В Тростянці розміновують вулиці та оплакують рідних і свої будинки

Про це йдеться в ТСН. 

Важкі російські гаубиці, що несли смерть нашим військовим і цивільним, тепер валяються розбиті на вокзальній площі Тростянця. Наша артилерія змішала цей командний пункт ворога з землею.

Під стіною колись привокзальної кав’ярні замість літнього столика - стоїть російський Т-72, довкола снаряди, гранати і нерозірвані боєприпаси. Зараз тут працюють сапери і зачищають територію. «За нашими розрахункам до місяця точно, бо тут два гектара усіяні боєприпасами», - розповів сапер .

Сморід від спаленої гуми, згорівших будинків довкола, солярки, і сміття, яке по собі лишили окупанти, висить у повітрі.

«До війни було красиве місто і та площа перед вокзалом була вся у квітах, зараз перепахане поле. Нелюди! Не зрозуміло для чого воюють, вони нас просто знищують», - каже військовослужбоцець.  

Тростянець після місячної російської окупації по малу оживає. На вулицях  розбитого війною містечка-з`являються люди. Містяни намагаються швидко пройти повз завалені спаленою технікою вулиці. Вони все ще налякані. «У мене одна однокласниця загинула, її розстріляли. Вона йшла до лікарні, треба було взяти ліки. Її розстріляли з БТР», - розповідає Віталій.

Віталій усю окупацію прожив у Тростянці. Він бачив, увечері 24 лютого, у перший день війни, колони техніки рашистів у місто зайшли. «Вони коли приходили  були без опізнавальних знаків на лівому плечі і лівій нозі була червона пов’язка», - розповідає він.

Магазини і офісні центри й банки у центрі Тростянця і стали першою поживою нелюдів. Окупанти зламали усюди двері і винесли усе від тістечок  до мобільних телефонів і українських грошей. «Вони зламали всі магазини, брали горілку, сигарети, все жрали,  все порозкидали, мародерили по повній програмі. Винесли всі магазини, кажуть, це ваші по вам стріляють», - додає Віталій.

З того, що під рукою 21-річний Богдан з друзями та батьком намагається закрити віконні рами у своєму будинку. Усе скло вибите, цегла висипалась, тріщини пішли по всій оселі, речі і меблі окупанти вкрали. «Встигли втекти, три-чотири дні прилітали снаряди, вони тут жили, що вони тут наробили», - розповідає Богдан.

Цілі вулиці розбиті від влучань російських снарядів. Вирви у асфальті, розірвані електролінії. До будинку своєї доньки, яка встигла виїхати пані Раїса змогла дістатись лише сьогодні, за місяць після окупації. І не змогла стримати сліз.  «Не раз бомбили хату, бомбили разів п’ять, я вже числа забуваю, все збилося, в підвалах сиділи», - плаче жінка.

Раїса через те, що ховалась у підвалі і не виходила на вулицю вижили з чоловіком.  У розбитому обійсті на другому кінці міста усі ці дні на неї чекали два домашніх улюбленця пес Рекс і Жук. Тепер від того життя лишився пес, і якісь уривчасті спогади про мирне життя. Більше нічого - усе інше з пам’яті стерла війна.