«Етнічна чистка»: як комуністи депортували тисячі українців у товарних вагонах 77 років тому

У день вшанування жертв масових депортацій українців у XX столітті ІА Дивись.info нагадує ключові факти.

Товарні вагони і кілька годин на збори

28 квітня. 4:00 година. 1947 рік. Понад 20 тисяч польських силовиків оточили українські села. Людям давали дві-три години на збори. Потім їх транспортом доправляли до найближчої залізничної станції. Багато мешканців йшли туди пішки. Їх усіх у товарних вагонах відсилали на інший край Польщі. А тих, хто чинив опір, заарештовали. Відомо й про випадки убивств «непокірних».

Історики стверджують, що впродовж чотирьох місяців — з квітня по серпень 1947 року — депортували від 137 до 150 тисяч українців, які мешкали у Надсянні, Підляшші, Холмщині та Лемківщині — прабатьківських землях. Натомість є припущення, що йдеться про більшу кількість видворених, а саме — до 180 тисяч.

Операцію «Вісла» нарікають етнічною чисткою, геноцидом «польських українців» з боку москви, і порівнюють з депортаціями татарського народу із Криму.

«Операція «Вісла» — останній, хоча найтрагічніший, етап виселення українців із їхніх етнічних земель у Польщі. Почати необхідно з 1944 року. Саме тоді німецько-радянський фронт відкотився на територію Польщі і перед радянським керівництвом постала нагальна проблема — як зробити так, щоб західні області України остаточно закріпити за Радянським Союзом і щоб Польща, навіть гіпотетично, не мала жодних підстав на нього претендувати», — каже Владлен Мараєв, кандидат історичних наук та засновник наукового україномовного YouTube-каналу «Історія Без Міфів».

В Українському інституті національної пам'яті розповідають, що вигнання нацистів із теренів Східної Європи в 1944–1945 роках супроводжувалося встановленням в цьому регіоні радянської влади чи комуністичних прокремлівських урядів. Місцеві комуністи відразу приступили до масштабних репресій, аби умиротворити населення. Одним із інструментів, які вони використовували, стали масові депортації.

9 вересня 1944 року маріонеткові Комітет національного визволення Польщі й уряд УРСР уклали угоду про «взаємний обмін населенням»: українського – з території Польщі до УРСР і польського – з території України до Польщі.

Аби цю «угоду» виконати впродовж двох років із Польщі до УРСР виселили понад 480 тисяч етнічних українців. До того ж комуністи застосовували різні методи впливу на людей — від психологічного тиску (йшлося здебільшого про пропаганду, шантаж, залякування) до фізичної сили.

Так, на теренах Східної Польщі ще залишалися близько 150 тисяч українців. Радянська влада відмовилася приймати їх на терени УРСР. Тому виник задум переселяти українців углиб Польщі на малозаселені західні та північні її землі, які до завершення Другої світової належали до Німеччини.

Списки та «спецоперація»

Готуватись до депортації розпочали у другій половині 1946 року.

Восени повітові відділення інформації та пропаганди мали скласти максимально вичерпні списки українських сімей, які залишилися після переселення, що розпочалось ще 1944 року, або вже встигли самовільно повернутися з УРСР, працівників повітових відділень безпеки українського походження. 

Заступник глави Генерального Штабу Стефана Моссора писав у звіті: «...багато одиниць і навіть родин сховалося у лісах або прикордонних місцевостях на території Чехословаччини і потім прямісінько (через кордон) повернулись до своїх осель, стаючи базою для банд УПА та небезпекою для нас на майбутнє. У зв'язку з тим, що Радянський Союз вже не приймає назад цих родин, необхідно навесні дійсно провести енергійну акцію переселення цих людей окремим родинами в розпорошенні по цілих землях, де вони швидко асимілюються».

А вже 28 березня 1947-го повстанці вбили віце-міністра оборони Польщі Кароля Свєрчевського, якого нарікали «Хроном». Це використали як привід до початку масової депортації, зазначивши, що роблять це «в ім'я боротьби з українськими збройними силами».

Насамперед це назвали «спеціальною операцією “Схід”». Згідно із ним, одночасно видворювали людей та проводили бойові дії. Згодом акція отримала назву «Вісла».

Комуністи виправдовувались, мовляв, роблять це, щоб уникнути повстанням. Головною мішенню стали цивільні.

«Насправді ж головною метою було цілковите виселення українського населення, а не лише ліквідація відділів УПА. По-перше, на той момент чисельність українського підпілля складала близько 2 тисяч осіб, що в 10 разів менше за кількість військових ОГ “Вісла”. По-друге, війська оперативної групи прив’язувалися саме до населених пунктів, а не до повстанських відділів, головною мішенню операції було саме цивільне населення. У планах із підготовки операції вказувалося, що її метою є “остаточне вирішення української проблеми в Польщі», — констатують в Інституті.

Усе життя, яке вмістилось у клунок

Коли вдосвіта польські солдати вривались до помешкань людей, наказували їм негайно збиратись. Дозволяли захопити із собою особисті речі, їжу, худобу, та, очевидно, люди встигали захопили лиш найнеобхідніше. Тим часом озброєні проводили у будинках обшуки, були випадки, коли підпалювали хати.

«Після завантаження майна, колона людей під збройним наглядом вирушала до збірного пункту. Такі “марші” подекуди тривали понад 20 годин. На одному пункті збиралися люди із кількох місцевостей і очікували на перевезення до завантажувальної залізничної станції. Пункти були переповнені. Інколи переселенцям вдавалося втекти звідти і повернутись до своїх домівок», — повідомляють в Інституті національної пам'яті.

У товарняках, де за нормою могла їхати одна родина, вміяли десятки. У Сяноці, наприклад, в 31 вагоні запхали 897 людей, чверть сотні коней, 120 корів, 45 кіз, 7 теліт і двоє лошат.

Потяги прямували до пунктів переадресації – в Катовіце, Освенцимі й Любліні, а звідти вже до розподільних пунктів у Щецині, Ольштині, Вроцлаві та Познані. Цю відстань долали в середньому за тиждень, іноді – протягом 20–30 днів через часті зупинки, плутанину зі списками або великі затори на станціях, коли замість 6 ешелонів прибувало від 15 до 20.

Переселенцям давали оселі, часто-густо понівечені німцями, які там мешкали до цього. Українцям забороняли відвідувати церкви, навчатись та інших можливостей, пов'язаних із суспільно-культурним життям. Натомість поляки скрупульозно відслідковували та одразу реагували, якщо люди, наприклад. дотримувались українських традицій.

Тисячі втрачених доль

29 липня 1947 рік. Польський режим згорнув дію операції «Вісла». У Інституті національної пам'яті вважають, що за ці три місяці було депортовано 140 тисяч 575 українців до західної та північної Польщі.

Окрім цього, арештували та засудили 315 людей, з них 173 — розстріляли. Аби українці вже ніколи не повернулися додому, їм заборонили змінювати місце проживання.