Мілена Рудницька - галицька феміністка, яка відкривала очі Європи на геноцид українців

РУДНИЦЬКА 2
Мілена Рудницька, 1930-ті

«Ніхто не знищить ідеї, якій ми служили… Гідно зносити удари, не схилити чола навіть у нещастю — ось обов’язок дочок великої культурної Нації і ми цей обов’язок виконаємо (Мілена Рудницька, «До моїх товаришок праці», 1938)

Мілена Рудницька - одна з найяскравіших представниць України XX століття. Жінка упродовж усього життя боролася за права жінок та доводила світу геноцид української нації.

Про життя видатної українки розповідає ІА Дивись.іnfo.            

Дитинство та юність Мілени                                     

Вона народилася 15 липня 1892 року на Тернопільщині. Її батько, Іван Рудницький, працював нотаріусом, а мати - Ольга, опікувалася сім’єю. З ранніх літ дівчинку навчали грамоті вдома, а згодом віддали до гімназії.

1906 року у родині Рудницьких стається горе – помирає батько Іван. Згодом Мілена згадує про нього у своїх спогадах: «Татко був для мами надзвичайно добрий, був її учителем, опікуном, оборонцем. Дбав про її здоров’я і вигоди. Впровадив її у свій світ і провадив її аж до смерті з великою терплячістю і вирозумінням…». Після раптової смерті чоловіка, мати Мілени переїжджає з дітьми до Львова.

У місті обдарована дівчина вступає до Львівського університету на філософський факультет, де після закінчення отримує диплом учителя філософії та математики. А згодом продовжує студіювати у Відні, де захищає дисертацію «Математичні основи естетики Ренесансу» та здобуває ступінь доктора філософії.

Президія Союзу українок. В центрі – Мілена Рудницька

1919 року у Відні Мілена виходить заміж за Павла Лисака – відомого адвоката та політика. Після одруження вдома у молодої пори збирається уся політична та культурна еліта. Серед них - Євген Коновалець і Лука Мишуга. Разом з ними Рудницька обговорює найгостріші на той час проблеми України та спільно шукають їх вирішення.

Очільниця "Союзу українок"

Попри те, що у XX столітті патріархат панує ледь не у кожній українській сім’ї, Мілена сміливо ставить себе в один ряд з чоловіками. Не допускає приниження, не чекає поблажливості, володіє залізною логікою і це привертає увагу. Так поступово жінка починає втілювати у життя найбільшу свою ідею – висвітлює проблеми жінок. Вона починає видати перші праці, в яких описує труднощі з якими стикаються жінки:

«Коли до цивілізаційної та культурної праці стане також жінка, то вона, як істота наділена іншим, ніж у чоловіка, мозком і серцем, із іншими вимогами й бажаннями, внесе до культури зовсім нові, свіжі цінності, поглибить її та поширить. Відмінна психічна й інтелектуальна конструкція жінки мусить необхідно потягнути за собою повну перебудову державного суспільного ладу і перетворення всієї культури світу», - пише в одній із своїх праць Рудницька.

Читайте також: Софія Окуневська: перша докторка медицини на Галичині з фатальною жіночою долею

Досвід і авторитет юної публіцистки стає наскільки затребуваним, що Мілена вступає до Національної ради українських жінок. Починає брати участь у міжнародних жіночих конгресах. 1928 року Мілену Рудницьку оцінюють по заслузі – її обирають головою «Союзу українок», організації, яка на той час, була дуже впливовою у Європі.

Відкриття з’їзду Союзу українок. Львів, 9 жовтня 1937 року

Вона переконана, що жінка – повноправний зодчий цивілізаційних процесів, що її участь має бути аж ніяк не меншою за чоловічу: «…коли до цивілізаційної і культурної праці стане також жінка, то вона, як істота наділена іншим, ніж у чоловіка, мозком і серцем, з іншими вимогами і бажаннями, внесе до культури зовсім нові, свіжі цінності, поглибить її та поширить. Відмінна психічна і інтелектуальна конструкція жінки мусить необхідно потягнути за собою повну перебудову державного суспільного ладу і перетворення всієї культури світу».

Політична діяльність

Але і цього обдарованій жінці виявляється замало, тому вона вирішує податися у політику. Рудницька разом із чоловіком Павлом Лисяком стають одними із засновників Українського Національного- Демократичного Об’єднання – найбільшої української політичної партії на Галичині та в Польщі. Так жінка стає депутаткою у польському сеймі, де працює в комісії освіти та закордонних справ.

Робота у сеймі дає їй змогу претендувати на роль носія культури Заходу у Східній Європі. Мілена цікавиться проблемами жіночого безробіття, освіти та поєднує роботу з побутом. Щоб допомогти їм, вона організовує значну кількість гуртків по всьому світі, де акцентує на ролі жінки у політично-суспільному процесі. Гостро висловлюється проти тоталітаризму: після зустрічі з диктатор Муссоліні пише критичну статтю, а згодом береться провадити антикомуністичну діяльність.

Рудницьку запрошують з доповідями до Женеви на Лігу Націй. Там вона налагоджує контакти з багатьма громадськими та урядовими організаціями. У виступі на Лізі Націй Мілена порушує актуальні для українського народу питання. Зокрема інформує світ про польський терор проти українців, а згодом розповідає про трагедію Голодомору 1933 року, описуючи її як найбільшу в Україні.

Учасники конференції Ліги Націй у справі голоду в Україні у Відні: Мілена Рудницька, а також єпископ Никита Будка і доктор Мирон Горникевич

Крім цього, їй вдається переконати тодішнього президента Ліги Націй вивести питання допомоги голодуючим від радянського режиму на обговорення Ради Ліги Націй. У грудні 1993 року з Москви надходить відповідь з підписом президента Комітету Об’єднаних організацій Червоного хреста і Червоного півмісяця СРСР Авеля Енукідзе в якому жорстко підкреслювалося, що жодного голоду в УСРР і Північному Кавказі нема.

Зал засідань Ліги Націй, 1930-ті роки

Проте Рудницька не зупиняється. У Відні 16-17 грудня жінка виступає на міжнародній конференції з закликом здійснити тиск на радянську владу. Сталіністи продовжують заперечувати голод.

Згодом Рудницька у своїй праці «Боротьба за правду про Великий Голод» напише: «Двадцять п’ять років тому, навесні 1933-го року, масовий голод на Україні, зорганізований Кремлем для зламання опору українського селянства проти колективізації та для приборкання непокірливого українського люду, дійшов був до вершкового пункту… Уся Україна, вздовж і впоперек, була дослівно вкрита трупами… Нема сумніву, що Великий Голод був найбільшою катастрофою, яку Україна пережила протягом усієї своєї історії».

Роки в еміграції

1939 рік. Починається Друга світова війна. На той час Рудницька мешкає в окупованому нацистами Кракові. Події, які розгортаються там, змушують її виїхати до Німеччини, а згодом переїхати до Швейцарії.

Перебуваючи за кордоном Мілена продовжує свою проукраїнську діяльність. Завдяки допомозі, яку вона організовує, близько 500 українських сімей змогли виїхати з тодішньої Чехословаччини до країн Західної Європи. Водночас Рудницька не перестає писати. Під час війни у світ виходять такі книги як: «Західна Україна під большовиками», «Дон Баско. Людина, педагог, святий», «Невидимі стигмати» тощо.

У повоєнний період Рудницька продовжує нести  в маси жіночу у ідею. Зокрема займається відновленням «Союзу Українок». Двотижневик «Жінка», який вона засновує, вважається одним з найкращих часописів в усій історії української жіночої преси. А творами вкладеними в нього, і досі активно послуговуються феміністки усього світу.

1951 рік. Мілена перебирається до США до свого сина Івана Лисака-Рудницького. У штатах жінка зосереджується на роботі проти більшовиків. Зокрема представляє докази про 27 тисяч невинно закатованих співвітчизників радянською владою. Крім цього, їй вдається переконати тодішнього президента Ліги Націй вивести питання допомоги голодуючим від радянського режиму на обговорення Ради Ліги Націй.

Смерть від голоду та протесту

1958-го у світ вдруге виходить «Західна Україна під большовиками». Видання швидко набирає розголосу серед американців, в якій жінка розповідає про злочинну діяльність комуністів. Чутки про Рудницьку швидко ширяться Радянським Союзом. Через це у Львові починають переслідувати її брата - професора Михайла Рудницького.

Через деякий час жінка знову повертається до Європи, цього разу у Мюнхен, де починає працювати на Радіо Свобода. Постійні переїзди, зневіра у силу слова, розуміння того, що диктаторські режими роблять з Україною призводять до того, що жінка оголошує безстрокове голодування. Як наслідок, тривалий виклик забирає життя видатної українки.

Гробівець Рудницьких на Личаківському цвинтарі. Фото: lviv-lychakiv

Мілена Рудницька померла 29 березня 1979 року від голоду. Її поховали у Мюнхені. Згодом тіло жінки перевезли до Львова, де її перепоховали на Личаківському кладовищі.

P.S

Раніше ІА Дивись.info розповідала про:

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Реклама
Новини від партнерів

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: