Підземні водоспади, забуті озера та бобри, — дигер розповів про таємниці водойм Львова

Про заховані міські озера, підземні річки й водоспади та які місця можуть стати новими зонами відпочинку для ІА Дивись.info розповів львівський мандрівник, дигер та блогер Андрій Риштун.

У Львові частину старих водойм поступово повертають до життя

Андрій Риштун розповідає, що раніше влітку на багатьох львівських водоймах збиралися діти й дорослі. Сьогодні таких місць стало значно менше. За його словами, на це вплинуло кілька причин: занедбаність водойм після розпаду Радянського Союзу, зміни в підходах до господарювання, забудова міста та потреба в реконструкції таких територій.

Наприклад, ставок на перехресті вулиць Стрийської та Наукової багато років був зарослим і фактично без належного догляду. Згодом його почали відновлювати. Були навіть чутки, що на цьому місці могли облаштувати підземний паркінг, однак водойму вдалося зберегти. Тепер це місце є популярним для відпочинку містян. Схожі приклади є і в інших частинах Львова, як зазначає дигер. Водночас не всі міські водойми історично використовували для купання. Зокрема, тут нещодавно заборонили катання на каяках, бо це загрожувало популяції качок.

У Львові є й водойми, які мають значний потенціал для розвитку. Зокрема, озеро Стосика — велика водойма, де мешканці рибалять, а також водяться черепахи. За словами дослідника, це місце ще чекає на впорядкування.

Окрема історія — водойма на Левандівці. Вона є технічною і належить підприємству, що розташоване поруч. Водночас підприємство співпрацює з міською радою, тому територію поступово розвивають: там облаштовують пляж, завозять пісок, покращують простір для відпочинку.

Андрій Риштун зазначає, що поступові зміни видно і на Знесінні. Біля Старознесенської раніше тут була невелика занедбана водойма, яку тепер поступово впорядковують. Подібні процеси відбуваються і в інших районах міста. Наприклад, нещодавно рекультивували та реконструювали озера «Зелене око», також поступово відновлюють водойми у Горіховому гаю.

Є у Львові й місця, які поки що залишаються не в найкращому стані, але мають перспективу. Серед них фахівець називає водойму біля аеропорту, позаду ринку «Південний» (Скнилівський парк). Вона досить велика, однак потребує впорядкування.

Андрій Риштун наголошує, що місто поступово рухається в напрямку відновлення водойм. Під час повномасштабної війни міська рада також провела інвентаризацію водойм і джерел. Він наголошує, що це потрібно, зокрема, для того, щоб розуміти, де можна брати воду у разі надзвичайних ситуацій або проблем із централізованим водопостачанням.

Однією з причин, чому ставки у Львові та довколишніх громадах занепадали або їх спускали, Андрій Риштун називає відсутність належного догляду. Такі водойми часто замулювалися, заростали, біля них накопичувалося сміття, а з часом вони перетворювалися на невеликі заболочені ділянки. Через це в мешканців або місцевої влади виникала думка не відновлювати водойму, а просто її спустити.

Дослідник каже, що догляд за ставками справді потребує ресурсів, а саме: потрібно розчищати дно, впорядковувати береги, стежити за якістю води, прибирати територію, а також думати про безпеку людей. Водночас він наголошує, що це не є неможливим завданням. Часто головне — не лише гроші, а й ініціатива місцевої влади та самих мешканців. До прикладу, цьогоріч очищали після зими озеро в парку «Горіховий Гай».

Серед прикладів водойм, які вдалося або вдається відновити, Андрій Риштун називає Панч. Раніше це була майже непомітна водойма — заросла, з радянськими бетонними плитами на берегах. Її стан був таким, що люди часто просто не звертали на неї уваги. Тепер ситуація змінюється.

Станом на червень 2026 року реконструкцію громадського простору на вулиці Панча завершують. Одну з двох водойм уже повністю наповнили водою, а в меншій продовжують усувати витоки. Біля озер встановили лавки та смітники, висадили дерева, підвели мережі для освітлення. Роботи, призупинені після початку повномасштабної війни, відновили торік за кошти приватного інвестора.

Водночас водойми на Панча не призначені для купання. Вони штучні, вода в них непроточна, а рятувальників на території немає. Відвідувачам дозволено відпочивати на березі, однак заходити у воду заборонено.

Маловідомі водойми Львова та місця, які мають потенціал для відпочинку

За словами дослідника, у Львові є багато водойм, про які містяни майже не знають або знають дуже мало. Частина з них має цікаву історію, а частина — великий потенціал для розвитку.

Один із таких прикладів — водойми на території підприємства «Галичфарм» біля Високого замку. Андрій Риштун розповідає, що нещодавно побував на цьому підприємстві й побачив там дві водойми. Спершу може здатися, що вони технічні та їх використовували для виробничих потреб. Однак, зі слів Андрія Риштуна, у міжвоєнний період на цій території діяла лікарня або курорт. Туди привозили людей, які мали шкірні захворювання, і купали їх у пивній бразі. Пивну бражку, ймовірно, привозили з пивоварні неподалік — на Клепарівській. Вважалося, що такі процедури могли допомагати при певних захворюваннях шкіри.

Є і менш відомі водойми в межах міста, як підкреслює дослідник, зокрема, наприкінці вулиці Медової Печери є два невеликі озера. Там іноді є й люди, які купаються, хоча це місце не пристосоване для відпочинку на воді.

Ще одна цікава локація, яку називає дигер, — водойма на вулиці Винниця. За його словами, там є різна живність: черепахи, риба, а також інші тварини. Люди там рибалять, однак територія поки що не впорядкована. Біля водойми можна побачити багато сміття і пляшок, тому вона потребує догляду.

Окремо Андрій Риштун наголошує, що великому району, зокрема Сихову, дуже бракує повноцінної водойми для відпочинку. На його думку, замість того, щоб облаштовувати багато маленьких озерець, місту варто зосередитися на одній великій водоймі, яка могла б стати зручною для багатьох мешканців.

Зокрема, найбільшою водоймою цього району було Піонерське озеро. Більше про нього Андрій Риштун розповідав тут.

Нині львів’яни часто їдуть відпочивати на воду за межі міста, зокрема, на Ясниський кар’єр або ще далі — у напрямку Миколаєва. Андрій Риштун каже, що попит на такі місця дуже великий. До того ж це діючий кар’єр, куди тривалий час доступ був обмежений. Останніми роками туди стало легше потрапити, тому влітку там часто дуже багато людей.

Водночас Ясниський кар’єр не є офіційно дозволеним місцем для купання. Тут досі видобувають пісок, глибина водойм сягає приблизно 18–20 метрів, а дно має різкі перепади. Попри це, біля кар’єру працюють платні зони відпочинку, прокат сапбордів та інші розваги на воді.

Такий ажіотаж має і зворотний бік, за словами фахівця, а саме — зростає навантаження на природу, а разом із ним і проблема забруднення. Люди залишають після себе сміття, і це погіршує стан території.

Серед водойм поблизу Львова великий потенціал, зі слів Андрія Риштуна, має Наварія. Не всі знають, що це також технічна водойма. Її використовують для потреб ТЕЦ-1 на вулиці Луганській у Львові. Звідти воду подають для охолодження обладнання, адже станція виробляє і тепло, і електроенергію. Озеро в Наварії велике за площею, хоча місцями замулене. Водночас воно має значні перспективи для впорядкування і розвитку. Зокрема, у квітні 2025 року Львівська міська рада розпочала процедуру створення регіонального ландшафтного парку навколо Щирецького водосховища, де, власне, є озеро Наварія.

Зокрема, Андрій Риштун згадує водойму в районі Хуторівки, біля в’їзду на територію колишнього заводу ЛАЗ. Це невелика пожежна водойма, яка свого часу була потрібна для заводу. З дороги її майже не видно, хоча вона розташована поруч. Навколо є дерева, територія не забудована, тому це місце могло б стати простором для відпочинку. Нині ця водойма перебуває у дуже занедбаному стані.

У лютому 2026 року Львівська міська рада звернулася до уряду із проханням зберегти за територією колишнього ЛАЗу виробниче призначення та не допустити її житлової забудови. Згодом виконавчий комітет підтримав намір нового власника розвивати тут сучасне виробництво. Окремих офіційно оприлюднених рішень щодо відновлення пожежної водойми наразі немає.

Андрій Риштун пояснює, що наявність водойми ще не гарантує якісного простору. Якщо просто відкрити занедбане озерце посеред зеленої зони без догляду, освітлення, смітників і контролю, є ризик, що вже за кілька років територія буде засмічена. Люди приходитимуть туди на пікніки, розводитимуть вогонь, залишатимуть пляшки та інше сміття.

Чому Львову важливо відділяти чисту воду від стічної

Дослідник розповідає, що більшість міських водойм наповнюються завдяки дощовим і ґрунтовим водам. Однак у процесі розвитку Львова значна частина дощової води почала потрапляти не у природні водойми чи потічки, а в каналізацію або в Полтву, де вона змішується зі стічними водами.

Через це виникає велика проблема для міської системи водовідведення. За словами Андрія Риштуна, Львів може споживати умовно 100 тисяч кубометрів води, але на очисні споруди приходить значно більше — наприклад, 300 тисяч кубометрів. Ці умовні цифри показують саму проблему: місто змушене очищати набагато більше води, ніж реально використовує.

Про це ми детальніше розповідали тут.

Додаткові обсяги з’являються через дощові та ґрунтові води, які потрапляють у спільну каналізаційну систему. Якби ці потоки були розділені, чисту дощову воду можна було б використовувати інакше — не відправляти її на очисні споруди разом із побутовими стоками, а спрямовувати у водойми, потічки чи резервуари.

Як підкреслює дигер, у частині Львова історично сформувалася загальносплавна система каналізації, у якій побутові та дощові стоки відводять спільними колекторами. Головним колектором Балтійського басейну є закрита в підземний канал Полтва, якою вода надходить до очисних споруд на вулиці Пластовій. Під час інтенсивних опадів система може переповнюватися, через що відбуваються аварійні переливи.

Андрій Риштун наводить приклад Сихова, де є розділена каналізація: дощова вода йде в одну трубу, а побутові стоки з будинків — в іншу. Це дозволяє окремо працювати з чистою водою і не змішувати її з брудною.

Подібний підхід, на його думку, потрібен і в інших районах Львова, зокрема в центрі. Наприклад, у районі Левицького та Погулянки є кілька озерець, які також можуть мати потенціал для відновлення. Там є джерела, зокрема кілька великих і повноводних, які могли б давати значні обсяги води — орієнтовно до 1 500 кубометрів на добу.

Зі слів дослідника, під час реконструкції вулиці Левицького вже обговорювали ідею пустити воду з цих джерел відкритим руслом, щоб вона не текла під землею. Це не був би великий потік, як Дніпро чи Дністер, однак навіть невеликий струмок міг би змінити вигляд міського простору.

Андрій Риштун зазначає, що один із можливих напрямів розвитку міських водойм є спершу відділяти чисту воду від забрудненої. Коли дощові та джерельні води не потраплятимуть у спільну каналізацію, їх можна буде спрямовувати в потічки, озера або інші водойми. Такі резервуари зможуть природно наповнюватися, а з часом там може з’явитися риба, птахи та інше життя.

На рівень води у львівських водоймах також впливає зміна клімату. Фахівець каже, що це не лише львівська проблема. У спекотні літа міліють водойми в різних країнах Європи, зокрема великі річки. З цими змінами містам доведеться жити і пристосовуватися до них.

Одним із рішень, за словами дигера, може бути краща робота з дощовою водою. У багатьох містах замість суцільного мощення створюють більше зелених зон, висаджують рослини на дахах, облаштовують простори, які можуть вбирати воду і поступово її віддавати. Такі рішення допомагають зменшити навантаження на каналізацію і краще утримувати вологу в місті.

Також у деяких європейських містах, зокрема в Празі, облаштовують підземні накопичувачі для дощової води. Під час сильних злив вода потрапляє в такі резервуари, а потім поступово виходить звідти. Це допомагає уникати різких підтоплень і водночас раціональніше використовувати дощову воду.

Такі рішення у Львові вже почали впроваджувати. У квітні 2026 року в парку Івана Франка створили четвертий у місті дощовий садок. Це заглиблена озеленена ділянка, яка затримує опади, дає воді поступово просочуватися в ґрунт і зменшує навантаження на каналізацію.

Чому Полтва не єдина річка і що приховують міські колектори

У Львові часто говорять здебільшого лише про Полтву, хоча під містом є значно більше річок і потічків. За словами Андрія Риштуна, це пов’язано з тим, що багато водотоків давно сховали під землю, а їхні назви поступово зникли з повсякденного вжитку.

Львів розташований на вододілі. Він проходить, зокрема, в районі вулиці Луганської, Володимира Великого та залізничного вокзалу. Через це вода з різних частин міста потрапляє у два різні басейни. Наприклад, дощова вода з центру Львова стікає до басейну Балтійського моря, а вода із Сихова — до басейну Чорного моря. Як каже дослідник, у Львові є місця, де вода з одного даху може стікати в напрямку одного моря, а з іншого боку — вже в напрямку іншого.

Полтвою називають річку, яка формується від району пам’ятника Михайлу Грушевському, далі проходить під проспектом Шевченка і тече в напрямку центру міста. Водночас до неї впадали або з нею були пов’язані інші потічки, зокрема Сорока, Пасіка, Залізна Вода, Марунька та інші. Загалом їх може бути близько п’ятнадцяти. Часто це невеликі потоки завширшки приблизно 30–40 сантиметрів. Через малий розмір і засмічення вони майже непомітні.

Андрій Риштун зазначає, що частина цих потічків страждає через дії самих мешканців. Їх поступово засипають сміттям, іноді до них самовільно під’єднують каналізацію. Через це водотоки стають ще менш помітними та втрачають природне значення для міста.

Під час досліджень підземних колекторів траплялися й історичні знахідки. Найвідомішим дигер називає місце, де під час Другої світової війни переховувалися євреї. Його пошуки тривали понад рік. До команди долучалися різні люди, зокрема професійні історики. Відтак, дослідникам вдалося знайти місце, яке збігалося зі спогадами людей, що там переховувалися. Також там були матеріальні речі тієї епохи.

Йдеться про сховок, знайдений у 2021 році під площею Соборною. Після ліквідації Львівського гетто група євреїв переховувалася в міській каналізації 14 місяців. Серед тих, хто вижив, була родина Хіґер. Допомагали втікачам працівники каналізації, зокрема Леопольд Соха, якого згодом визнали Праведником народів світу.

У Полтві та колекторах також час від часу знаходять зброю: патрони, гранати, пошкоджені пістолети або гвинтівки. Андрій Риштун припускає, що частину таких речей могли викидати під час обшуків або в інших ситуаціях, коли люди хотіли швидко позбутися небезпечних предметів.

Крім цього, у підземних водотоках трапляються побутові речі — монети, ложки, дрібні металеві предмети. Дуже багато сміття потрапляє до Полтви з різних майстерень чи автосервісів. Зокрема, в районі вулиці Левицького в колекторі можна натрапити на гайки, болти, шурупи, підшипники та інші металеві деталі.

Стан Полтви залежить від конкретної ділянки. За словами Андрія Риштуна, загальна довжина підземних ходів, якими може пройти людина середнього зросту, становить близько 30 кілометрів. Це великі тунелі, де можна пересуватися не згинаючись. Тому, за його словами, говорити про стан Полтви загалом складно — потрібно розглядати кожен відрізок окремо.

«Львівводоканал» як комунальне підприємство, що відповідає за цю інфраструктуру, має доступ до колекторів і проводить необхідні огляди. Водночас дослідник виступає проти того, щоб пересічні люди масово ходили в Полтву, особливо під час війни. Нині надмірна публічність таких маршрутів може створювати безпекові ризики.

Сам «Львівводоканал» офіційно застерігав від самовільного проникнення до колектора Полтви. На підприємстві пояснювали, що рівень води може різко зрости через опади або технологічні процеси, а всередині є ризик отруєння газами, падіння та потрапляння під сильну течію. Щоб обмежити несанкціонований доступ, окремі люки та входи заварюють.

Водночас після завершення війни Полтва може мати туристичний потенціал. Зі слів дигера, інтерес до неї є насамперед серед самих львів’ян. Для мешканців міста було б важливо побачити свою підземну річку і мати ще одну особливу локацію, яку можна показати гостям.

Одна з можливих ідей — облаштувати безпечний маршрут під Оперним театром. Дослідник зазначає, що на цій ділянці тунель бетонний і відносно сучасний. Якщо простір відповідно підготувати, облаштувати захист, вентиляцію та безпечний доступ, у майбутньому його можна було б показувати відвідувачам. Петицію про це дигер реєстрував у 2019 році.

Андрій Риштун каже, що в європейських містах подібні рішення вже реалізовували. Приклади легального використання такої інфраструктури є у Брюсселі, Парижі, Відні та Празі. У Брюсселі діє музей каналізації з доступом до робочого колектора й підземної річки Сенни, однак під час сильних дощів підземну частину закривають. У Празі відвідувачам показують підземні приміщення історичних очисних споруд, а у Відні проводять організовані екскурсії каналізаційною системою.

Де у Львові є підземні водоспади

Одна з маловідомих особливостей Львова — підземні водоспади. Дигер розповідає, у місті їх є щонайменше два, хоча більшість львів’ян про це не знає.

Перший, менший водоспад розташований позаду Оперного театру. Це місце утворилося через перепад висот: Оперний театр стоїть вище, а готель «Львів» — нижче. Саме на ділянці, де вулиця проходить повз площу Торгову в напрямку Оперного театру та готелю, вода падає з висоти приблизно 3–4 метрів.

Цей водоспад не є повністю вертикальним — вода спадає під кутом приблизно 45 градусів. Водночас це все одно повноцінний підземний водоспад. Коли ще за польського періоду будували колектор, там облаштували місток, яким можна пройти зверху і побачити це місце.

Другий, значно більший водоспад розташований під вулицею Городоцькою. Йдеться про ділянку між церквою святих Ольги і Єлизавети, яка стоїть вище, та цирком, що розташований нижче. Через великий перепад висот у цьому місці під землею утворилася потужна водна каскада. Під час робіт там шахтним методом, без розриття дороги, проклали два тунелі: один зверху, інший знизу. Між ними утворився водоспад заввишки близько 18 метрів.

Діаметр труби там становить приблизно три метри, тому всередині можна стояти на повний зріст. Тому, проходячи вулицею Городоцькою згори вниз, львів’яни фактично йдуть над справжнім підземним водоспадом.

Великий перепад облаштували під час будівництва нового колектора в 1970-х роках. Роботи виконували шахтним способом, тобто без суцільного розриття Городоцької. Новий тунель проклали між районом цирку та храмом святих Ольги і Єлизавети, а перепад використали для з’єднання ділянок, розташованих на різній глибині.

Де у Львові живуть бобри

Крім підземних водойм, у Львові є ще й місця, де вже сформувалася жива природна екосистема. У межах міста можна побачити навіть бобрів.

Одна з таких локацій — район Хуторівки, біля Українського католицького університету. Там є ставки, де бобри роблять загати. Торік такого гризуна волонтери знайшли біля ринку. Ще одна точка — на межі міста, між Брюховичами та Бірками. У лісосмузі є дренажні канали, де бобри також облаштували дамби і живуть у цій місцевості.

Бобри зазвичай споруджують загати на невеликих водотоках, щоб підняти рівень води й створити безпечне середовище для проживання. Такі дамби уповільнюють течію, затримують воду та осад, а також сприяють утворенню заболочених ділянок, де можуть оселятися птахи, земноводні й інші тварини.

Водночас діяльність бобрів поблизу міської інфраструктури потребує спостереження. Їхні загати можуть спричиняти локальні підтоплення, а нори — послаблювати береги каналів і водойм. Тому втручання у такі місця має відбуватися після оцінки фахівців, а не через самовільне руйнування дамб.

Які водойми Львова мають найбільший потенціал для розвитку

Серед водойм, які у Львові можна було б відновити або розвинути насамперед, Андрій Риштун виокремлює декілька локацій. Одна з них — Сихівське озеро. Важливо, що ця територія ще не забудована, там є вода, а сам простір міг би стати місцем для відпочинку та рекреації мешканців великого району.

Сихівське озеро, яке також називали Піонерським або Зубрівським, створили 1956 року між Козельниками та річкою Зуброю. Його площа становила близько 20 гектарів. Водойма наповнювалася водою із Зубри, а її рівень регулювали за допомогою греблі. Упродовж кількох десятиліть озеро було місцем літнього відпочинку львів’ян, однак до середини 1980-х років фактично зникло.

Можливість відновлення водойми безпосередньо залежить від стану річки Зубри, яка мала б її наповнювати. У річку тривалий час потрапляли побутові стоки через незаконні підключення та проблеми з каналізацією навколишньої забудови.

Ще одна перспективна водойма — озеро Стосика. Воно розташоване у північній частині Львова, де планують нову житлову забудову. У цьому районі це фактично одна з небагатьох великих водойм, тому її збереження і впорядкування могло б бути важливим для майбутніх мешканців. Перевага озера Стосика у тому, що воно велике і самонаповнюване, бо живиться природними джерелами та входить до системи Голосківського потоку.

У 2020 році водойму передали на баланс Шевченківської районної адміністрації, а 2021 року міська рада визначила її водним об’єктом загального користування.

Питання збереження озера виникло на тлі активної забудови району Під Голоском. У 2020 році мешканці зареєстрували петицію про створення навколо водойми парку. Вона набрала необхідні голоси, після чого депутати підтримали ідею збереження рекреаційної території.

Проєкт парку біля озера Стосика також переміг у конкурсі Громадського бюджету. Він передбачав дерев’яний настил для прогулянок, озеленення та мінімальне втручання в природну систему. Раніше пропонували облаштувати стежку, пірс, дитячий і спортивний майданчики та укріпити частину берега.

Третя локація, яку дигер називає перспективною, — ділянка на перехресті вулиць Кульпарківської та Героїв УПА (біля колишнього Львівського заводу кінескопів). На його думку, там можна було б створити помітний і якісний громадський простір із водоймою. Через розташування та значний потік людей це місце могло б швидко стати популярним. Зокрема, там вже є сквер площею близько 1,29 гектара.

Читайте також: Де на Львівщині безпечно купатись: перелік водойм