«Батько андеґраунду» та «гетьман втраченого покоління»: пам'яті Грицька Чубая

З нагоди його уродин ІА Дивись.info розповідає про життєвий та творчий шлях батька «андеґраунду», доля його могла скластись по іншому, якби не КДБ.

Нащадок вояків УПА з Рівненщини та юний бунтівник

Село Березинів, що в Рівненській області. Саме тут народився митець у січні 1949 року. У нього була селянська родина: батько Петро та мами Марія, однак у його роду — повстанці та активісти, що суттєво вплинуло на його майбутнє. У давніші часи Чубаї носили прізвище Гетьман.

Змалечку Грицько перечитував ледь не всі книги, які були у бібліотеках Березиніва та Козина, сусіднього села, бо у чотири роки його навчила читати бабуся Мотрона, яку всі знали як місцеву цілительку. А будучи підлітком, 15-річний хлопець почав формувати й власню книгозбірню. До того ж, колекціонував платівки із класичною музикою.

Підліткові було 16, коли його твори почали друкувати у районних газетах. За школярем вже тоді слідкувало КДБ та викликало на допити, буцімто за антирадянські вірші та висловлювання.

У 17 років Грицько вступив до Рівненського педагогічного іституту, та навчання не було тривким: ректор на іспиті з історії завалив Чубая питанням про національну визвольну боротьбу. Відповідь хлопця видалася йому занадто антикомуністичною.

Наступною спробою у студентстві був нині Львівський університет імені Івана Франка, однак і тут нічого не вийшло: у ВНЗ дізнались, що Грицько Чубай виступав біля пам'ятника Тарасові Шевченкові на річницю перевезення його праху з Петербурга до Канева. Хлопця не допустили до іспитів та відрахували з університету.

Художник, що писав не лише картини

Грицько повернувся додому та влаштувався вчителем малювання у місцеву школу Жабокрики на Рівненщині. Пізніше обіймав посаду художника у колгоспі.

1968 рік. Грицькові 19 років і у Рівнову він випускає самвидав, свою першу поетичну збірку «Постать голосу». Тут на сторінках з'являються його чверть сотні віршів.

Цього ж року молодик написав поету «Вертеп», антирадянську та антиімперську за сутністю.

У 20 років Чубай переїздить до Львова. Його знають як поета та перекладача, а також поліглота, котрий опанував німецьку, польську, білоруську, чеську, сербську та російську. Окрім цього, Грицько вмів перекладати із іспанської.

Вже згадана поема «Вертеп» часто лунала у стінах вишів під час студенських вечорів, куди запрошувала Чубая молодь, з-поіж якої він встиг прославитись. Навесні митець знайомиться із Галиною Савкою, котра брала участь в університетському ансамблі пісні та танцю «Черемош». Дівчина була студенткою філологічного факультету Франкового вишу. Пара побралась, попри те, що батьки Галі були проти цього союзу.

Наступного року в них народжується син Тарас, котрий нині відомий як лідер гурту «Плач Яремії», який співає «Вона» та «Ти втретє цього літа зацвітеш».

А ще за кілька років у родині народжується донька Соломія, яка теж стала артисткою.

Читайте також: Мусимо перейти через біль і втрати, щоби почати цінувати те, що маємо, – Соломія Чубай

Та їхнє щасливе подружнє життя супроводжувалось постійними чорними днями, адже через творчість Грицька удома КДБ влаштовували обшуки, а самого поета «тягали» на допити.

Задовго до народження дітей Чубай пише поему «Відшукування причетного», а завдяки дядькові митця, Іванові Чубаю, котрий мешкав у Канаді, його поезія звучала в етері Радіо Свобода та інших.

Причетний, або Підвал будинку на Погулянці

Молодого та талановитого поета Грицька Чубая почали впізнавати у творчих колах Львова. Його свого часу взяли під опіку подружжя Ірини та Ігора Калинців. Тоді почало вирувати його літературне життя. Грицько познайомився із дисидентами.

Ця дружба призводить до того, що молоді митці формують такий собі простір ідей. Збирались вони у підвалі Чубаєвого будинку, що на вулиці Погулянці, 35 у Львові, читали модерністську поезію Еліота, Паунда, Лорки. Це були здебільшого польські переклади. Компанія високо оцінювала творчість Богдана-Ігора Антонича, Володимира Свідзинського, ранні доробки Павла Тичини.

Читайте також: Операція «Блок», або Як КДБ боровся з шістдесятниками через коляду

Саме під впливом Чубая, стверджують дослідники, його друзі також взялись за перо.

У колі творчої молоді він мав значний авторитет. За характером дуже добрий, стратегічний, амбітний, дотепний, веселий, тихий, скромний, дещо саркастичний, а письменник із Прикарпаття Юрій Винничук якось називав Чубая у власних спогадах «Гетьманом втраченого покоління».

«Гетьман втраченого покоління»

Літературно-мистецький часопис «Скриня» вийшов 1971 року. Це 31 сторінка у кількох екземплярах, яку набрали на друкарській машинці. Сюди увійшли вірші відомих поетів, як-от Олега Лишеги, Романа Кіся, Віктора Морозова і, зокрема, сама поема Чубая «Марія». Про це видання Грицько мріяв давно і готував другий номер часописа.

Після Нового, 1972-го року, Василь Стус приїздить до Львова, де зустрічається із дисидентами, зокрема Грицьком Чубаєм. Цікавим є факт, що збереглися правки, внесені рукою Стуса, до оригіналу збірки Чубая «Постать голосу», яку згодом долучили до кримінальної справи Стуса.

12 січня цього ж року арештували Ірину Калинець. У всіх провели обшуки, а у Грицька Чубая знайшли книжку Дмитра Донцова, одного із керівників Союзу визволення України. Письменника три дні утримували у слідчому ізоляторі КДБ.

На суді над Іриною Калинець у липні 1972 року він погодився виступати свідком, заявляв про незгоду з естетичними вподобаннями у поезії Ігоря Калинця. Цього вистачило, аби в інтелігентських колах поета піддали остракізмові (політичний метод боротьби проти політичних супротивників як спосіб уникнути загрози демократії з - Ред.). Грицько важко переживав усе це. Їхній гурток розпався, студентів повиганяли з вишів, Лишегу і братів Яворських забрали до війська, Рябчук пішов працювати на залізницю в Карпати, Роман Кісь подався в етнографічну експедицію на Чукотку.

Надалі Чубай працював монтажником сцени в театрі імені Марії Заньковецької, вантажником, художником-оформлювачем на ізоляторному заводі, певний час на будовах у Сибіру. Через переслідування КДБ Грицько Чубай не міг довго затримуватися на будь-яких роботах, іноді доводилося розвантажувати вночі вагони, працювати на овочевій базі, підпільно працювати на меблевій фабриці, розмальовувати плакати, щоб хоч якось забезпечити сім'ю.

Попри це все, 26-річний він написав поему «Говорити, мовчати і говорити знову». Вона виходить у світ після п'ятирічної перерви.

Чубай через три роки вступає до Літературного інституту імені Горького, що у Москві. До такого рішення його підштовхнули представники львівського російськомовного літературного середовища. Вчився у семінарі Анатолія Жигуліна, який назвав його найсильнішим у своєму потоці.

Коли Грицько Чубай навчався на четвертому курсі, його життя раптово обірвалось. Митця поховали на Сихівському цвинтарі. 1995 року його перепоховали на Личаківському цвинтарі.

Тільки посмертно його прийняли до Спілки письменників України, і лише тоді радянська влада дозволила друкувати його вірші та поеми, переклади з Блока, іспанських, чеських та польських поетів. 1990 року вийшла його книжка «Говорити, мовчати та говорити знову», яку переклали іспанською та польською.

P.S

Коли у Львові відкривали вулицю імені Грицька Чубая його син Тарас сказав: «Підозрюю, що мій батько, якби бачив цю подію, іронічно підсміювався. Тим не менше, українцям варто пам’ятати своїх поетів і митців, тому їх іменами й називають вулиці. Буде хтось проходити сюдою, прочитає назву вулицю і можливо зацікавиться, хто це, надихнеться».