криму та ОРДЛО умовою відновлення авіасполучення між Україною і РФ. Кубані! Наш міністр зазіхнув на території іншої держави, які були встановлені у повоєнний час і які всі держави зобов’язалися не порушувати. Цього тижня ми уподобились окупанту, який плював на усі міжнародні договори, і почали говорити про «повернення» земель, які належать іншій державі, і байдуже, що це Російська Федерація.

Сподіваюсь, Омелян не захоче також повернути етнічно українські землі, які тепер належать наприклад Польщі. Або ж можна і запропонувати повернути Молдову до складу України. Я так розумію, що Омелян вже виконав всі завдання, які стоять перед ним, як міністром інфраструктури. Можна взятись і за відновлення чужих територій.

«Вбивство Павла»

Цього тижня журналісти «Слідство.Інфо» змусили усіх знову згадати про справу честі нашої влади – вбивство журналіста Павла Шеремета десятимісячної давності. Нагадали про цю справу, вони документальним фільмом-розслідуванням «Вбивство Павла», у якому виклали раніше невідомі факти про вбивство Шеремета.

Зокрема, вони встановили, що під будинком, де жив Шеремет, у ніч, коли під машину журналіста заклали вибухівку, перебували підозрілі автомобілі, водія однієї з яких їм вдалося розшукати. Ігор Устименко, як розповіли джерела у СБУ, в 2014 році працював у СБУ. Після виходу фільму в ефір у СБУ заявили, що Устименко був звільнений у квітні 2014 року. Щоб зрозуміти більше треба переглянути цей 50-хвилинний фільм, бо словами це все важко передати.

Читайте також: «Вбивство Павла»: журналісти Громадського показали документальний фільм про убивство Шеремета (відео)

Однак, є речі на яких хочеться наголосити. Справа честі, як її називали Порошенко, Грицак, Луценко, Деканоїдзе (яка тоді ще очолювала Нацполіцію) і Аваков, перетворились на справу ганьби, бо за 10 місяців журналісти змогли дізнатись більше, ніж уся наша репресивно-каральна система. Чесно кажучи, це не перша і далеко не остання «справа честі» нашої влади.

За усі 26 років незалежності наші доблесні правоохоронці не спромоглися розкрити жодного гучного вбивства. А діяльність наших спецслужб – це взагалі окрема історія, яка потребує нагального і невідкладного реформування і тотального очищення. Мало того, що ми не можемо побачити декларації цих борців за нашу безпеку, ми навіть приблизно не уявляємо, хто там працює, скільки їх там є, чим вони займаються і за чию насправді безпеку вони дбають.

Але найгірше у цій всій ситуації те, що журналістське розслідування довело не лише неспроможність нацполіції розкрити цю справу, але й привело нас до українських спецслужб, які можуть бути причетними до цього вбивства. І знову ж таки, за це ніхто не покараний. Всі і далі при своїх посадах і погонах. Адже ми не можемо собі дозволити звільнити Авакова, Грицака чи Луценка, бо «Росія знову на нас нападе».

Місто натхнення

Цими вихідними меншість львів’ян чотири дні поспіль відзначали День міста Лева під хештегом #ДеньМістаНатхнення. У той час, коли більшість спальних районів Львова потопають у смітті, наш бургомістр вирішив скупатись у славі своїх однопартійців і зібрав їх за кошти львів’ян на території Пивоварні. Місце, мабуть, було обране невипадково.

Нехай краще посмердить їм пивними дріжджами, аніж львівським сміттям. Та й хештег про натхнення обрали не просто так. І не подумайте, що це день міста, яке має надихати. Це день міста, яке, завдяки нашим політикам, тхне. Тхне воно львів’янам не лише через сміття, яке вилежується під нашими домівками місяцями, але й тхне воно через таку владу, яка неспроможна вирішити звичайних господарських питань, а вміє лише бавитись у політики і бавитись на гульбищах.

Особливо, якщо за ці гульбища платимо усі ми разом з вами взяті.

Синютка всемогутній

У Синютки свої забавки. Поки у війні з Садовим і його сміттям настала певна пауза, наш так званий губернатор вирішив зіграти виставу про комунікацію влади з громадськістю. Цього тижня врешті з’явилось розпорядження Синютки про затвердження складу громадської ради при Львівській ОДА.

Чуда не трапилось і в цьому розпорядженні ми побачили 178 членів громадської ради, хоча, нагадаю, постановою Кабміну, яка регулює функціонування таких громадських рад, обмежена кількість членів таких рад до 35 осіб. Так от, наш губернатор (тепер тільки так я його називатиму) поставив себе вище за Гройсмана, Кабмін і законодавство, яким регулюється певна сфера суспільного життя.

Не знаю, хто уповноважив Синютку правами видавати розпорядчі документи, які суперечать законодавству, але покарання за це він точно мусить понести, як і всі його підлеглі, які завізували це розпорядження (від головного спеціаліста, який просто друкував текст цього розпорядження, до юристів і директорів департаментів, які поставили там свої закарлючки). І не потрібно розказувати, що в Синютки не було іншого виходу у цій ситуації, бо так вирішила громадськість і таке право їм надає Конституція.

Конституція нікому не дає право порушувати підзаконні акти, якими регулюються суспільні відносини, а влада є для того, щоб управляти процесом державотворення і наглядати за тим, щоб ніхто цей процес не порушував і не виходив за рамки, які вставлені нормативно-правовими актами. Просто Синютці вигідно мати таку недолугу громадську раду, яка тепер жодного разу не зможе зібратись кворумом. Синютці вигідно мати збіговисько людей, які не зможуть між собою домовитись, і, при потребі, виступити спільним фронтом проти нього і його «найкращої команди». Синютці вигідно мати при собі громадську раду, яка пересвариться уже на першому своєму засіданні, коли буде змушена обрати собі голову. Синютці вигідна громадська рада, яка створена всупереч законодавству, бо над нею завжди буде висіти «Синютчин меч» і він матиме змогу її розпустити у будь-який зручний для нього момент.

Дмитро ПОСИПАНКО,

Світ на порозі нової холодної війни. Політичний огляд тижняполітичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут

Ілюстрації: Ігор ДАНИЛИХА

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама

Реклама