Привітання, записки, повідомлення: що можуть розповісти візитки Євгена Коновальця (фоторепортаж)

У цьому матеріалі підібрав візитки, що Коновалець назбирав впродовж 1920 – 1938 рр. Вони зберігаються в Осередку української культури та освіти у Вінніпезі (Канада) та публікуються вперше. Тут не слід чекати на археографічний аналіз візиток, які без сумніву є цінним джерелом для історика-дослідника. Це суттєво обтяжить інших читачів.

Через ці візитки, де часто окрім прізвище та ініціалів, вказано місця роботи, статус, місце проживання, якась коротка інформація чи привітання з якимось святом, хочу зробити ще один маленький крок в напрямку пізнання Коновальця. Ці візитки - його історія комунікації, знайомств, масштабу діяльності тощо.

Крім того, це історія інших менш або більш відомих людей, що продовжували боротьбу за незалежність після поразки Української національної революції  1917 – 1921 рр., підтримували, вірили в її необхідність, успіх тощо.

Окрім того, вбачаю актуальність і в тому, що цього року минає 80 років від часу вбивства радянськими спецслужбами провідника організованого українського націоналізму, полковника Євгена Коновальця. Ця подія точно не пройде повз увагу в трьох областях Західної України. Думаю столиця України повинна також згадати про Коновальця, може вшанують його в інших куточках нашої держави. Однозначно всі націоналістичні партії та громадські організації не дадуть забути його дату вбивства.

Очевидним негативом з цього всього буде те, що виділені кошти будуть вкладені у вінки, квіти та свічки. Це також потрібно, але є потреба інвестувати в ті продукти, що будуть працювати в короткостроковій та довгостроковій перспективі. Тобто треба навчати розуміти цю постать, причини його вбивства. Навчати загальним особливостям та закономірностям українського націоналізму, виховувати громадян з державницьким мисленням, з імунітетом від популізму, антидержавницької пропаганди, виробленої в основному російським агітпромом тощо.

У який спосіб це можна і треба досягати? Гадаю через нові дослідження, публікації в друкованих та інтернет ЗМІ, науково-популярну літературу, кіно, бесіди, лекції тощо. І, це тільки має збільшуватись з року в рік. Тоді ми будемо знати справжню ціну своєї держави та людей, що заплатили за це благо.

Серед збережених візиток на особливу увагу заслуговує візитка Коновальця, що відноситься до кінця 1920-х років. Німецькою написано «полковник», вказано два міста. Першим «Київ», останній раз у якому, мабуть, був ще на початку лютого 1919 р., а в дужках «Україна», назва держави, над відродженням якої цілеспрямовано працював. Другим містом вказано «Берлін», де Коновалець у той час проживав.

Цікавою є візитка дружини Коновальця, Ольги. Швидше за все, це візитка, якою користувалась Ольга після вбивства Євгена. На візитці не вказано її ім’я та прізвище, а написано «Мадам Євгена Коновальця».

Привертає увагу візитка молодого українського науковця Богдана-Тадея Галайчука, де він вітає Коновальця з Воскресінням Ісуса Христа і вірою у Воскресіння України. Від руки на картці написано «Христос Воскрес! Воскресне Україна!»

Є візитка Вільгельма Франца фон Га́бсбурга-Лотари́нзького, більш відомого як Василь Вишиваний, полковник УСС.

Одна з візиток належить українському математику, професору Миколі Чайківському, який був одним з декількох вихідців із Галичини, який таки деякий час працював у відкритому в серпні 1918 р. Кам’янець-Подільському університеті. Бачимо, що він користувався візиткою, де було вказано місто Кам’янець (Поділля, Україна) і, перебуваючи до 1929 р. у Берліні, передав її Коновальцю. Загалом, доля Чайківського досить драматична, 1929 року він переїхав працювати в Одесу (УРСР), 1933-го був арештований як польський шпигун по справі Української військової організації (УВО). Засуджений він на 10 років заслання. У 1956 р. повернувся до Львова.

Унікальною є візитка представника генерального штабу Литви, голови консульського відділу Литви у Берліні Казиса Шкірпи. Адже відомо, що офіційно Коновалець був громадянином Литви.

У контексті контактів з Литвою, цікавими є візитки двох представників ОУН у Литві Івана Бартовича (Іван Ревюк) та Романа Мініва.

На багатьох візитках початку 1920-х років ми можемо побачити, яку роль виконувало багато представників українських військових та політиків в еміграції на початку 1920-р. Більшість візиток іноземними мовами.

Візитки, що відносяться до кінця 1920-х – 1930-х рр., в більшості вони належали творцям та членам ОУН.

Прізвища на декількох візитках потребують уточнення або встановлення, хто та чи інша особа була в 1920 – 1930-х роках, яке могла мати відношення до Коновальця та українського емігрантського середовища. Це робота для істориків та дослідників.