Метрична книга православної церкви села на Львівщині — найдавніша в Україні

Про це все розповіли у Західному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції України.

У Львові метрикою вінчаних послуговувалися протягом 1642-1680 рр., а чини хрещення у львівському катедральному соборі реєстрували з 1674 р. Ще раніше метричні книги з’явилися у Львівській вірменській парафії (відомі дослідникам метрики хрещених датуються 1636-1733 рр.).

Метричну реформу у Львівській єпархії було проведено 1680 року. За сприяння владики Йосифа Шумлянського в Унівській друкарні тогочасною українською мовою було видано «Зєрцало».

Документом впроваджувалось ведення двох видів метричних записів – хрещених і вінчаних. Передбачалося, що акт запису мав містити верифіковану дату хрещення, християнське ім’я народженого, ім’я й прізвище його батьків та кумів, а також територіальне походження осіб, причетних до Тайни хрещення.

Подібний «набір» відомостей духовний отець повинен був вносити і в метричну книгу вінчаних. Відповідальність за ведення метричних книг у парафіях покладалось на намісників, а контроль за наявністю метрик - на консисторії та особисто єпископа.

Метрична реформа 1680 р. не передбачала запровадження метричних книг померлих, а також реєстрів парафіян.

На західноукраїнських землях Австро-Угорщини з 1782 року греко-католицькі парафії, як і римо-католицькі, вели метричні книги окремо для кожної місцевості в межах парафії.

У ХІХ столітті в Австро-Угорській імперії записи народжених, вінчаних та померлих провадилася парохами (настоятелями) відповідних релігійних громад: греко-католицьких, римо-католицьких, православних, вірменських, іудейських. Поруч з тим велася державна реєстрація актів цивільного стану місцевими органами влади (магістратами) щодо осіб, які не належали до жодних із зазначених громад або ж до різних релігійних конфесій.

У тогочасних церковних книгах велися записи про реєстрацію народження, шлюбу та смерті. Розірвання шлюбу проводилось лише у виняткових випадках, які не суперечили церковному праву або виходили за рамки тогочасної суспільної моралі (на підставі постанови суду).

Метрична книга була розрахована на один рік і мала три розділи: про народжених, вінчання, померлі.

Розділ метричної книги «Про народжених» був присвячений новонародженим, зазначались дати хрещення в церкві, вказували ім'я батьків, адресу, стан батьків і новонародженого, стать і ім'я дитини, а також дані щодо особи, яка приймала пологи (баби-повитухи).

Іноді вказували священника, що провів хрещення, а також місце, де був проведений обряд. У випадку, якщо дитина була позашлюбною, то вказували тільки ім'я матері. Якщо дитина народжувалася мертвою, то замість імені писали Natus Mortis — мертвонароджена. Від парохів вимагалось охрещувати незаконно народжених дітей, навіть якщо не було достеменно відомо імені батька або й матері, та вважати їх повноправними членами релігійної громади. У випадках смерті особи, священнослужителем робилася певна відмітка, а саме ставився хрестик і дата смерті цієї особи.

У розділі «Вінчання» приводилися дані про дати вінчання та імена тих, хто брав церковний шлюб. Записи шлюбів велися хронологічно, по роках та тижнях. Прізвище, ім’я та по батькові наречених не зазначалося, а вказувалося походження сина чи доньки від батька та з якого роду походять.

Зазначалося прізвище священнослужителя, який проводив обряд вінчання. Щоб шлюб уважався дійсним, важливо було встановити, чи існують якісь канонічні перепони для його укладення (відсутність хрещення в одного з подружжя, перебування в шлюбі перед вінчанням тощо). Священник занотовував імена молодят та їхніх батьків, визначав, звідки вони походять, їхній вік, попередній родинний статус (важливо було встановити, чи хтось з подружжя не перебував раніше в церковному шлюбі). Обов’язковим був запис про добровільність шлюбу з обох сторін, оскільки в протилежному випадку чин вінчання вважався недійсним.

Вимагалося, щоб у метрику вписували імена свідків з обох сторін.

У розділ «Померлі» вносили дані про померлих: місяць і день смерті, іноді додатково вказували день поховання; номер будинку; ім'я померлого; віросповідання; стать (чоловік чи жінка); вік на момент смерті; причина смерті. Причина смерті визначалася суб'єктивно і не несла за собою ніяких медичних термінів.

На західноукраїнських землях метричні книги з'явились в XVI столітті. Першою систему реєстрації населення запровадила Католицька церква. Систематичний й регламентований канонами облік населення в Римо-католицькій церкві був започаткований Тридентським собором 1545-1563 рр.