Перший голодомор, або Як більшовики відбирали пуди хліба в українців, які помирали з голоду

Масовий голод у 20-их роках минулого століття охопив південні губернії Радянської України та був спричинений посухою та епідемією тифу.

ІА Дивись.info розповідає про перший голодомор в Україні, який забрав життя тисяч людей та скалічив долі тих, хто зміг вижити.

Останній український хліб Росії

Осінь 1920 рік. Політбюро російської комуністичної партії ухвалює рішення, щоб забрати з України 57 мільйонів пудів хліба.

До 1923 року Україна (як Українська Народна Республіка, так і УСРР) формально була незалежною від Радянської Росії, що не заважало владі останньої скеровувати війська Червоної армії для грабунку української землі. Більшовицька Росія розглядала селянство як «підозрілий елемент», що постійно перебуває під впливом «класових ворогів», а Україну – як сировинний придаток, що мав забезпечувати «диктатуру пролетаріату» всім необхідним, зокрема продовольством.

«Урожай на півдні чудовий, тому питання життя і смерті для нас – зібрати з України 200-300 мільйонів пудів хліба», — писав у травні 1921 року Володимир Ленін.

Під час інтервенції Росії 1919 року більшовикам вдалося захопити Київ, куди переїхав «уряд» «Української Соціалістичної Радянської Республіки», що ввів російську мову як державну і нав'язав російську державну адміністрацію. Селян масово грабували, а крадені худобу та збіжжя вивозили до Росії.

У той час з України вивезли 8,5 мільйона пудів хліба замість 50 (на які більшовики сподівались).

Наприклад, чекіст Шуров, коли вибивав хліб на Полтавщині, пишався тим, що «кінчає четверту тисячу хохлів». Про це згадується на сторінках «Історії України» дослідниці з Харкова Наталії Полонської-Василенко.

1921 рік. Посуха та неврожай сколихнули найголовніші зернові регіони Росії, такі як Поволжя та Північний Кавказ, в Україні — південні степові райони.

На півдні України восени, за рік до початку голодомору, а також взимку 1921 року випала лише третина звичайної норми опадів. Найбільшої посухи зазнали Катеринославщина, Донеччина, Запоріжжя, Одещина, Миколаївщина та Харківщина.

У травні 1921 року Ленін підписав телеграму РНК УСРР до Харкова — з вимогою вжити заходів для відправки за місяць не менше мільйона пудів хліба в центральні губернії РСФРР.

Незважаючи на неврожай, 28 липня 1921 Політбюро ЦК КП(б)У надіслало до ЦК РКП(б) телефонограму, в якій гарантувало збір в УСРР ста мільйонів пудів продподатку, 20 млн пудів помольного податку та 10 млн пудів з товарообміну, а також відправку з цих надходжень 50 мільонів пудів до Москви та понадпланові надходження з товарообміну.

Вже 2 серпня 1921 Ленін написав своє «Звернення до селян України» із закликом надати допомогу населенню неврожайного Поволжя, яке виконавці сприйняли як імператив.

Та катастрофічну ситуацію Ленін замовчував, натомість просив у західного світу про продовольчу допомогу тільки для Поволжя, поки з усієї Південної України масово вивозили хліб на Північ Росії, а також частину експортували.

Тільки восени 1921 року уряд УНР в екзилі почав робити гучні заяви на весь світ про масштабний голод в Україні.

«Екцеленціє! Зруйновані світовою війною і довгою горожанською боротьбою країни колишньої Росії навіщені тяжким голодом і страшними епідеміями. Правдиві причини цього ясні. Без чужої допомоги східні народи, з'окрема великоруський нарід, не в силі видержати цеї великої катастрофи, тому в глибині своєї розпуки він кличе о ратунок закордонні держави», — йдеться в українсько-грузинській ноті в справі голоду.

Та трагедією західний світ так і не перейнявся, голод ширився півднем України надалі. Перші випадки смертей від голоду фіксують у жовті, а за кілька місяців люди тисячами гинули від недоїдання.

Наприкінці 1921 року до Катеринославщини, Запоріжжя та Донеччини доєднуються ще й Миколаївщина та Одещина.

Тисячі імен

У січні наступного року від голоду помирали майже два мільйони мешканців цих регіонів, ще через три місяці, у березні 2022-го, цифра перетнула позначку у понад три мільйони голодуючих, а влітку — у більш ніж чотири мільйони.

Наприкінці 1922 року на Півдні України без хліба залишились вісім мільйонів селян, доповідав представник Комітету Фрітьйофа Нансена — знаменитого мандрівника та вченого, який допомагав українцям у часи голодомору.

У даних Інституту національної пам'яті сказано про 500 тисяч смертей від голоду упродовж 1921-1923 років.

Дослідники наводять такі цифри:

• якщо у січні-березні в Херсоні народилися 918 людей, то за цей період померли 5 тисяч 405 осіб
• у чотирьох містах Миколаївщини за цей період з'явилося на світ 1199 осіб, а пішло з нього — 7323.

Визнання голоду

У серпні 1922 року масову допомогу тим, хто голодує, почали надавати закордонні організації. Їм вдавалось нагодувати майже два мільйони жителів неврожайних губерній, тоді як офіційна влада допомагала 400 тисячам. Офіційно іноземці надавали українцям десятки мільйонів пайків, тоді як тодішня влада спромоглась на десятки тисяч.

Допомогу людям організували міжнародні організації: Американська адміністрація допомоги, Місія Ф. Нансена, «Джойнт», Тимчасовий закордонний комітет робітничої допомоги» (Міжробдоп), Крайовий комітет допомоги у Львові та благодійні комітети Відня, Берліна й Праги. Пік діяльності АРА та інших організацій припав на літо 1922 року. Комітети організовували їдальні, роздавали населенню пакети з харчами, одягом та ліками.

Масове голодування в Україні вдалось подолати ціною тисяч життів. Це був березень 1922 — червень 1923 років.

Через десятиліття Україну застане комуністичний геноцид — Голодомор 1932-1933 років.