«Міф», який любив «Місяць на небі»: пам'яті львів'янина Василя Сліпака

Вдосвіта 29 червня 2016 року ворожий снайпер випустив у нього кулю із великокаліберної гвинтівки. «Міф» загинув на світанку. Василь Сліпак врятував своїх побратимів.

Пам'яті легендарного співака та воїна ІА Дивись.info пригадує життєвий шлях Героя.

Він прожив 41 рік і напередодні казав, що не боїться нічого, окрім Бога.

Хлопчик з унікальним голосом

Народився він 20 грудня у сім'ї працівниці конструкторського бюро Надії та спеціалістом виробничого підрозділу Ярослава. У нього також був старший брат Орест, який згодом здобув освіту лікаря. У сім'ї ніхто не займався музикою, втім унікальним голосом в родині володів дідусь Василь, на честь якого Сліпаки і назвали молодшого сина.

Згадується, як на одному із весіль шестирічний Василь заспівав «Тиша навкруги» тріо Мареничів. Взагалі хлопчикові дуже подобалися народні пісні, які він чув під час застіль.

Василь закінчив львівську школу №46, яка нині є ліцеєм. Коли хлопчикові було дев'ять, брат Орест привів його до Львівської державної академічної хорової капели «Дударик».

Василько-Дударик — так ще змалку називали дітвака сусіди.

Василь володів рідкісним голосом - контртенором, відтак йому не одразу вдалось вступити до музінституту імені Лисенка. Через рік він спробував це зробити ще раз і у 18 років став студентом класу сольного співу народної артистки України, професорки Марії Байко.

У 23 Василь Сліпак успішно подолав конкурсне випробування на вступ до складу Паризької національної опери. Його голос дав змогу йому почати сольну кар'єру у Франції та Європі, яка стрімко розвивалася.

Дві форми та три миттєвості Донбасу

Коли розпочалась Революція Гідності 2013 року, Василь не зміг брати у ній безпосередньої участі, позаяк мав підписаний контракт із Оперою, втім музикант вирішив допомагати ділом - очолив волонтерський рух, координуючи у Франції громадські акції на підтримку Євромайдану. Також відправляв до Києва гуманітарну допомогу, збира гроші та влаштовував благодійні концерти.

У травні 2014 року Сліпак змінив концертне вбрання на форму ЗСУ та поїхав боронити Україну від російських окупантів. Там він отримав позивний «Міф» на честь Мефістофеля, адже дуже був схожим візуально на духа.

Сам Василь історію свого позивного згадував так:

«Партію чотирьох дияволів з опери Оффенбаха «Казки Гоффмана» на півдні Італії мені згадували дуже довго. ­Гастролював там наприкінці 1990-их. До того часу контртенор у мене зник і залишився бас-баритон. Глядачі аплодували стоячи і казали, що я — природжений Мефістофель. Тому взяв собі такий позивний. Командир скоротив його до «Міф», бо по рації це дуже довго звучить», - пояснював воїн.

Василь воював у Пісках в районі Донецького аеропорту, бився за Авдіївку у у складі 1-ої окремої штурмової роти 7-го окремого батальйону Добровольчого українського корпусу.

На війні пробув місяць та отримав поранення.

Вдруге на фронт воїн поїхав у восени 2015 року. Там він воював у Водяному під Маріуполем, на лінії зіткнення. У жовтні повернувся до Парижа працювати, а згодом вирушив на Донбас втретє. І востаннє.

18 червня 2016 року доброволець повернувся на фронт із зібраною допомогою для інших захисників та планував там пробути щонайменше пів року. Однак через тиждень під час виконання бойового завдання загинув у бою із російськими окупантами.

Це сталося вдосвіта, близько шостої ранку 29 червня, у районі Луганського. Ворожий снайпер випустив у нього кулю із великокаліберної гвинтівки. «Міф» загинув, врятувавши своїх побратимів.

Напередодні Сліпак говорив, що не вважає себе героєм, а рішення боронити свою Батьківщину — обов'язок кожного патріота.

«Це не є жодне геройство їхати туди. Всі бояться. Я адресую меседж всім чоловікам від 18 до 50 в гарній фізичній формі, що там нічого страшного, аж такого немає. Ви там не мусите стріляти, ви можете допомагати. Я раджу всім чоловікам поїхати в зону АТО, щоби зрозуміти — війна скоро скінчиться. Завдяки такому досвіду кожного українця, який вважає себе хоча б трошки патріотом», — коментував Герой.

Востаннє він заспівав улюблену «Місяць на небі»:

Цитати захисника

• Я нічого не боюсь. Тільки Бога.
• Париж замаленький для розвитку української душі! А розвивається вона найкраще в себе вдома!
• Ну, нащадкам скажу — ми тут для вас і все. Ви будете жити в тій Україні, про яку ми мріємо і яку ми зараз відвойовуємо!
• А як можу не підтримувати ОУН, коли, як мені інколи здається, я народився ОУНівцем, принаймні завжди почувався і почуваюся українським націоналістом.
• Усі найкращі моменти свого життя я проживаю на Батьківщині, і думаю, багато українців зараз би мали відчувати унікальність історичного моменту.
• Розумієш, є люди інтересів і люди принципів. Між ними — прірва. Перші ніколи не зрозуміють других і навпаки.
• О 6-ій годині ранку після закінчення війни разом із вами заспіваємо на сходах Дніпропетровського залізничного вокзалу український гімн. Щоб усі чули.
• Дивна ситуація, коли половина країни живе у війні, а інша — взагалі абстрагована від неї.
• «Україна понад усе!» — і це не просто гасло, це дійсно має закарбуватися в кожного в голові. Ми стаємо насправді нацією, свідомою, українцями, які будуть мати майбутнє, тобто все нормально, все буде добре! Це еволюційні зміни, які змінюють, в першу чергу, нас і в наступного покоління буде все добре. Це можливо станеться не відразу. Бо дійсно, нашу націю плюндрували дуже довго – 400, 500, 600 років ми мали велику біду, але ми вижили, ми тут, тобто це вже є великий знак, тому наша мрія – довести цю справу до кінця! Це має бути законно. А найголовніше, я сподіваюсь, що це стане з владою нашою, що десь заграє та нотка в наших можновладців.
• Уся кров, що сьогодні проливається за Україну, не повинна зупинити або увергнути в депресію. Вона повинна дати імпульс для подальшої боротьби.
• Буде (перемога) обов'язково! При одній умові: коли кожен з нас буде робити все необхідне для цього від найменшого до найбільшого і у всьому! Уявити собі: всі українці світу одночасно думають про це і діють? Це ж бомба, перед якою не встоїть ніщо на світі!
• Дякуємо саме тим справжнім, «обезбашеним», які дали сенс тій революції і не побоялися піти з наступом голіруч на псів режиму! Ті ж хлопці першими потім пішли на схід обороняти нашу країну від ворога і ті ж тепер сидять у в'язницях... Бо сьогоднішній режим їх боїться, бо саме вони залишаються тією рушійною силою нашої нації, поки інші вичікують, що хтось це зробить за них! Але так завжди було і буде! Відсоток тих, хто веде, дуже маленький, незважаючи на більшість, яка багато говорить або просто боязко відсиджується! Тому слава рушійній силі нашої України! Якщо ви ще є, хлопці, дівчата – у нас ще купа роботи! Все тільки починається, вирішальний момент залежить тільки від нас!