Навіщо ще раз винаходити велосипед, якщо можна переймати світовий досвід, – Павло Гудімов

66
Навіщо ще раз винаходити велосипед, якщо можна переймати світовий досвід, – Павло Гудімов

Все почалося з Києва. У квітні цього року у столиці відбулася презентація масштабного музейного проекту «Тіні забутих предків». На відкритті виставки половина першого поверху «Мистецького Арсеналу» була заповнена людьми. А за два з половиною тижні подивитися на унікальну експозицію прийшло близько двадцяти тисяч осіб. Такого ажіотажу ніхто не очікував. Куратор проекту Павло Гудімов зізнається, що реакція аудиторії надихнула ініціаторів, адже дала надію, що глядачеві це потрібно. Уже цієї неділі подивитися на «Тіней…» зможуть і львівяни. Відкриття виставки відбудеться 26 червня у Львівському палаці мистецтв.

Редакція Дивись.info поспілкувалася з куратором мистецького проекту Павлом Гудімовим про проект, сучасну українську культуру та параджанівське кіно в контексті сьогодення.

— Павло, за допомогою яких інструментів збираєтеся заглиблювати глядача у світ «Тіней…»?

— Проект схожий на ті, які робляться у краєзнавчих музеях. Ми прагнули, аби він зачепив молоду аудиторію, був сучасним і мав зв’язок з творчістю, етнографією, адже ода творчості тут є домінуючою темою. Прагнули зачепити Параджанова, але так делікатно, щоб він своєю особою не закрив всіх навколо. Фактично, це пряма мова тих людей, які брали участь, або були дотичними до вивчення фільму «Тіні забутих предків».

Щодо конструкції, то виставка поділена на глави. Кожна глава має свій саунтрек, який написав Святослав Луньов. Це вперше, коли виставка проілюстрована артефактом, мистецьким музичним твором. Кожна глава має свою тему, текст, експонат. Виставка міститься на нульовому поверсі, першому та другому рівні. Ми постаралися зберегти всі експонати, лише трішки редагували і скоротили деякі речі, залежно від того, як диктує нам простір.

— Форма подачі матеріалу – це наслідування колажного світосприйняття Сергія Параджанова?

— Колажність є тут у всьому.  Такі речі ми спеціально виводимо: кожен простір має різні прийоми. До прикладу, останній простір, який називається «Ліс», світлий, і звучить він неколажно. Він звучить так, як цього хоче природа. Автор «невидимої сокири» – це стовідсотково параджанівський колаж. Важливо сказати, що це виставка-фантазія, тут вона присутня у великій кількості.

—Чому Ви вирішили апелювати саме до параджанівської тематики?

— Це ідея мого товариша Андрія Арферова, він мене нею заразив. Я зрозумів, що тут скільки всього можна знайти…Фільм наскільки концентрований, що потягнув за собою цілий спектр художніх явищ.

За збігом п’ятдесяти років кінофільм постає перед глядачем як провокація – справжнє непідробне мистецтво, що пройшло перевірку часом.

— Гадаєте, якщо ми будемо у такій формі говорити про фільм, то «Тіні…» стануть класикою світового кінематографу і його показуватимуть з такою ж частотою, як легендарних «Віднесених вітром»?

— Картина є наскільки багатогранною і художньою за своєю суттю, що має всі перспективи стати найкультовішим фільмом всіх часів. Подивіться, скільки там є всього, починаючи з живопису: фарбований ліс. Наскільки важлива робота по костюмах, а операторська робота випередила час на 20 років точно. Тому є всі шанси, але наша ментальність є дуже важкою. Параджанов зняв реально геніальний фільм.

— Чому ж тоді так пізно прийшло визнання?

— Дуже швидко помінявся режим, прийшов Брежнєв, який не любив Україну, і зрештою, звинувачення в націоналізмі, як клеймо, яке було приклеєне до всіх та всього. Фільм потрапив у коліщата системи знищення, він потрапив на поличку не просто так, він потрапив на поличку, тому що він був знятих геніально, а це ніхто не хотів терпіти.

А Сергій Параджанов творив «Тіні…», як фільм суто український. Цитую Параджанова: «Гадаєш, я не тямлю, чому мені доручили цю постановку. Мовляв, цей вірменчик, все одно завалить Коцюбинського, ось я їм завалю, я їм таке зроблю кіно, яке на жодну мову не перекладуть, не зуміють, бо й перекладати не треба буде!»

Всі експерти кіностудії казали, що це геніально, а потім приходить з Москви якась постановка – «закрить». Всіх розпускають, звільняють директора кіностудії, змінюється повністю клімат, йде масовий соцреалістичний продукт.

— Як сьогодні репрезентувати українську культуру, аби вона не тхнула нафталіном?

— Ще у 60-тих Параджанов про Георгія Якутовича казав: «Він уберіг нас від «пейзацтва». Я вважаю, що існує багато рецептів, але один з них я показую проектом «Тіні..». Без технічних можливостей, без фантазії, без знання того, як виглядають сьогодні сучасні мистецькі проекти нічого не вийде. Можна ще раз винаходити велосипед, але скільки ще ми витратимо часу на те, щоб шукати той велосипед. Потрібно переймати світовий досвід, працюючи з матеріалом по канонах світових. Виставка «Тіні…» – це і є нормальний світовий канон, яка демонструє, як має відбуватися проект. Дуже багато є речей, які ми приймаємо, як даність. Нам дають іноді погану виставку, лажовий непродуманий продукт. Ми прийшли, подякували і пішли.

У столиці виставка «Тіней…» поміняла вектор кураторства. Ця нова лінія кураторства. До цього була постмодерна, тут взагалі інша мова, подача та сценографія, має значення кожна деталь.

— Ви були в столиці, покажете «Тіні…» львівській аудиторії, а як щодо ідеї поїхати на Схід України, приміром, в Маріуполь?

— Чому ж, можна поїхати, але проблема в тому, що для цієї виставки потрібні тисячі квадратних метрів. А де ж взяти такі великі зали, як «Мистецький Арсенал»?

— Про що свідчить такий інтерес київського глядача до проекту?

— Це свідчить про те, що аудиторія вибаглива, і коли даєш їм якісний продукт, вони реагують на це.

— Можна декілька слів про наступні проекти.

— Я не буду нічого розказувати, бо це зв’яже мені руки. Розповім лише тоді, коли виставка буде зроблена на сімдесят відсотків.

Спілкувалася Олександра БАГАЧ

Фото: Денис Пристай

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Коментарі

Хочеш повідомити новину? Дій!
ПОДІЛИТИСЬ

Реклама

Loading...

Реклама