Його життя у Львові називають «золотим періодом», – науковиця про Михайла Грушевського

Сьогодні, 24 листопада, минає 89 років від дня, коли у 1934 році не стало історика. З цієї нагоди ІА Дивись.info поспілкувалася з вченою секретаркою Львівського музею Михайла Грушевського Софією Легін. Вона розповіла цікаві факти з його біографії, зокрема про львівський період життя.

Михайло Грушевський народився 29 вересня 1866 року в місті Холм (сьогодні – Польща) в сім’ї Сергія та Глафіри. Батько був викладачем у греко-католицькій гімназії та написав підручник з викладання церковнослов’янської мови. Мати – походила з сім’ї священника.

Коли Михайлові виповнилося три роки, сім’я переїхала на південь Російської імперії. Там він здобув середню освіту в Тифлійській гімназії. У 1886 році Михайло Грушевський вступив на історичне відділення історико-філологічного факультету Київського університету, де познайомився з істориком Володимиром Антоновичем. Саме під його керівництвом він написав свої перші дослідження.

Львівський або «золотий» періоди життя Михайла Грушевського

Софія Легін розповідає, що у 1894 році Михайло Грушевський приїхав до Львова як молодий професор на кафедру Львівського університету, яка тоді мала назву – «Всесвітня історія з особливим оглядом на історію Східної Європи»:

«Приїхав 28-річний професор, вже з також укладистою бородою, як всі його знають, почав тут займатися наукою. Не тільки викладанням в університеті, а ще й очолював Наукове товариство імені Шевченка у Львові. Був одним з організаторів  видавничої спілки. Він тоді мав дуже плідне двадцятиріччя. Зрештою його життя у Львові називають "золотим періодом"»

Науковиця каже, що саме у Львові він познайомився зі своєю дружиною – Марією Вояковською. Пара одружилася в 1896 році. Спочатку шлюб брали в Скалі-Подільській, де мешкав опікун Марії, а потім утвердили ще його в церкві Петра і Павла у Львові.

«У 1900 році в родині Грушевських народжується маленька донька Катерина. Вдома її лагідно називали «Колюня». Після цього Грушевський надумав будувати власний будинок. Обрав собі ділянку землі. Тоді це було таке передмістя. Придбав її в 1901 році, а в 1902 – звів свій будинок. З того часу родина вже мешкала у власному помешканні у Львові до 1914 року», – підкреслює вчена секретарка музею.

Вона також додає, що будинок Грушевського як музей був сформований у 1998 році, коли отримав статус самостійного. Тепер тут є шість експозиційних залів, де висвітлено фактично всі етапи життя та діяльності історика та його сім’ї, зокрема, є особливий акцент на львівський період.

Михайло Грушевський був сусідом Івана Франка

Науковиця зазначає, що Грушевський так писав про придбання землі на дім: «Франко захотів бути моїм сусідом, і я вступив йому частину ґрунту. Ми обоє собі звели хату одним заходом». Крім того, у них був один архітектор  будівель – Марціан Заходний.

Софія Легін каже, що довгий час говорили, чи подарував Грушевський Франкові  земельну ділянку чи – ні. Однак, за її словами, є збережений контракт купівлі та продажу між Грушевським та власником землі й Контракт купівлі-продажі між Франком і власником землі. Тому вони придбали собі землю на рівних правах.  Єдине, що у Грушевського трішки більша, а у Франка – трішки менша.

«Стосовно їхнього мешкання поруч, то маємо таку дуже цікаву візитку, де Грушевський пише до Івана Франка: «Просимо уклінно вас з пані Ґандзею до нас на гербатку». Тобто запрошує Франка з донькою сюди на чай. Зрештою Франко тут і сам дуже часто бував. Є фотографія, де сім’я Грушевських з Іваном Франком на садибі під час святкування одноріччя Катрусі Грушевської», – розповідає Софія Легін.

Вона також додає, що у своєму щоденнику Михайло Грушевський сам описує, що в його домі майже щодня бувало дуже багато людей з наукової еліти. Це і Труш, і Вовк, Франко, Крип’якевич. Так, в домі була досить наукова атмосфера.

Читайте також «Тричі мені являлася любов»: про особисте життя Івана Франка

Цього року минає 125 років від виходу першого тому «Історія України-Руси»

«Загалом написання «Історії України-Руси» Михайло Грушевський вважав ділом своєї честі. Ще коли був студентом Київського університету, то зазначав, що хотів написати історію України, яка б була від самих початків і до тогочасного періоду. Перший том надрукували у 1898 році. Тому саме цього річ минає 125 років від його виходу», – розповідає Софія Легін.

Науковиця каже, що для неї всю працю Грушевського характеризує фраза одного львівського екскурсовода: «Він нас відросійщив і відполячив». Так, історик у своїх історичних розвідках довів, що Україна має власні традиції – тяглість культурну та історичну.

Софія Легін підкреслює, що крім десятитомника «Історії України-Руси», був автором такого бестселера як «Ілюстрована історія України» (яка мала згодом багато передруків); «Всесвітньої історії», шеститомника «Історія української літератури», праці на громадсько-політичні теми, а також писав про Холмщину.  Цікавим є його дослідження про Високий Замок у Львові і не тільки.

«Його праця як науковця була надзвичайно потужною. Це попри те, що Грушевський також викладав в університеті. А ще він разом з Франком створили українські вакаційні курси. Це були курси української мови, які велися для дітей з Наддніпрянщини. Вони проіснували один рік», – розповідає науковиця.

Перший президент України чи голова?

Софія Легін зазначає, якщо говорити про юридичний аспект, то посади президента тоді не було в Українській Народній Республіці (УНР). Тому історики довели, що Грушевський не був першим президентом УНР чи України.

«Тоді він мав представницькі функції. Відповідно можна говорити, що він був очільником або головою Центральної Ради. Однак, якщо ми подивимося закордонну пресу, то там є фотографія Грушевського, де пише: «Михайло Грушевський президент України». Справа в тім, що за кордоном, що голова, що президент – це очільник. Тобто з тими самими функціями. Правильніше говорити очолював УЦР або був головою», – каже науковиця.

Цікаві факти з біографії Михайла Грушевського

Вчена секретарка музею Софія Легін також поділилася цікавими фактами., що пов'язані з життям Михайла Грушевського та його родини:

• Перший том «Історії України-Руси» він присвятив своїй дружині – Марії Грушевській.
• Грушевський читав своїй дворічні дочці лекції з історії України.
• Михайло Грушевський писав вірші, зокрема любовну лірику, коли був молодим. Крім того, коли ще вчився у Тифлійській гімназії, то він написав кілька оповідань, які були опубліковані.
• Якщо почитати його щоденник чи листування, то можна дізнатися, що Грушевський, наприклад, сам клав плитку в себе на подвір’ї. Зокрема, такий фрагмент автентичної бруківки є збереженим до сьогодні. Крім того, історик власноруч садив грушки і дуже бідкався, коли вони не хотіли прийматися.
• Після того, як він поїхав зі Львова, його бібліотеку віддали в Наукове Товариство імені Тараса Шевченка.
• Радянська влада заборонювала праці Грушевського.
• З піаніно Грушевських пов’язана особлива історія. Галицька родина Грушевських, яка його зберігала в радянський час, за задньою стінкою цього інструмента ховала заборонені видання.

Цитати Михайла Грушевського

«Завдяки історичній пам’яті людина має стати особистістю, народ – нацією. Країна – державою».

«За нами сила вікових традицій, сила інстинкту, національної самоохорони… Ukraina fara da se! Україна своє осягне».

«Струси з себе радянський дух і научися більше шанувати себе, українська суспільносте, коли хочеш жити по-людський і бути по-людськи шанована».

«…я вважаю, що та стадія українського життя, в яку ми увійшли, вимагає високого морального настрою, спартанського почуття обов’язку, певного аскетизму і навіть героїзму від українських громадян.»

«Доки живе народ, живе і його мова».

Читайте також Дослідниця літератури про Григорія Сковороду: усе його життя це мандрівка — зовнішня і внутрішня

---

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.

Крім того, в межах проєкту «Декомунізація Львова» ІА Дивись.info розповідає містянам про видатних українців та історичні явища, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви». Про це детальніше читайте тут.