На Львівщині не можуть поділити одне з найстаріших підприємств Європи

На гербі Дрогобича зображена сіль, яка є символом міста, а тутешня солеварня – найстаріше діюче підприємство України. Власне, нещодавно Дрогобицький солевиварювальний завод потрапив до переліку підприємств, які підлягають приватизації. Тим часом місцева влада не в захваті від такого перебігу подій.

Львівська обласна рада ухвалила звернення до Кабінету Міністрів, у якому просить передати підприємство у комунальну власність. Приватизація солеварні, на думку депутатів, може призвести до знищення заводу. Крім того, на території «жупи» – 9 пам’яток культури місцевого значення.

Такий сценарій не надто подобається директору Дрогобицького солевиварювального заводу Дмитрові Ковальову: «Стосовно того, що солеварню можуть передати в комунальну власність територіальній громаді міста, то наш колектив сумнівається, що місто це потягне. У міста взагалі немає грошей ні на що. А в цей завод потрібно вкладати дуже великі кошти, якщо його розвивати як туристичний центр. Де будуть брати на це гроші – невідомо».

Директор чув, що солеварня потрапила в список підприємств на приватизації, але каже, що більше жодної інформації не має.

Ігор Чава, керівник туристично-інформаційного центру в Дрогобичі займався організацією екскурсій. Він і забив на сполох, коли отримав листа про розірвання договору.

«Договір розірваний. Солеварня була ініціатором. У офіційній відповіді зазначено, що в них був проведений аудит, який показав, що недоцільно проводити екскурсії на солеварню. Зауважу, що висновку аудиту нам не надали. За майже рік солеварню відвідали понад 600 туристів. Попит на це є. Туристи завжди запитували чи можна потрапити на солеварню. З січня 2020 року ми не будемо проводити екскурсію на солеварню. Вони, можливо, і будуть проводитись, але нашому підприємству сказали, що не хочуть цього робити.

Бренд міста – сіль, але туристи приїжджали і запитували, а де сіль. От ми вирішили зробити такі екскурсії

Наше завдання, щоб солеварня існувала. Ми робимо і будемо надалі це робити, щоб розвивати підприємство. Не важливо чи це приватне буде, чи державне, у плані промоції ми будемо його підтримувати», – сказав Ігор Чава.

Натомість Дмитро Ковальов переконує, що екскурсіям у «жупу» нічого не загрожує:

«Екскурсії закривати не будуть. Просто розірвано договір з комунальним підприємством –  туристичною агенцією. Доступ людям ніхто не забороняв – все як було, так і залишилося. Єдине, що раніше це були безкоштовні екскурсії, а зараз ми поставимо це на комерційну основу. Завод сам буде вирішувати скільки це буде коштувати, без комунального підприємства», – наголосив директор.

Ковальов згадує: «Колись адміністрація солеварні сама звернулася в турагенцію, аби та організувала екскурсії на унікальне підприємство. Тут треба врахувати, що підприємство трохи підвищеної небезпеки і просто так не можна гуляти. Треба супровід людини, яка знає, куди можна йти і на яку відстань підходити до певних об’єктів».

Про самі екскурсії розповідає технолог підприємства, яка уже майже 40 років тут працює і проводить екскурсії Оксана Бунда: «Я прийшла на роботу якраз тоді, коли хотіли закрити шахту №1 – ту, що зараз працює. Був вже навіть проект на її ліквідацію. Коли я закінчила університет, мій викладач робив тут дослідження на створення предмету карсту. Він мені запропонував піти сюди на роботу. Після проведених досліджень довели, що тут нема карстоутворення, тому шахту так і не закрили. Всі ці роки я доводила, що шахта може працювати.

Люди підходять і питають, чи будуть далі екскурсії? І нам дуже хочеться, щоб люди бачили і знали свою історію. Бо якби не було заводу, то не було би Дрогобича. За останній рік екскурсії почали проводити масово – по дві-три на тиждень буває. Інформації про нашу солеварню є вже багато. Бо раніше люди і не знали про таке. Дуже багато приїжджають до нас зі сходу, хочуть подивитись. Тут не все ідеально, на жаль, але це старе підприємство, його як закриють, то вже, напевне, тут нічого не буде».

На думку журналіста Леоніда Гольберга, віддати солеварню містові – доцільно. За однієї умови – місто мусить всерйоз докластися до відновлення та реконструкції підприємства: «Місто хоче, але зараз усе залежить від уряду. На мою думку, треба передавати в комунальну власність, але місто мусить щось із солеварнею робити, бо вона в катастрофічному стані. У 1983 році був розкішний проект музею просто неба, який включав у себе солеварню і дві церкви, а авторкою була Лариса Скорик. Найгірше, що з того часу чимало споруд уже зруйновано, знищено і частково територія солеварні віддана під гуртівні. Технологія залишилася на рівні ХІХ століття. Зараз там працює лише 28 людей, а колись це було потужне підприємство.

Незрозуміло, чому тоді цей проект не був втілений в життя. Може, влада не дуже хотіла. От, для прикладу, в той час церкву Юра врятувало те, що там відкрили музей. А тут також був проект музею, був макет.

Стосовно того, що можуть відмовитися від екскурсій, то я вважаю, що там нема чого показувати туристам, якщо завод у такому стані. Він розвалюється, підприємство в напіваварійному стані – і ми цим маємо пишатися? Тому, як на мене, добре, якщо не буде екскурсій. Людям, звісно, цікаво, але нема наразі що показувати, а не зацікавлювати тим, до чого довели найстаріше в Україні підприємство. Ми маємо намагатися реконструювати те, що втрачено, як в усьому світі і написати: «реконструйований за старою документацією.

Зараз потрібні фахівці, архітектори. Просто перетворювати це на музей просто неба. Але в першу чергу треба не дозволити приватизації. Бо інакше все забудують. Це ласий шматок для всіх, є величезна площа, яка лишилася і приваблює забудовників. А Дрогобич починався з солі. Це символ міста споконвічний. Тому треба зробити, як і планувалось – музей під відкритим небом, ще один великий туристичний проект».

Директор підприємства підтверджує, що стан солеварні є невтішний.

«Стосовно стану солеварні, то тут справді всі об’єкти зношені. Більшість – це будівлі ХІХ століття. Ми самі вже тут проводимо ремонт, ніхто не допомагає. Не дивлячись на заяви керівництва міста, що вони намагаються допомагати, жодної допомоги не було.

Зараз податки на прибуток у державних підприємств 90%. Був певний час, що ми вийшли на 50%. За цей час зекономили трохи грошей і відремонтували дах, де церква.

Звертались до органу управління Міністерства економіки і наполягали на тому, щоб підприємство залишити під контролем держави. Такі підприємства не можна нікому передавати. І відповідно, щоби була увага від держави», – зазначає директор.

Довідка

Дрогобицький солевиварювальний завод (ДП «Солевиварювальний Дрогобицький завод», дрогобицька солеварня, дрогобицька жупа) — найстаріший з нині діючих солеварних заводів в Україні та одне з найстаріших підприємств Східної Європи.

«Солевиварювальний Дрогобицький завод» – державне підприємство, основний вид діяльності якого – добування солі. Крім того, добування інших корисних копалин та розроблення кар'єрів.

Дрогобицька солеварня щонайменше від XIV ст., а можливо, раніше безперервно діяла на одному і тому ж місці, біля джерел «сировиці» — соляної ропи. Тому Дрогобицький солеварний завод, що працює й сьогодні, можна вважати найстарішим постійно діючим промисловим підприємством в Україні. Протягом століть розквіту Дрогобичу сприяла солеварня, яка постачала сіль не лише до Галичини і Закарпаття, але і для Волині, Холмської землі, Київщини.

На даний час на підприємстві випускається продукція двох видів: «Сіль кухонна виварна йодована» і «Сіль кухонна виварна без добавок», які мають «Сертифікат відповідності Державної системи сертифікації УКРСЕПРО» зареєстрований в Реєстрі за № 11А 1.021.Х003763-07. Сіль відповідає вимогам ДСТУ 3583-97 (ГОСТ 13830-97) «Сіль кухонна. Загальні технічні умови».

У квітні 2019 року було заявлено про намір зробити завод туристичним об'єктом.