дивись.info

Акт Злуки: документ про соборність, над реалізацією якої працюємо і сьогодні

Акт Злуки: документ про соборність, над реалізацією якої працюємо і сьогодні

Колонка історика Івана Хоми.

Вперше про Акт Злуки дізнався 21 січня 1990 р. Тоді я, мама, батько та їх друзі стояли на площі Ринок у Львові в символічному «живому ланцюгу» національного єднання від Львова до Києва. За різними даними у цій акції єднання взяли участь від 500 тис. до 1 млн. тодішніх ще громадян УРСР. Організував цю акцію Народний Рух України.

Від того часу українці щороку відзначають Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки, що відбувся в Києві 22 січня 1919 р. Більше того, з січня 1999 р. цей день став офіційним державним святом – «День соборності України».

Виникає питання, як то так відзначали «День соборності України» або, що насправді відзначали? Адже, якщо держава цінує свою соборність на державному рівні, опираючись навіть не на чужий досвід, а власний, то той, хто спробує зазіхнути на неї, перше добре подумає, а потім зробить. Очевидно, що це була формальність.

Тому весною 2014 р. не вдалось уникнути порушення територіальної цілісності Росією. Адже коли ми формально ставились до своєї соборності, Росія серйозно готувала деконструкцію соборної та незалежної України.

Так само в січні 1919 р. не до кінця з розумінням до того, що таке соборність, поставились ініціатори Акта Злуки. Тоді від злуки ми, як нація, не стали сильнішими, соборнішими, ми не зберегли держави на жодному квадратному метрі української історичної території.

Коли я для себе дещо глибше відкрив Акт Злуки від 22 січня 1919 р., то усвідомив, що тоді ми, як нація, тільки почали працювати над соборністю.

Чому так? Бо Акт Злуки 22 січня 1919 р. був документом, створеним не по добрій волі, а за обставинами. Тобто, як би не війна з поляками та більшовиками, то мабуть не один рік би тривали дебати між УНР та ЗУНР про злуку, торги за посади, впливи тощо. Єдина площина, де, гадаю, б не було проблеми, були б освіта, наука та мистецтво. Адже в тій сфері діалог існував вже не одне десятиліття.

Що мені дає підстави так вважати?

По-перше, в березні 1917 р. на хвилі повалення самодержавної влади в Російській імперії в Києві було створено Центральну Раду, політична легітимізація якої, як представницького органу, започаткувала процес відродження засад української державності. 9 (22) січня 1918 р. Центральна Рада проголосила незалежність Української Народної Республіки.

Натомість, на підавстрійських українських землях громадсько-політичні сили ще з початку Першої світової війни перебували в стані національно-визвольних змагань. Започаткувала ці змагання створена 1 серпня 1914 р. у Львові Головна Українська Рада та перша в новітній історії України військова формація – легіон Українських Січових Стрільців. Складовою цих національно-визвольних змагань був Союз визволення України – заснований 4 серпня 1914 р. у Львові наддніпрянською політичною еміграцією.

Здавалось би, це мало б об’єднати українців, які проживали по два береги річки Збруч. Єднання не відбулось.

Зі сторони провідних галицьких та наддніпрянських громадсько-політичних сил з березня 1917 р. по листопад 1918 р. ми не спостерігаємо рішучих і публічних кроків до консолідації. Вони продовжують обмінюватись декларативними заявами, привітаннями, але без предметних розмов про соборність.

Від березня 1917 р. до листопада 1918 р. жодна впливова громадсько-політична організація Галичини не спромоглась інтегруватись у державотворчі процеси в Києві. Здається, жоден з перших українських політиків Галичини не відвідав Київ. Були випадки, коли окремі з українських громадських та політичних діячів приватно весною – восени 1918 р. відвідували Київ, щоб полюбуватись св. Софією, р. Дніпром та іншими символічними місцями. Ці відвідини в роботі над соборністю не мали жодного сліду.

Читайте також: Політиканство і відповідальність: Чи врятувала би диктатура УНР в 1919 році

Стосується це і сил, які стояли біля витоків Центральної Ради, а потім і гетьмана П. Скоропадського, які не сформували своїх представництв на підавстрійських українських землях. Здається, жоден з перших українських політиків з Наддніпрянщини не відвідав Львів. Хоча, до Першої світової війни у Львові проживав Грушевський, періодично приїжджав Винниченко та інші. Вони добре знали українських топ-політиків Є. Петрушевича, К. Левицького, С. Федака та інших.

Мабуть помітним винятком було відстоювання в січні-лютому 1918 р. у Бресті на мирних переговорах українською делегацією на чолі з В. Голубовичем права українців Австро-Угорської імперії на автономію. З цього також нічого не вийшло.

Однак, революційний час та історичний момент, який випав для української нації, щоб створити власну державу і стати повноцінним господарем на своїх землях, потребував завершувати єднання і вироблення програми спільних дій.

По-друге, перші офіційні переговори про співпрацю розпочались тільки в листопаді 1918 р. у дуже складних військово-політичних умовах. У Львові поляки після проголошення українцями держави розгорнули війну. В Києві протистояння між главою держави Скоропадським та опозицією на чолі з Винниченком дійшли до межі, за якою розпочався другий за рік державний переворот. Цього разу в формі відкритого збройного протистояння.

У листопаді 1918 р. Українську Державу відвідали дві делегації. Першу очолював Назарук, який приєднався до антигетьманського повстання, а другу історик Кордуба, якому таки не вдалось встановити повноцінного діалогу.

Однак перший передвступний договір про об’єднання українських земель в один державний організм підписувала третя делегація ЗУНР, очолювана Цегельським, 1 грудня 1918 р. у Фастові з Директорією. При тому, що Директорія, ще не була офіційною владою, Скоропадський залишався главою держави.

14 грудня 1918 р. гетьман Скоропадський зрікся влади, а новою українською владою стала Директорія. Вона змінила назву держави з Українська Держава на Українська Народна Республіка. Відповідно питання завершення процесу об’єднання постало на порядок денний.

Читайте також: Останній день радянської влади в Україні

Після консультацій та погодження умов злуки на 22 січня, в першу річницю проголошення незалежності УНР, було заплановано в Києві урочисто провести єднання відродженої на всіх українських етнічних землях.

16 січня 1919 р. на Державній нараді УНР у Києві оточення полковника Коновальця озвучило необхідність встановлення тимчасової одноосібної влади. Це також б посилило реалізацію соборності. Однак, цю пропозицію не було підтримано. 

Акт Злуки урочисто було проголошено 22 січня на багатотисячному мітингу, який зібрався на Софіївській площі в Києві за участі державних еліт УНР та ЗУНР.

У документі було записано, що «… Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України, Західно-Українська Народна Республіка і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснилися віковічні мрії, якими жили і за які вмирали кращі сини України. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український нарід, увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має тепер змогу з’єдинити всі змагання своїх синів для утворення нероздільної незалежної Української держави на добро і щастя робочого люду». Відповідно до цього ЗУНР стала Західною областю Української Народної Республіки.

Після злуки, впродовж 1919 р., в умовах війни, УНР та ЗУНР почали з’ясовувати відносини, хто більше любить Україну, в кого краще бачення форми організації державної системи та влади, хто більший, а хто менший зовнішній ворог, кого має більше любити Антанта і т.п. Майданчик для відповідального, консолідованого та далекоглядного державного будівництва був відсутній.

Мабуть найуспішнішим був спільний рейд на Київ у серпні 1919 р. Солдати  Галицької армії вступили на день в омріяну столицю України м. Київ. Як би не протиріччя, хто, де, як, куди має наступати і проти кого воювати, то з Києва, а потім і загалом з Правобережжя, не довелось б трагічно відступати.

Цей текст про історичної ваги документ, але без ілюзій щодо того, як над ним працювали та як його реалізовували в добу відродженої та втраченої держави – Української національної революції 1917 – 1921 рр. Тобто, чому від єдності ми не стали сильнішими. Відповідно, як показав час, Акт Злуки був проголошений для наступних поколінь українців, запрограмувавши нас у своїй національній діяльності та боротьбі на соборність.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Хома Іван
Кандидат історичних наук, доцент кафедри історії, музеєзнавства та культурної спадщини, Інституту гуманітарних та соціальних наук Національного університету «Львівська політехніка».

Реклама

Реклама

Реклама