Жертви тоталітаризму: які страшні таємниці ховають колишні радянські тюрми

Однією з авторок проєкту є антропологиня Меморіально-пошукового центру «Доля» Ольга Мінейко.

«На виставці будуть представлені ті матеріали, над якими останнім часом працював наш центр. Дослідження, власне, стосувалися розкопок при тюремних закладах. Як ми знаємо, тюремних закладів в Україні завжди було багато, особливо дуже різко почала збільшуватися їхня кількість з приходом на територію Західної України радянської влади, тобто з 1939 року. На сьогодні ми маємо п’ять досліджених локацій, де відбувалися розстріли і де знаходили останки загиблих в’язнів», – розповідає Ольга Мінейко.

Перша локація – це масове поховання, знайдене в тюрмі на Лонцького. Воно було відкрите 2016 року.

«Самі дослідження і пошуки проводилися ще раніше – виявляли окремі кістки і були повідомлення про поховання у самому дворику в’язниці. Питання стояло, аби їх локалізувати і дослідити. Відтак, 2016 року фахівцями Меморіально-пошукового центру «Доля» під керівництвом Ярослава Онищука було відкрито дві поховальні ями. В одній знаходились останки двох осіб, а в другій – 22. Цікаво те, що вони були закидані побутовими відходами, тобто засипані сміттям, добре втрамбовані, а зверху покриті насипним шаром грунту. Це значить, що поховання намагалися дуже ретельно приховати. Тільки нинішнього року останки вдалося дослідити антропологічно. Раніше проводилася лише судово-медична експертиза на базі Львівського судово-медичного бюро.

Цьогоріч ми провели ще антропологічну експертизу, яка дозволила нам отримати додаткові дані. Зокрема, в одного чоловіка 45 років вдалося виявити дуже цікаве генетичне захворювання – це м’язова дистрофія нижніх кінцівок. Його м’язи були атрофовані настільки, що людина самостійно не могла пересуватись. У цього чоловіка виявлено слід травми на лобній кістці. Очевидно, коли у нього стріляли, він сидів чи знаходився напівлежачи обличчям до свого ката. Це дуже вражає, бо виникає питання, що могла скоїла людина з такою фізичною вадою, аби її ув’язнили, а потім розстріляли. У двох випадках (в чоловіка та жінки) ми виявили ознаки тривалого стояння на колінах, можливо, під час роботи чи здійснення молитовних практик. При цих останках були виявлені фрагменти одягу з чорного полотна. Ми припускаємо, що ці люди належали до духовенства. Вони могли бути монахами чи послушниками при монастирі. Ймовірно, що чоловік із генетичним захворюванням теж міг перебувати у монастирі», – каже науковиця.

Ольга Мінейко розповідає, що серед сміття було дуже багато пляшок, тарілок, навіть фрагменти унітазів, що свідчить про цинічність здійснення цього поховання.

«На клеймах тарілок вказані рік і місце виготовлення – це 30-ті роки ХХ століття, місто Буда Харківської області. Тому ми припускаємо, що ці поховання були здійсненні не 1941 року, коли відбулися масові розстріли, а, власне, швидше, можливо у період з 1939 до червня 1941 рр. Точно не пізніше, бо є дуже багато артефактів, зокрема польських монет, які були вилучені з обігу в час першої радянської окупації західноукраїнських земель.

У багатьох людей були знайдені решки теплого одягу. Ми не можемо сказати. Коли саме їх розстрілювали, але затримували їх у холодну пору – пізньою осінню або взимку. Страчували їх теж по-різному, тобто не йдеться про одномоментний розстріл. Немає ознак, які б свідчили, що ці люди загинули разом. Найімовірніше, це були поодинокі страти. В одного чоловіка виявили сліди від двох пострілів, завданих одним типом зброї, розташування поранень може вказувати на те, що людина потрапила під так званий лінійний вогонь. Це вже було характерно для 1941 року, коли стріляли по людях з віконечка для подачі їжі або коли розстрілювали певну кількість людей одразу», – продовжує Ольга Мінейко.

Вона каже, що в цілому у людей, чиї останки були знайдені, дуже поганий стан здоров’я.

«Цікаво те, що коли ми відкриваємо поховання військових, зокрема бійців УПА, то це переважно молоді люди, а тут здебільшого старші – 40-60 років. Чим був зумовлений поганий стан здоров’я людей, важко сказати. У більшості випадків в людей після 40 років прослідковується тотальна втрата зубів. Це свідчить про те, що або в них був низький соціальний статус, або вони тривалий час утримувалися у тюремних закладах, що теж, відповідно, позначалося на їхньому здоров’ї. Найімовірніше, все ж йдеться про низький соціальний статус. Двоє загиблих були більш заможними, оскільки вдалося знайти вставні зубні системи, в одному випадку була навіть проведена цікава операція – коли зуб був прижиттєво зламаний, а його прикріпили тонкою золотою пластинкою, що спровокувало інтенсивне запалення ясен, але тим не менше така операція характерна для дорадянського періоду. В цілому методи протезування зубів до 1939 року і після значно різняться. І ось цей момент також може вказувати, що ці люди загинули до 1941 року», – пояснює пані Ольга.

Кому належали ці останки, на жаль, невідомо.

«Є дуже мало інформації про період першої радянської окупації, документи було знищено. Тоді як деякі дані про розстріли 1941 року збереглися фактично завдяки німцям. Німецька адміністрація, застаючи жахливі картини у тюрмах, фотографувала і використовувала їх у своїх пропагандистських цілях, щоби демонструвати свою вищість і наганяти страх. Хоча їхні методи не відрізнялися. Середина ХХ століття – це протистояння трьох окупаційних режимів. Чому трьох? Бо період польської окупації для українців теж був зовсім не легким», – резюмувала антропологиня.

Крім того, на виставці будуть презентовані результати досліджень у 6-ому Топольному провулку, які були проведені у 2014-2015 та 2016-2017 рр. Також масові поховання жертв тоталітарного режиму були виявлені у Дрогобичі, Дубні та Луцьку. Ці дослідження також стали частиною проєкту.

Оксана ДУДАР