дивись.info

Королеву не вибирають: про вибори в Англії

Королеву не вибирають: про вибори в Англії

Колонка Марти Госовської.

Напередодні «дня тиші» перед нашими парламентськими виборами саме час поговорити про те, а як же ж вибирають членів парламенту в Об’єднаному Королівстві Великої Британії.

Ще зі шкільних топіків ми знаємо, що ВБ – це конституційна монархія, яку очолює король або королева. Останні 65 років трон посідає Королева Єлизавета, яка стала першою монархинею, що так довго править у королівстві, навіть випередила свою пра-пра-прабабусю Королеву Вікторію.

З англійськими королями та королевами все більш-менш зрозуміло: влада передається спадково від суверена і наступним правителем буде син королеви, Чарльз, Принц Уельський. Якби йому  не пощастило і його покликали на небеса швидше, аніж королеву Єлизавету, то наступним у спадковій лінії є його син Вільям, внук королеви, герцог Кембриджський. Уявімо, що і з принцом Вільямом трапляється халепа, що ж тоді? Тоді на черзі троє його дітей – Джордж, Шарлотта та Луіс. А після них уже Принц Гаррі, герцог Сасекський та його поки що єдиний син Арчі Маунтбатон Віндзорський. Англійці люди обережні і завбачливі, тому усілякі «непердбачувані моменти», як вони делікатно називають мор у королівській родині, нещасні випадки і халепи вселенського масштабу, не зашкодять правовому успадкуванню трона – наразі існує 59 правових спадкоємців. Тож, англійський народ може спати спокійно: навряд, чи місце монарха залишиться вакантним і доведеться запрошувати когось із подовженого переліку на п’ять тисяч осіб (так, в англійців завжди є план Б).

А от як в англійців з парламентом? Парламент – це не така екзотика, як справжні королі та королеви, тому про нього в топіках з іноземної мови писали менше і скупіше. Якби не Брекзіт, то медіа б лиш час від часу скромно висвітлювали зміну прем’єр-міністрів та й усе.

Та парламент Великої Британії не менш цікавий, по-перше, тому, що веде свій початок від англосаксонського вітенагемоту, а, по-друге, вже у тринадцятому столітті він складався із двох палат – верхньої, де засідала вища аристократія і вище духовенство, та нижньої, де засідали лицарі і міщани; відтоді жоден закон не міг бути прийнятим без згоди обох палат і суверена. Конституційна монархія в країні з’явилася внаслідок Священної Революції аж у XVII столітті, коли король Джеймс ІІ був змушений погодитися на статус «підконтрольного парламенту короля», хоч насправді вся влада далі залишалася у руках можновладців та вищих класів суспільства. Лише 1832 року почалася реформа парламенту, внаслідок якої право голосу отримало майже пів мільйона громадян, та це все теж були переважно представники середнього класу та маєтні особи. Аж по ста роках (1918 – 1928) право голосу отримали усі чоловіки та жінки віком від 21 року. Очевидно, що ці дві дати, які я винесла в дужки, свідчать про те, що процес отримання права голосу був довгим і не однаковим для чоловіків та жінок. Парламент відхиляв усі законопроекти партії Жіноча Соціал-Політична Спілка і пішов на поступки лише після численних акцій протесту суфражисток: так, спершу 1918 року виборче право надали жінкам у віці від 30-ти років і аж через десятиліття – жінки отримали право голосувати з 21-го року, як і чоловіки. Віковий ценз понизили до 18 років аж 1969 року. Приблизно тоді ж голосувати заборонили засудженим за шахрайство на виборах та злісним банкрутам.

До речі, конституція у Великій Британії не кодифікована, тобто нема окремого документа з назвою «конституція». Тим не менше, є навіть ряд неписаних правил, яких неухильно дотримувалися роками, хоч вони ніде і не записані: наприклад, загальні вибори проводяться виключно в четвер. Чому так? Все просто: тижневу заробітну плату виплачували щоп’ятниці, тож, щоб уникнути маніпуляцій та корупційних схем, голосування вирішили призначити на переддень «грошового дня». Це офіційна версія, але є ще не офіційна: після отримання зарплатні правдивий англієць поспішатиме у паб, а не на виборчу дільницю. Щоправда, віднедавна ходять поголоси, що вибори планують проводити на вихідних, аби збільшити явку виборців.

Ще одне неписане правило виборчого процесу: монарх ніколи не голосує. Може, але не голосує. Нема такого закону, щоб забороняв волевиявитись монархові, але негласний моральний устав не дозволяє втручатись у процес. Це навіть написано на офіційному монаршому сайті.

Як же ж відбуваються парламентські вибори?

Членів Палати Лордів, а їх 800, не обирають, їх призначають або вони отримують місце у спадок. Лорди бувають Світські і Духовенство. На виборах до Палати Общин вони, що цікаво, голосувати не мають права. Серед life peers, тобто спадкових перів, є всього одна жінка, графиня Мар, бо спадкове право передається переважно за чоловічою лінією.

Членів Палати Общин обирають на 650 виборчих одномандатних округах. Кожен округ обирає одного члена парламенту (англійською це звучить як MP) відповідно до виборчої системи First-Past-the-Post, яку ще жартома називають winner takes all: той, хто набирає найбільше голосів отримує місце в парламенті. Лідер партії, яка отримує більшість місць в Палаті Общин, стає прем’єр-міністром і формує уряд.

Читайте також: Бій за молодість: перемогти не можна здатись

У день виборів усі зареєстровані виборці можуть проголосувати, прийшовши на дільницю особисто або надіславши свій бюлетень поштою. До речі, одне із неписаних правил дозволяє приходити на дільницю з домашніми тваринами, і виборці ним залюбки користуються, часто припинаючи свого поні чи коника на ґанку.

Члени Палати Лордів та Палати Общин заходять до Парламенту через різні входи і їх завжди зустрічають протестувальники – з плакатами, піснями і цілими виставами. Там можна попросити плакат і собі стати на захист «прав тварин», вступити у «похоронну процесію по Брекзіту» чи вимагати заборонити продаж квадратних помідорів. А потім з протестувальниками піти у паб і за гальбою елю довідатися, що це їхнє улюблене гобі, як у французів революція, а іспанців – сієста.

 

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Госовська Марта
Марта Госовська, – перекладачка, колумністка, літературний критик, в минулому – викладачка літературної критики і компаративістики.