Хімічна кастрація для педофілів в Україні: де межа гуманності і законності

Так на початку лютого нинішнього року до суду передали справу 47-річного львів’янина Романа Московченка – псевдопастора, колишнього керівника молодіжно-християнського товариства «Діти Христа», якого звинувачують у причетності до 147 випадків розбещення дітей. Також на вердикт суду очікує 18-річний Мирослав, який влітку 2020 року зґвалтував 11-річного хлопчика, коли той гуляв з друзями недалеко від дому. Минулого тижня Нацполіція України повідомила, що затримала чоловіка, який ґвалтував доньку своєї співмешканки та знімав це на відео, а в 2019-му році мешканець Запоріжжя і взагалі чинив сексуальне насильство над 2-річною дитиною. Це лише кілька найрезонансніших випадків, насправді їх є набагато більше.

Свого часу петиція за посилення покарання за сексуальне насильство над дітьми набрала 28 тисяч підписів при 25 тисячах необхідних. У ній закликалося ввести для педофілів таке покарання, як хімічну кастрацію, однак згодом від цієї ідеї відмовилися. Чому так сталося і чи захищає  законодавство маленьких українців від ґвалтівників належним чином?

Що таке хімічна кастрація і як її намагалися впровадити

2019 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт 6449 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за злочини, вчинені щодо малолітньої чи малолітнього, неповнолітньої чи неповнолітнього та особи, яка не досягла статевої зрілості». Закон мав на меті посилити покарання для тих, хто вчинив злочини щодо малолітніх та неповнолітніх.

Пропонувалось внести зміни до статті 152 Кримінального кодексу, які посилюють покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, із застосуванням примусової хімічної кастрації, також доповнити Кримінальний кодекс новою статтею 59-1, якою запроваджується новий вид покарання — «покарання у вигляді примусової хімічної кастрації». Це означало би, що ґвалтівнику мали б вводити препарати, які зменшують лібідо та сексуальну активність. Однак президент Зеленський тоді ветував законопроект.

Хімічна кастрація – це едикаментозна процедура, коли в організм вводять спеціальні препарати (антиандрогени), які пригнічують вироблення статевих гормонів, сприяють зниженню статевого потягу і статевої активності та виключають можливість здійснення статевого акту.

Хімічна кастрація – не панацея

Юристка і криміналістка Анна Маляр переконана: хімічна кастрація глобально проблеми не вирішить. Бо процедура і справді в десятки разів зменшує ймовірність вчинити акт насильства повторно в осіб, хворих на педофілію, однак йдеться лише про тих, у кого є підтверджений діагноз від лікаря. У медицині «педофілія» – психічна хвороба, ознакою якої є сексуальний потяг до дітей до 14 років. Її можуть діагностувати лікарі в пацієнтів старших, ніж 16 років.

«Зараз хімічна кастрація відкинута, парламент за неї не проголосував. Законопроєкт, який ми створювали ще минулого скликання, передбачав три новації: посилення покарання за статеві злочини проти дітей; створення реєстру проти осіб, які вчинили ці злочини задля того, щоби запобігти їхній роботі у дитячих закладах; і третє – хімічна кастрація.

Серед тих, хто вчиняє статеві злочини проти дітей в Україні, людей із психіатричним діагнозом «педофілія» – 10-15%

Власне останній пункт і не був реалізований, а два попередні втілили в іншому законі, який президент Зеленський підписав минулого року, – пояснює Маляр. – Щодо хімічної кастрації, то там дуже складне питання. Малоймовірно, що її буде прийнято. Справа в тому, що люди думають, що це буде покарання за статеві злочини. Але насправді йдеться про лікування лише тих осіб, які будуть визнані хворими на педофілію – психічне захворювання. Серед усіх, хто ґвалтує дітей, хворих на педофілію вкрай мало. Всі інші є в цьому плані здоровими і їх не можна піддавати хімічній кастрації, бо це є лікування пацієнтів із певним, конкретним діагнозом. Це так само, для прикладу, як не можна вирізати апендицит здоровій людині, якщо нема запалення».

Олена Козерацька, начальниця відділу судово-психіатричних експертиз ДУ «Центру психічного здоров’я і моніторингу наркотиків та алкоголю» МОЗ України наголошує: серед тих, хто вчиняє статеві злочини проти дітей в Україні, людей із психіатричним діагнозом «педофілія» – 10-15%.

«Хімічну кастрацію не треба розцінювати як покарання. Це добровільний захід медичного характеру і його застосовують лише до хворих на педофілію.

У законопроєкті ми пропонували дозволити хворому на педофілію замінити хімічною кастрацією частину невідбутого покарання. Наприклад, якщо засуджений відбув 9 років покарання, то решту 6 років він має право замінити на цей медичний захід. Після судово-медичної експертизи, якщо буде визначено, що він страждає на такий психічний розлад, як педофілія, суд може призначити йому цей захід – замінити частину покарання на введення препарату», – каже Олена Козерацька.

Анна Маляр наголошує, що хімічну кастрацію пропонували застосовувати в кількох випадках:

• тільки до людей, які визнані через експертизу хворими на педофілію. Це психічне захворювання, коли людина не може впоратись з власним порушення статевого потягу;
• застосовується тільки добровільно, коли людина дає згоду, і їй покарання у вигляді позбавлення волі заміняють на хімічну кастрацію;
• хімічна кастрація – це вживання певних хімічних препаратів, вона має певний термін дії (зазвичай це три місяці), а далі знову відновлюється ця функція і знову потрібно проходити процедуру.

Разом із тим існує чимало проблем щодо потенційного впровадження хімічної кастрації, визнає Анна Маляр: «По застосуванню хімічної кастрації в Україні нема медичних протоколів. Власне медики з нами тому і прописували цей закон. Вони сподівались, що через нього будуть прописані ці протоколи. Адже навіть був випадок, коли педофіл просив його полікувати, бо він розуміє, що собою не керує. Але лікарі цього навіть не можуть йому зараз запропонувати. Як прописати ці ліки і як відбувається лікування - протоколу нема. Ця хвороба невиліковна і хімічна кастрація – єдиний доведений спосіб зменшення лібідо».

Як в інших країнах

За кордоном по-різному використовують хімічну кастрацію. Втім, вона є фактично у всіх розвинених країнах Європи, а також у Сполучених Штатах Америки.

Вперше цю медичну процедуру застосували у 1966 році у США. У 1996 році був ухвалений закон про застосування примусової хімічної кастрації при повторному сексуальному злочині щодо дитини. Зараз у США в 48 штатах застосовують цей захист, а штат Техас дав мандат ще й на хірургічну кастрацію, хоча станом на сьогодні в Техасі це покарання скасовано.

У Чехії застосовують хірургічну кастрацію на добровільній основі. Вона спостерігається поліцією, хоча правозахисники стверджують, що це суперечить статтям Європейської конвенції з прав людини, прирівнюючи операцію до катуваннь. У Німеччині та Польщі застосовують хімічну кастрацію на добровільній основі. В’язням пропонують вибір - відбування повного покарання чи хімічна кастрація. Застосовують цю процедуру також у Франції та Ізраїлі, а в Росії з 2012 року діє примусова хімічна кастрація.

Основним завданням того закону було попередження повторного вчинення злочину

«Проведені дослідження довели, що в країнах, де застосовувалась хімічна кастрація, повторний ризик скоєння цього злочину значно зменшився. У законі, який ми подавили, медична частина було основною – надання медичної допомоги особі, яка страждає розладами сексуальної переваги на педофілію. Основним завданням того закону було попередження повторного вчинення злочину. Однак цього не прийняли», – каже Олена Козерацька.

За словами психіатрині, вилікувати повністю педофіла неможливо. А хімічна кастрація – це запобіжний медичний захід для того, щоби педофіли не робили повторних злочинів: «Антиандрогени до нуля зменшують статевий потяг. Зауважу, що зменшується не лиш статевий потяг, а й бажання і фантазії. В людини не виникає бажання скоювати якийсь злочин, бо змінюється гормональний фон. Адже педофіли, коли б вони не вийшли, будуть скоювати повторні злочини, якщо їх не лікувати».

Довічне ув’язнення – лише за другий злочин

Анна Маляр розповіла, що часто люди плутають хімічну кастрацію із хірургічною, помилково думають, нібито злочинцю, що ґвалтував дітей, щось відріжуть на все життя. Але це так не працює, бо не можна узаконювати лікування як покарання.

«Моя особиста позиція як кримінолога: всі ґвалтівники повинні бути довічно ув’язнені. Саме такий пункт я відстоювала – максимально посилити покарання.

всі ґвалтівники повинні бути довічно ув’язнені

Зґвалтування дитини – це не крадіжка і не розбій, де можна говорити про виправлення злочинця. У цих історіях злочинці не виправляються. Вони відбули 5-10-15 років покарання і в них знову відбувається рецидив. Я наполягала на тому, що повинно бути довічне ув’язнення вже за перший випадок, який став відомий. Якщо є докази і злочинця засудили, потрібно давати довічне, щоби не наражати дітей на небезпеку від цієї людини. Але парламент таку норму не пропустив, і тому в нас зараз довічне ув’язнення передбачається лише з другого разу. Тобто злочинець повинен когось зґвалтувати, відбути покарання, вийти, вдруге когось зґвалтувати… і аж тоді він отримає довічне покарання.

Я розумію всю абсурдність цього, але парламент не взяв на себе за це відповідальність. І я пропонувала, якщо вже не довічне, то хоч 25 років – щоби він весь цей час своєї тестостеронової активності відсидів і вийшов в тому віці, коли він вже не такий активний. Депутати теж не погодились збільшити максимальну межу з 15 років на більше, тому що «це негуманно», – каже Анна Маляр.

Тобто зараз за перший раз вчинення такого злочину передбачено покарання від 10 до 15 років. Якщо вже вдруге вчинив сексуальні дії щодо неповнолітніх – тоді від 15 і до довічного ув’язнення.

Реєстр педофілів у нас і за кордоном

Віднедавна в Україні створили ще й реєстр педофілів. Він наполовину закритий. Тобто будь-хто не може перевірити дані іншої особи.

Переважно сексуальне насильство вчиняється в сім'ях

«Пересічний українець цього зробити не зможе. Справа у тому, що американці, коли відкрили реєстри, вони пошкодували про це. І зараз, коли передають свій досвід, зауважують, що реєстр відкривати не треба. Тому що переважно сексуальне насильство вчиняється в сім'ях, і жінки зазвичай приховують, що чоловік її дитину ґвалтує. Просто не заявляють у поліцію, бо бояться самосуду від сусідів і взагалі оприлюднення цієї історії. Ці судові процеси є закриті і ніхто про це не знає – з оточення, родичів. Якщо це видається у відкритий доступ, тоді про це знають всі. Тому дитину можуть ґвалтувати аж до смерті, бо мама розповість через те, що боїться відкритого реєстру. Ми керувалися цими порадами і зробили реєстр наполовину закритим», – пояснює Анна Маляр.

Цей реєстр запровадили з конкретною метою – коли людина влаштовується на роботу у дитячий заклад, то її перевіряють, чи вона раніше не була засуджена за статеві злочин проти дітей. Також це стосується батьків, які винаймають репетитора чи няню. Особу можна перевірити у реєстрі, втім, лише за її особистої згоди. Якщо ж людина не дає згоду, відповідно з нею тоді укладати трудові стосунки не варто.

Тетяна ЯВОРСЬКА