#ЯнеДаю: українці у Facebook діляться своїми історіями, чому не дають хабарів

Акція була ініційована неурядовою міжнародною організації по боротьбі з корупцією та дослідженню рівня корупції по всьому світу Transparency International Ukraine і стартувала 6 листопада. За цей період у соцмережі з’явилися десятки історій з хештегом #ЯнеДаю.

«У листопаді в українському сегменті соцмережі відбуватиметься флешмоб під хештегами #ЯнеДаю та #IDontBribe. Всіх охочих закликають розповідати про власний досвід протидії корупції», – повідомили в Transparency International Україна.

«Мета цьогорічної кампанії «Я не даю» — пробудити у людях відчуття власної відповідальності за потурання корупції. Вивести з тіні замовчувану проблему побутової корупції, прирівнявши її до проблеми насилля, та запитати в українців — як вони самі собі пояснюють хабар?

Показати тим, хто має сміливість і небайдужість боротися з корупцією, що вони не одні, що вони роблять корисну і важливу справу, що нас таких багато», — розповідає Ольга Тимченко, керівник департаменту комунікації ТІ Україна.

Також в Transparency International розробили промокампанію до «Я не даю».

У 17 українських містах з'явилися провокативні біл-борди з бізнесменом, який зізнається, «що дає, адже його змушують»; зі студентами, які «дають, бо звикли» та з хворим, який «дає, аби вижити». Аудіо- та відеоролики із цими персонажами також будуть демонструватися у ЗМІ.

Згідно з останнім соцопитуванням фонду «Демократичні ініціативи», протягом останнього року близько 25% українців давали хабарі.

Приблизно половина населення оцінює хабар як неприпустиме явище, 44% — як негативне, і лише 9% — вважають його «нормальним способом вирішення проблем».

З відомих людей своєю історією поділився письменник, музикант і громадський діяч Сергій Жадан.

«Я – безробітний. Тож брати хабарі можливостей у мене просто немає (це я не скаржусь, якщо що). Під час роботи викладачем української літератури хабарів теж не брав (знаю-знаю, що ви зараз скажете – за що ж тобі давати хабарі, якщо ти викладач української літератури?!). І під час свого навчання хабарів викладачам теж не давав. Можливо, саме тому зберіг почуття поваги до своїх викладачів. І до своїх студентів теж.

Що я хочу цим сказати? Корупція – це не просто економічний злочин. Корупція – це злочин морального характеру. Вона руйнує почуття довіри та взаємоповаги. Вона роз’їдає, мов іржа, позбавляючи сенсу та перспектив усе, до чого торкається. Люди, пов’язані спільним порушенням законності, ніколи не зможуть одне на одного покластися, вони скоріше будуть ставитись одне до одного з підозрою, недовірою та, відповідно, зневагою. Тому надзвичайно важливо лишати собі цю розкіш – не соромитись дивитись в очі тим, із ким мав справу, з ким трапилось перетинатись у цьому житті».

Поділилася своєю історією і керівник департаменту комунікації Transparency International Ukraine Ольга Тимченко.

«Коли 4 роки тому пограбували мою квартиру і винесли все, навіть диктофон і фен для волосся, всі гроші, які я тоді ще мала звичку тримати «в коробочці» – мені найбільше шкода було прикрас. Вони були дорогим спогадом. Я викликала міліцію, а потім, через знайомих, мені натякнули – дай половину того, що у тебе вкрали міліціонерам і щось отримаєш назад. Це звучало настільки абсурдно і цинічно, що я назавжди відпустила в пам'яті спогади, які несли прикраси, адже #ЯнеДаю.

Коли студенткою я стажувалася у щоденному виданні, і крім новин, кайфуючи, писала про футбол у спортивний відділ (а в той час я була затята вболівальниця) – то отримала від редактора досить прозору пропозицію про працевлаштування. «Кореспондентом у спортивний відділ газети через ліжко в самому початку кар'єри?» Дуже здивувалася і попрощалася назавжди, адже #ЯнеДаю», – написала вона.

Розповіла свою історію львів’янка Галина Герасим.

«#яНеДаю в першу чергу тому, що я така відбита, що доки до мене доходить, що від мене хотіли хабар, всі мої діла вже рішаються самі собою.

Крім того, я жлобиха і жлоблюся платити там, де не треба платити.

І, нарешті, по-третє, я скандальна стерва.

Для того, щоб не платити хабарів, не конче мати високі моральні стандарти, досить бути відбитою стервозною жлобихою.

А додатковий бонус полягає в тому, що потім можна сидіти в білому пальті і поріцати корупцію. З якого боку не глянь - суцільні профіти», – написала Галина.

А для киянина Іллі Кротенка не давати хабарі – це життєвий принцип.

«#IDontBribe #ЯНеДаю хабарі. Принципово. За все життя жодного разу. Ні вчителям, ні лікарям, ні викладачам в університеті. Якось був серед кількох студентів, хто не дав гроші за педагогіку, але при цьому єдиний в групі, хто отримав відмінно. Машину не водив, тож з ДАІ/поліцією теж ситуацій не виникало. Не давав хабарі журналістам за висвітлення якоїсь теми в ЗМІ. Кожен раз, як десь з'являлася моя стаття, або сюжет за моєї участі - це ніколи мною не оплачувалося. Маю довгу історію конфлікту з найближчою до дому лікарнею через корумпованість лікарів. Навіть працюючи в державній школі вчителем жодного разу не зібрав гроші на зошити тощо. Ніколи не йшов на домовленості з будь-якими чиновниками. В паспортному столі в 26 років відмовився купляти їм упаковку ручок за невчасно принесений паспорт для вклеювання фото. Тож, така моя позиція.

Разом з тим, я вважаю думки, що боротьба з корупцією має починатися знизу, а не зверху - шкідливим. Побутова корупція - це ніщо в порівнянні з адміністративною та політичною, де ті, хто мають владу і повноваження, розподіляють між собою мільйони. Саме на боротьбу з цим явищем, в першу чергу, мають бути спрямовані основні зусилля усього громадянського суспільства», – написав Ілля.

Олександра Дворецька народжувала без хабарів.

«Не дивлячись на зауваження більшості киян і киянок з дітьми, мені казали, що в пологовому все треба домовлятись раніше і це не менше ніж 500$. Інакше ніхто і в твою сторону не погляне.

Я не робила цього, не було часу в ресурсів під час першого року роботи #ВостокSOS, поїхала в один з найкращих пологових №5 за день, коли мені здалося, що все «пора».

І, скажу і вам, увага була на рівні. А якщо ви хочете окрему палату та лікаря, то й це можна там зробити офіційно.

Діти - це надважливо, але не давайте маніпулювати найдорожчим, виправдовуючи корупцію», – зазначила Олександра.

Натомість Ігор Комаров вважає, що боротьбу з корупцією треба починати із себе.

«#ЯнеДаю #IDontBribe Я вперше сів за руль авто ще у 3-річному віці. Про це є навіть фотодокументальне підтвердження. Та реально їздити я почав приблизно з 1997 року. Батько купив Москвич, а за рік ми купили сімейне авто - Форд Сіерра. З того часу я вже не можу себе уявити «без руля та без коліс». Автомобіль став частиною мого життя - спершу просто як засіб переміщення, згодом я відкрив для себе автоспорт. Та крім таких приємних та емоційних почуттів є ще зворотня сторона - спілкування з міліцією, або зараз - з поліцією. Ті хто пам'ятають радянські часи знають наскільки небажаною була зустріч з представниками закону. І варіант «дати на лапу» щоб відчепились - це був іноді єдиний шанс зберегти водійське посвідчення, та уникнути неприємностей. Та коли я купив власне авто (у 2003) в мене вже склалось переконання, що «давати на лапу» міліції або іншим - не просто неправильно. Це - неприйнятно. Це яма, в я ку ми ліземо самі. Було дуже важко переконати батька, не давати хабарів. Я вважаю, що треба починати з себе. Обізнаність, розуміння своїх прав, та відповідальність за власні вчинки може зламати хребет хабарництву у відносинах між водіями та представниками закону. Я не даю хабарів поліції! Ніколи! І всім бажаю того ж самого. Тільки почавши з себе можна щось змінити!» – написав Ігор.