Декомунізація Львова: вулиця, названа на честь композитора, якого вбили росіяни

У межах проєкту «Декомунізація Львова» ІА Дивись.info розповідає містянам про видатних українців, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви».

Ігор Білозір — видатний український композитор та лідер вокально-інструментального ансамблю «ВІА Ватра» родом з Радехова на Львівщині. Його життя обірвалось у 45 років. Нині ми можемо лише припустити, скільки пісень могло вийти з-під його пера та який доробок митець залишив би сьогодні.

Першу пісню написав у сьомому класі

Ігор Білозір родом із Радехова. Це містечко Львівської області. Народився у багатодітній сім'ї, де був четвертою дитиною.

Змалечку хлопець захоплювався музикою, а у сьомому класі написав першу пісню. Згодом все закрутилось: ансамбль, виступи на шкільних заходах, виступи на весіллях та танцях.

Коли підліткові було 14 років, відбувся його перший професійний запис на Львівському радіо в програмі «Мандрівний меридіан». Це трапилося влітку 1969-го, коли разом із однокласниками Ігор приїхав до Львова на екскурсію. Тоді хлопець вирушив на обласне радіо до ведучої Марти Кісаневич, поки всі пішли до цирку та ні про що не здогадувались.

Пізніше сам композитор згадував це так: «Так сталося, що вона повірила мені, ще зовсім сопливому пацану, і зробила перший професійний запис моїх пісень».

Білозір заспівав тоді вже тепер славнозвісні «Квіти у росі» і «Любити – не любити».

Перед визнанням та два кохання

Після школи юнак вступає до Львівського музично-педагогічного училища, а також навчається у місцевій консерваторії. Білозір оселяється у будинкові на вулиці Фредра, 4, де й прожив до кінця життя.

Однак цікаво, що майбутній композитор так і не отримав диплом про вищу освіту. Він навчався в того ж викладача, що й творець славнозвісної «Червоної рути» Володимир Івасюк — Лєшека Мазепи, людини справедливої, чесної, музикознавця та педагога родом зі Стрия. Обоє чоловіки відвідували однакові лекції, але не товаришували.

Паралельно Білозір стажувався у США та Канаді.

У 22 роки юнак закохується в Оксану Розумкевич із Рівненщини. 1977 року пара побралась. У серпні цього ж року чоловік очолює самодіяльний ансамбль «Ритми Карпат» Львівського автобусного заводу, де дружина композитора стає солісткою.

Через два роки ансамбль запросили виступати до філармонії. Так «Ритми Карпат» перейменували на «ВІА Ватра».

ВІА Ватра Львівської обласної філармонії (нині — національна філармонія імені Мирослава Скорика) виконує ці композиції й донині.

Читайте також: Мирослав Скорик: геній української музики, на честь якого перейменували вулицю у Львові

У «Ватрі» Білозір отримав прізвисько Дуче. Він був справжнім диктатором – справедливим, але дуже вимогливим. Але таким він залишався для влади.

Разом із дружиною Оксаною Ігор прожив 14 років, а офіційно пара розлучилася на День сміху першого квітня 1991 року, ще через три дні 36-річний знайомиться зі своєю долею — майбутньою дружиною Ольгою.

«Увечері до мене зайшли друзі, з ними була Ольга. Я побачив її і подумав: «Які дивні очі». На відбірковому турі обласного фестивалю «Червона рута» вона була провідною, а я – в журі». Вони одружилися 12 червня 1993 року.

Ще через кілька років 42-річному митцеві присвоюють звання Народного артиста України.

20 днів видатного композитора

У ніч з 8 на 9 травня 2000 року Білозіра побили п'яні росіяни. Причина — українська пісня. Коли композитор із друзями відзначали день народження у кав'ярні «Цісарська кава» на проспекті Шевченка, поруч компанія слухала російський «блатняк». Між чоловіками виникла суперечка. Композитора відлупцювали до напівтями. Це сталось на очах у десятків людей в центрі Львова, за п’ятсот кроків до рідної домівки.

Білозір співав  пісню «Перший сніг».

За його життя медики боролись двадцять днів. 16 травня чоловік пережив півгодинну клінічну смерть, а 28 травня — його серце зупинилося у Клінічній лікарні швидкої допомоги Львова на Миколайчука. Йому було 45 років.

Винуватцями нападу визнали Дмитра Воронова – сина першого заступника начальника Львівського Міністерства внутрішніх справ, та підприємця Юрія Калініна. Перший отримав 15 років як убивця, другий – 12, як співучасник. Згодом вироки скоротили до 10 та 8 років.

Попрощатися із ним прийшли тисячі людей. На похороні Ігоря Білозіра, за різними підрахунками, були від ста до двохсот тисяч присутніх.

Похований композитор на Личаківському цвинтарі. 2013 року на його могилі з'явився білий ангел: скульптура з мармуру, яку привезли з Італії, символізує пісню, вічність, чистоту, скорботно тримає лист.

---

Історія вулиці Ігоря Білозіра у Львові

Це вулиця у Галицькому районі міста, яка сполучає вул. Франка та проспект Шевченка і вул. Князя Романа.

Утворилася під час «глобального» впорядкування Львова на початку «ери» місцевого самоврядування. Парцеляція та розпродаж колишніх земель пана Крижанівського (за записами Львівського магістрату 1875 року він був власником цих земель, до складу яких входила і територія нинішньої вулиці Ігоря Білозіра) звершили 1910 року.

Вулиця сформувалася на рівній території з чітко промальованою регуляційною лінією. 1913 року вулиця її назвали на честь польського історика, публіциста та письменника Владислава Лозинського.

На початку німецької окупації Львова, у вересні 1941 року її перейменували на Тюльпенштрассе, а у липні 1944-го повернули довоєнну назву. У грудні 1944 року вулицю перейменовано на Герцена, на честь російського письменника, публіциста, революціонера-демократа Олександра Герцена.

Вулиця Герцена входила до переліку з 53-х вулиць Львівської міської територіальної громади, які під час процесу дерусифікації планували перейменувати.

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.

P.S

Нагадуємо, у Львові запустили екскурсійний маршрут дерусифікованими вулицями. Про перші п'ять локацій — у матеріалі.

У Львові перейменували чимало вулиць в межах деколонізації топоніміки міста. Тому ІА Дивись.info започаткувала проєкт «Декомунізація Львова», аби розповідати містянам про видатних українців, на честь яких перейменували вулиці, що колись носили радянські назви.