700 грамів хліба на тиждень, або Голокост у Львові

Сьогодні, 27 січня, у світі вшановують жертв Голокосту. Що відомо про цю сторінку в історії, —розповідає ІА Дивись.info.

Січень 1933 року. Тоді до влади у Німеччині прийшов Адольф Гітлер. Ще через два місяці на фасадах будинків єврейських підприємців, адвокатів та лікарів з'явились плакати: «Євреї – наше нещастя» та «Не купуйте у євреїв».

Як розповідала ІА Дивись.info історикиня та наукова співробітниця музею «Територія Терору» у Львові Ліана Бліхарська, більшість дослідників вважають, що Голокост охоплював часові межі між 1933 та 1945 роками.

«До жертв Голокосту, окрім євреїв, належать також роми, гомосексуалісти, люди з інвалідністю. Сюди потрібно також зараховувати тих, які за допомогу (переховування, передавання їжі, допомога у втечі) переслідуваним самі були знищені. Це мешканці окупованих територій, в українському випадку – це і українці», — пояснює вона.

Станом на 1933 рік у Європі мешкали майже дев'ять мільйонів євреїв. Більшість жили у країнах, котрі згодом опинились під окупацією нацистської Німеччини, як-от: Польща, Україна, Литва, Латвія, Угорщина, Румунія, Німеччина, Нідерланди, Франція, Чехія, Словаччина, Греція, Югославія, Білорусь.

«30 січня 1933 року Адольфа Гітлера призначили канцлером Німеччини, вже з цього часу почалися події, які безпосередньо спричинили катастрофу: у березні створили перший концентраційний табір у Дахау, а з квітня почалися переслідування громадян-євреїв – бойкот адвокатів, лікарів та підприємців, заборона працювати на державній службі, публічні спалення "заборонених" книг, заборона брати участь в «арійському» культурному житті», — говорить історикиня.

А вже впродовж липня 1934 року – листопада 1935-го вийшли закони, які забороняли шлюби між німцями та представниками «інших рас», серед них - найвідоміші Нюрнберзькі закони.  

Так спалювали книжки у нацистській Німеччині 1933 року:

«Жовта зірка Давида»

Нацисти ідентифікували євреїв за звичайними записами — перепис населення, податкові декларації, списки членів синагог, парафіяльні записи.

Євреям наказали носити позначку на одягу — так звану «жовту зірку Давида». Їх виселяли з помешкань та переселяли у гетто, де вони мали жити ізольовано від іншого населення. Також євреїв використовували як робочу силу на фабриках та виробництвах тощо.

Квітень 1933-го. У місті Кілі розлючений натовп вбиває юриста, який був євреєм. Напередодні журналісти критикували нову владу через рясні заяви про «арійську» расу.

У ніч проти 9 листопада 1938 року нацисти спалюють більше тисячі синагог, а лікарні, школи та будинки, де мешкали євреї, піддались нападові зі сторони німецької влади.

Початок кампанії підтвердив вбивство 95 євреїв і арешт 30 тисяч.

«Уряд звинуватив у погромі єврейські організації та змусив їх виплатити компенсацію у розмірі мільйона марок. Громадяни єврейського походження мали також прибрати вулиці. Приводом до погрому було вбивство у Парижі німецького дипломата Ернста фон Рата, скоєне сімнадцятирічним польським євреєм Гершелем Гріншпаном, сім’я якого постраждала від нацистської політики. Одразу після смерті фон Рата, ввечері 9 листопада, німецький міністр пропаганди Йозеф Геббельс видав інструкцію про мобілізацію членів партії», — розповідає Ліана Бліхарська.

Тоді у французькому Парижі єврейський біженець Гершель Грюншпан убиває німецького дипломата Ернеста фон Рата. Нацисти використали це як привід для початку серії погромів у Німеччині, які нарекли «Кришталевою ніччю».

У перші роки нацистського режиму націонал-соціалістичний уряд створив концентраційні табори для ув’язнення реальних та уявних політичних й ідеологічних опонентів. До початку війни посадовці СС і поліції також утримували в цих таборах дедалі більше євреїв, ромів та інших жертв етнічної та расової ненависті.

Щоби скупчити єврейське населення та наглядати за ним, а також полегшити подальшу депортацію євреїв у роки війни, німці та колабораціоністи створили мережу ґетто, транзитних таборів і таборів примусової праці для євреїв. Німецькі органи влади також створили численні табори примусової праці для неєвреїв, чию працю німці прагнули експлуатувати як у так званому Великому Німецькому Райху, так і на окупованій Німеччиною території.

Львівське ґетто

Львівське ґетто було найбільшим на території СРСР і третім за величиною у Східній Європі. За два роки існування через нього пройшли понад 136 тисяч євреїв. Життя тут було важким: поряд із терористичним акціями і погромами окупаційної влади, був голод і антисанітарія. У ґетто бракувало води та продуктів харчування, медичного забезпечення, житла. Офіційні норми постачання взимку 1941-1942 на одного дорослого становили: 700 грамів хліба на тиждень, 400 грамів борошна та 100 грамів цукру на місяць.

Німці встановили тотальний контроль. Євреї не могли пересуватись вільно містом, користуватись майном, громадським транспортом, бувати у публічних місцях. Вони мали право покидати дільницю лише тоді, коли виходили на примусову працю у Янівський концтабір та в інші місця. Коли євреїв катували і розстрілювали, то у концтаборі на Янові оркестр з ув’язнених виконував мелодію «Танго смерті».

За даними дослідників, у Львівському гетто і Янівському концтаборі загинули понад 250 тисяч людей, хоча встановити точну цифру дуже складно.

Внаслідок окупації Польщі та поділу її території між Радянським Союзом й нацистською Німеччиною Львів потрапив до складу УРСР. Радянська політика 1939-1941 років супроводжувалася колективізацією й конфіскацією майна, виселенням польського населення углиб держави; терор і репресії проти нелояльного населення стали інтегральною складовою політики радянізації.

Під неї потрапили й частина українського населення, насамперед представники українських націоналістичних організацій. На території Львова «вороги народу» утримувались в тюрмі НКВС на Лонцького.

За даними польського історика Ґжеґожа Грицюка, станом на 22 червня 1941 у львівських в'язницях НКВС утримувалося 4960 осіб, ще тисячі були арештовані під час облав і вуличних боїв у перші дні війни. Після нападу Третього Рейху на СРСР в червні 1941 року працівники НКВС перед тим, як покинути Львів, розстріляли у Львові декілька тисяч політв'язнів.

Нацисти, які через тиждень увійшли до міста, виявили тіла вбитих арештантів, серед жертв було багато українських націоналістів. Німці вміло скористалися цим випадком для антисемітської агітації, активно поширюючи серед місцевих мешканців чутки про співпрацю євреїв з радянським режимом. І вже 29 червня розпочався Львівський погром.

Ліана каже, що коли почалась німецько-радянська війна, на другий день, 1 липня 1941 року, розпочався Львівський погром – подія, активні дискусії над перебігом якої зараз відбуваються серед науковців.

За розрахунками історика Кая Штруве на основі різних джерел, під час погрому, який відбувся в кінці червня та на початку липня, загинуло декілька сотень євреїв та декілька тисяч отримали поранення. Пізніше, 5 липня, німці розстріляли приблизно 2 тисячі євреїв.

Упродовж 1942 року в Львівському ґетто відбулося кілька «акцій», у процесі яких затриманих євреїв депортували до табору смерті Белжец або розстріляли на околицях Львова, передусім у Лисиницькому лісі та урочищі «Піски». Наймасштабніша «акція» відбулася 10-22 серпня 1942 року, коли до Белжеца депортували 38 тисяч осіб, а ще приблизно 2 тисячі розстріляли на місці.

Зараз на місці колишнього ґетто діє Меморіальний музей тоталітарних режимів «Територія терору», завданням якого є дослідити, осмислити та презентувати трагічні сторінки історії середини ХХ століття у контексті викликів сучасності. Історія Голокосту займає одну з ключових позицій у дослідженнях інституції, зокрема це дослідження знайдених артефактів, збирання усноісторичних свідчень, організація комеморативного процесу через організацію виставок, подій, конференцій, семінарів та публічних лекцій.