Життя в сімейному гуртожитку: чому спільний простір – це погано

Спільна кухня, туалети, не завжди адекватна поведінка сусідів – реалії життя у сімейних гуртожитках. Все це так чи інакше впливає як на дітей, так і на життя подружжя.

Тарас прожив з мамою в гуртожитку понад 20 років. Сім'я збирає гроші на окрему квартиру, тому не може собі дозволити  орендувати інше житло. Хлопець розповідає, що найбільшим дискомфортом було те, що мусиш ділити простір з іншими людьми.

«Часто чекаєш в черзі, щоб помитися в умивальнику, коли хтось закінчить готувати їжу. Безкінечна антисанітарія в туалеті через безвідповідальних сусідів. Постійні ремонти й перепланування кімнат сусідами, відповідно, шум та небезпека руйнування будівлі. Словесні образи від сусіда-алкоголіка, коли той п'яний. Зайвий раз перевіряєш чи замкнув двері через страх бути обікраденим своїми ж сусідами», – пригадує Тарас.

ІА Дивись.info поспілкувалися з психотерапевтом Марією Тракало директором Центру сімейної психотерапії Олександра Гальчинського про проблеми сімей у гуртожитках та можливі наслідки для дітей у майбутньому.

– Який позначиться спільне проживання на обмеженому просторі на дитині?

– Однією з базових потреб людини є мати свої межі, і це стосується не тільки психологічного контексту, але це й фізичних меж. Тобто мій особистий простір, певна робоча зона, обов'язки, рішення, вибори, вподобання. І в сімейних гуртожитках це просто не реально витримати, оскільки простір є спільним, тобто особисті межі людини не можуть бути зреалізовані. Є свідчення євреїв-очевидців, які пережили досвід концентраційного табору. Вони говорять, що одним з найскладніших аспектів перебування в таборі була відсутність приватного простору: спільні казарми, туалети, посуд тощо, тобто відсутність особистого простору є болючим моментом для особи.

Ще одним важливим моментом є самооцінка дітей, бо вони постійно на виду, ніби під контролем батьків. Дитина не може бавитися так, як хоче, не може бути спонтанною, бо це побачить мама, присутні постійні зауваження: будь тихо, не бігай, бо є ще хтось. Тоді виходить, що дитина ще змалку має підлаштовувати під потреби всіх, хто є в кімнаті. Таке дитя буде простосуванцем – людиною, яка мусить догоджати тим, хто поряд, постійно узгоджувати свої потреби з іншими. Це прямий наслідок того, що в неї, ймовірно, сформується занижена самооцінка, тому що немає простору для своїх бажань, місця, де вона може проявити свої емоції.

Якщо говорити про підлітковий вік, то це ще болісніший момент, оскільки в підлітка мусить відбутися сепарація з батьками, для цього він повинен мати свій простір, де не має батьків. Якщо цього не буде, то підліток так і виросте «маминим синочком», який не прийматиме рішень без мами. Тому для підлітків дуже важливо мати свій особистий простір.

– Які проблеми найчастіше виникають у таких пар?

– Коли ми вже говоримо про дорослих, про саме подружжя, одним з основних моментів є інтимне життя. Щоб у подружжя сексуальне життя було повноцінним, здоровим, збагаченим, має бути збережена, по-перше, інтимна атмосфера, партнери мають розслабитися та бути впевненими, що зараз не увірвуться діти. Це означає, що інтимне життя такого подружжя є напів підпільне в умовах сімейного гуртожитку.

Батькам теж потрібен простір, де вони зможуть обговорити теми, які не варто чути дітям. Вони мусять десь посваритися, виразити себе, і точно не все можна робити в присутності дітей.

– Які спільні наслідки як для дорослого, так і для молодого покоління?

– У гуртожитках спостерігається проблема відсутності особистої відповідальності. Що це означає? Колись у Радянському Союзі був принцип «що спільне – те нічиє». До спільного не ставилися з пошаною, ніхто не відчував особистої відповідальності за це. Якщо говорити про контекст гуртожитків, то за спільне майно ніхто не несе особистої відповідальності. В подальшому житті це переноситься як на ставлення до робити, так і до тих процесів, які відбуваються в державі. Відповідальність насичує всі сфери життя людини, нею просякнуті всі аспекти її діяльності. Є дослідження про «принцип розбитих вікон», яке проводили в Сполучених Штатах. Основний його зміст наступний: хтось розбив вікно і це вікно не засклили, згодом розбивали інше вікно і так наростав вандалізм, в результаті район занепав. А якщо хтось розбив вікно і його засклили, то інші люди вже так не поводилися, з'явилася пошана до речей, до вільного простору інших.

– Як можна максимально уникнути цих проблем?

– В умовах проживання в сімейних гуртожитках уникнути наслідків цих проблем буде дуже нелегко. І поряд з тим самооцінка дітей тримається на багатьох факторах, слід підсилювати ті, які не залежать від житла. Наприклад, хвалити, підтримувати, не порівнювати з іншими, виділити хай мінімальний, але свій простір. Дорослі теж, щоб пом’якшити наслідки можуть більше спілкуватися між собою, будувати міцний діалог і максимально старатись вирішити квартирне питання. Дуже важливим фактором впливу на ситуацію є робота дорослих, а точніше чи почуваються вони зреалізованими в праці та задоволені її умовами. Якщо неможливо змінити побут, то варто покращувати умови праці і не боятись змін.

Марія ГОРДИНСЬКА