Операція «Блок», або Як КДБ боровся з шістдесятниками через коляду

Понад пів століття тому почалися широкі репресії проти течії шістдесятництва. Упродовж двох днів у Києві та Львові арештували чотирнадцятьох представників інтелігенції, з-поміж яких поети Василь Стус, який тільки-но відсвяткував уродини, критики В'ячеслав Чорновіл та Іван Світличний, а також художники, науковці та лікарі.

Самі ж агенти КДБ полювали на звинувачених в українському буржуазному націоналізмі.

«Операції «Блок» передувала все більш активна діяльність руху шістдесятників. На початок 1970-их років рух дисидентів в Україні був найпотужніший з-поміж інших республік СРСР. Більш того, великий осередок руху був не лише у Львові, але й у Києві. Це вже був прямий виклик тодішній системі влади. Налякане партійне керівництво республіки на чолі з Петром Шелестом, аби не опинитися самим у засланні, змушене було діяти. Розпочалася хвиля масових репресій», - розповідає ІА Дивись.info культуролог Євген Савісько.

Більшість  шістдесятників була заарештована, засуджена і відправлена в табори. Попри нелюдські умови, багато з цих борців за Незалежність України змогли вижити і залишитися вірними своїм ідеалам. Саме вони стояли біля витоків сучасної Української держави і стали її активними фундаторами, вважає наш співрозмовник.

Операція «Блок» стартувала 12 січня. За два дні у Києві та Львові пройшли масові арешти дисидентів.

У той час у Києві затримали Василя Стуса, Івана Світличного, Євгена Сверстюка, Леоніда Плюща, Данила Шумука, Миколу Плахотнюка, Зіновія Антонюка, Олеся Сергієнка та Івана Коваленка.

У Львові водночас арештували В'ячеслава Чорновола, Михайла Осадчого, Івана Геля, Стефанію Шабатуру та Ірину Калинець.

Репресії 1972 року були загальносоюзною операцією КДБ. Напередодні, 30 грудня 1971 року, Політбюро ЦК КПРС вирішило почати акцію проти самвидаву.

Партійне керівництво УРСР на чолі з Петром Шелестом підтримало цю ініціативу, проте Москва використала ситуацію проти тодішнього київського проводу. 26 травня 1972 року Петра Шелеста звільнили з посади першого секретаря ЦК КПУ, його місце зайняв Володимир Щербицький. За короткий час команду Шелеста усунули від влади в УРСР. Їхнє місце зайняли набагато лояльніші щодо Москви керівники.

Зачіпкою стала коляда. У розсекречених матеріалах з е-архіву українського визвольного руху можна знайти інформацію про львівську коляду 1972 року. У помешканні Олени Антонів, колишньої дружини В’ячеслава Чорновола, відбувались репетиції. Сюди приїздить Стус, на світлинах — весела молодь, ніхто не здогадується, що за кілька днів усі опиняться за ґрати.

Це були спроби дисидентів зберегти українські традиції, попри атеїстичний режим. Ця коляда дуже занепокоїла КДБістів.

Читайте також: Сталінські репресії: минають 84-ті роковини розстрілів в урочищі Сандармох

Колядували також і в Києві.

До слова, ексдружина Чорновола нерідко запрошувала в гості інтелігентів: тут вони могли отримати матеріальну допомогу.
⠀
Колядники тішилися світлому Різдву та не підозрювали, що у СІЗО для них вже є місця. Агенти КГБ готувались «викрити їх антирадянську діяльність» .

«12 січня, 8.15 ранку. Я вже одягнена, збираюся на роботу, приймати іспити в студентів. Дзвінок у двері… Перед дверима багато людей, показують ордер на обшук... Почався детальний обшук: ретельно розглядають кожну книжку, газету, кожен аркуш паперу. Шмональників семеро (в тому числі і «понятих»-сексотів). У якій справі, що шукають – невідомо. Забирають книжки, машинописи, купу українського і російського самвидаву, записники, друкарську машинку, радіоприймач…», - згадувала про цей день Леоніда Світлична, дружина літературознавця Івана Світличного.

Євген Савісько оцінює ситуацію так: «Таких репресій українська культура і духовенство не знали з початку 1930-их років. Наслідки операції «Блок» відчуваються ще й зараз. Адже саме тоді були зроблені надпотужні зусилля, аби зрусифікувати Україну і ментально, і духовно, і мовно, аби знищити нашу самосвідомість як нації, і зробити з українців манкуртів. Дещо з цього вдалося. Та, на щастя, не все».

Арешти не вщухали ще увесь рік, а також тривали 1973-1974 роках.

За декілька днів, 20 січня, затримали священника Василя Романюка. Через пів року його, як і більшість арештованих, засудили за статею 62 частини другої ККУ УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») на 7 років таборів особливо суворого режиму і 3 роки заслання. Отця визнали особливо небезпечним рецидивістом.

Він відбував покарання у таборі в Мордовії. Брав участь у голодуваннях у дні політв'язня і прав людини, у дні початку репресій в Україні та інших акціях протесту.

«І вся моя вина була в тому, що я, священик, чоловік інакомислячий, наважився виступити на захист безвинно репресованого історика В. Мороза. Місцеві партійні бюрократи схарактеризували мене як «небажану особу для соціалістичного суспільства», а потім вже працівники КДБ почали збирати про мене різні сміхотворні чутки... і я названий «особливо небезпечним державним злочинцем». Тобто зрівняли мене з убивцями, диверсантами і насильниками», - згадував владика.

У квітні заарештували Івана Дзюбу.

По всій Україні затримували медиків та науковців, серед яких був психіатр Семен Ґлузман, філологиня Надія Світлична, інженери Анатолій Здоровий та Ігор Кравців, філософи Василь Лісовий і Євген Пронюк, викладачі Кузьма Матвіюк та Богдан Чорномаз, поет Ігор Калинець, поетеса Ірина Сеник.

Упродовж 1972-1974 років за участь в українському національно-демократичному русі було заарештовано більше 120 осіб, вважає дослідниця дисидентського руху Людмила Алєєксєва.

Вона згодом напише: «Арешти виглядали як частина широко задуманого плану з викорінення самосвідомості українців».

А у даних Харківської правозахисної групи сказано, що за аналогічний період аарештували 193 особи, у тому числі за антирадянську пропаганду — 100 людей, за релігійні переконання — 27.

Улітку та восени 1972-го відбулися суди. Більшість отримали вирок за статтею 62 Кримінального кодексу УРСР. До спецпсихлікарні потрапили дисиденти Микола Плахотнюк, Леонід Плющ, Василь Рубан та Борис Ковгар.

За даними Людмили Алексєєвої, засудили 89 людей. Із Західної України – 55 (з них 13 зі Львова). Зі Східної та Центральної України – 48 (з них 28 з Києва).