Коли малюю, то мені вилітають пензлі з рук, – художник Володимир Риботицький

22093421_1785722238135117_1292752280_n

Цього року, один з найяскравіших представників львівської малярської школи Володимир Риботицький, святкує свій 75-тий ювілей.

 

З цієї нагоди нещодавно відкрилася виставка його живопису в Історичному комплексі НМЛ ім. А. Шептицького (Драгоманова, 42), а минулої суботи художник ділився секретами своєї творчості з учасниками музейного майстер-класу у стінах Національного Музею.

Володимира Риботицького можна справедливо вважати справжнім експресіоністом, як у творчості, так і в житті. Улюбленою порою року художника є осінь, у цьому можемо переконатися переглядаючи його пейзажі, в їхній колористиці відкривається широка палітра локальних кольорів, тональних переходів, від делікатних нюансів до насичених барв.

Художник при всій експресивності у зіставленні чистих і фактурних площин, кольорових контрастів,  вміє тонко все це згармоніювати. У роботах немає нічого надто кричущого, скоріше, вони нагадують  кольорову симфонію, яка на інтуїтивному рівні зберігає баланс у формі, кольорі, контрастах і композиції, загалом. Як зазначається у анотації до його виставки: «Митець ніби постійно балансує на межі фігуративного експресіонізму та абстракції».

При згадці про художника, багато дослідників підкреслює, що Володимир Риботицький є учнем Романа Сельського. Хоча у самого художника величезний педагогічний досвід, адже він викладав спочатку у Львівському державному інституті прикладного та декоративного мистецтва (тепер Академія мистецтв), потім дитячій художній школі,  пізніше майже десять років був там директором, а з 2009 року і до сьогодні – викладач малярства у Львівському державному коледжі прикладного та ужиткового мистецтва ім. І. Труша. Можемо собі тільки уявити, скількох талановитих мистців п. Володимир випустив у світ. Багато учнів, студентів колишніх і теперішніх були присутні на відкриті персональної виставки художника.

Ми мали можливість дуже коротко поспілкуватися із п. Володимиром, говорили про експресіонізм та любов до кольору.

– П. Володимире, чому ви обрали для себе експресіонізм?

Тому, що я був у нього закоханий, у цей напрям. Мої вчителі, Р. Сельський зокрема, так само був експресіоністом, тому мимоволі це передалося мені. По натурі я сам дуже емоційний, особливо у живописі, тому ця течія мені дуже близька. Тим більше, було багато художників на початку ХХ століття, творчість яких мені імпонувала, для себе я їх відкривав через моїх вчителів Д. Довбушинського і Р. Сельського.

– Ви згадали про Р. Сельського, багато мистецтвознавців, коли про Вас говорять, то згадують, що Ви його учень, але ж у Вас самого вже багато вихованців. Чи є щось таке особливе, що передаєте своїм учням?

Так, як я відчуваю, так, очевидно, і передаю студентам. Я дуже емоційний, дуже люблю колір, бо для чого є малярство – це, в першу чергу, колір. Саме кольором можна передати, так само як в музиці нотами – тональності, а в мистецтві відобразити це колоритом: від дуже делікатних нюансів, які відтворюють ранок, обідню пору, до використання потужних контрастів, насичених тонів, багатої палітри для передачі різних природних явищ.

Очевидно, в мене воно є, я люблю цим користуватися, витискати з палітри якомога більше, відтворювати емоцію, яку переживаю чи те, як відчуваю пейзаж, стараюся передати оту квінтесенцію, відкинути все зайве, дрібничкове, а дати потужний колір, колір землі, колір неба – того, що є поміж ними. Окрім того, мені подобаються чисті фактури з площинами Так, мені бракувало колориту, і я захотів ще чисту площину, фактурну, щоб зробити такі потужні контрасти. Я кажу часом, що коли малюю, то мені вилітають пензлі з рук, бо не можуть встигнути, за тим, що думає моя голова.

– У ваших кольорах присутня така фольклорна, українська нотка, народний колорит. Чому так?

Так дійсно є. Був такий геніальний колорист Іттен, школа Баухауз, коли він переїхав з Європи до Америки, то відкрив дитячу школу, для маленьких дітей. Я також дуже хотів викладати дітям, тому працював у художній школі. От, цей художник відчув дивну річ, що діти одне і те саме завдання можуть виконувати по-різному: одна дитина використовувала м’які, розбілені кольори, інша – напружені і т.д. І от, він підходить до своєї учениці, і каже: «Ваші батьки, напевно росіяни?», і вона відповіла: «Так, це правда»... Але про що це говорить, у нас в генетиці закладені як музика, пісні, так і колористка. Тому нічого дивного, що ті барви присутні у мене, особливо те напруження між ними. Якщо ж говорити про регіони, то у кожного вишивка різна, навіть пісні різні. У нас Закарпаття, з його мовою та фольклором не зрозуміле для Сходу. Тому, де б не був намагаюся внести барви того краю, який малюю.

Твори художника надзвичайно настроєві, легко сприймаються в осінню пору. Особливістю творчої манери митця є, народна колористика. У багатьох творах відчувається гуцульські впливи, проте це не є догмою. Можемо прослідкувати і інші пошуки художника, не пов’язані із фольклором, зокрема художник черпає натхнення в гармонії самої природи, у різних її настроях, створюючи чудові пейзажі та фігуративні композиції.

Багатий педагогічний досвід, дозволяє легко і невимушено працювати  Володимиру Риботицькому з будь-якою аудиторію, як з дітьми, так і з дорослими, підтвердженням цьому став майстер-клас «Осінній пейзаж» у стінах НМЛ ім. А. Шептицького.

Виставкою можна насолодитися до 8 жовтня.

Підготувала Мар’яна МАКСИМІВ

Фото з виставки – Мар’яни Максимів

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: