Священник із Прикарпаття, який рятував євреїв — ким був Омелян Ковч

ІА Дивись.info розповідає, що відомо про цю постать.

Омелян Ковч виріс у родині священника

Народився блаженний священномученик Омелян Ковч 20 серпня 1884 року у селі Космач на Гуцульщині, у священичій сім’ї. Підготовку до священства пройшов у римській Колегії святих Сергія і Вакха. 

Спочатку працював на Галичині, пізніше – у Боснії, куди зголосився поїхати, щоби душпастирювати серед українських греко-католиків. Нелегка була праця молодого священника в країні, де абсолютну більшість становили слов’яномовні мусульмани. Але отець Омелян чотири роки служив боснійським українцям далеко від Батьківщини.

Польовий духівник УГА

У середині Першої світової війни отець повернувся на Галичину та 1919 року вступив до Української Галицької Армії. Як військовий духівник (капелан) пройшов через усі негаразди разом зі стрільцями Бережанського коша аж до кінця існування УГА.

У тих бурхливих роках в житті Омеляна було багато, на перший погляд, безнадійних ситуацій, порятунок з яких можна вважати дивом.

Завжди турбувався про бідних і сиріт

1922 року отця Ковча призначено парохом у Перемишлянах. Він активно почав організувати релігійне і суспільно-культурне життя греко-католицької спільноти. Опікувався бідними, пригортав сиріт, хоча й мав шестеро своїх дітей.

«Над тією хатою ангели кружляють», – так говорили перемишлянські парафіяни про скромний будинок сім’ї Ковчів. Це був дім, відкритий для людей у потребі.

Ковч завжди старався бути собою, навіть якщо це загрожувало його життю чи життю його родини. За польської влади він декілька разів був ув’язнений, інтернований до Унівського монастиря за суспільну діяльність, за участь в «українських справах». За більшовиків непублічно організовував євхаристійні конгреси, йорданські процесії.

Один зі знайомих згадує: «Отця Ковча всі любили – українці, поляки, євреї. Отець Омелян не дбав про себе, робив добро всім, хто до нього звертався».

Чергова окупація Галичини

Набагато важче стало у 1939 році, коли Галичину окупували радянські війська, а згодом – 1941 року – німці. Але й у тих екстремальних умовах Омелян Ковч незмінно залишився собою, відважно й відкрито відстоював права людей, боронив своїх сусідів, наскільки це було можливо й потрібно.

Дивом отця оминула смерть від рук енкаведистів, але не тішився з приходу інших окупантів. «На місце одного «добродія» приходить другий, – говорив він, – тільки їхні ґудзики в мундирах змінилися».

 Врятував багато євреїв

Особливої гостроти набрала після приходу німців проблема євреїв, яких у Перемишлянах було чимало. І тут Ковч показав свою людяність та відвагу.

Його дочка Анна-Марія Ковч-Баран розповідає про такий епізод після того, як німці прибули до Перемишлян: «Батько завважив дим поблизу церкви і водночас почув розпачливі крики. До хати вбігли кілька євреїв у великій паніці і стали благати в батька порятунку. Німці, кинувши в синагогу, де вони саме зійшлися на молитву, запалювали бомби, зачинили двері й нікого не випускали. Не замислившись ні на мить, батько побіг туди (…). В голові не було іншої думки, крім тієї, що люди горять і просять рятунку. Він вбіг між юрбу біля синагоги й німецькою мовою, яку знав досконало, крикнув до вояків, щоби покинули її. На диво, вояки сіли в свої мотоцикли і від’їхали в бік своєї станції».

А брат отця Омеляна Мирон розказував: «Мені волосся дубом стало від думки, що тепер з ним станеться. Кинувся його шукати серед юрби, вогню і несамовитих криків. А він, з допомогою інших, відчинив підперті важким стовпом двері синагоги, вбіг усередину і став просто витягати напівпритомних, раз-у-раз різко викрикуючи: «Тікайте, хто куди може, німці зараз сюди повернуться!». 

Ув'язнення за порятунок

Ковч і далі продовжував рятувати місцевих євреїв різними способами. З великим ризиком для свого життя хрестив їх, коли вони того бажали. До нього звернулося за різними даними від 600 до 2000 євреїв.

Такі діяння священника стали причиною того, що його ув’язнили, спочатку у львівській в’язниці. Завдяки митрополитові Шептицькому його звільнили, але з умовою, що той відмовиться від подальшої допомоги євреям. Такої заяви він не підписав, через що його ув’язнили удруге і після великих фізичних та духовних знущань перевезли до концтабору «Майданек» біля Любліна.

Священник табору «Майданек»

Тут, в нелюдських умовах, блаженніший Омелян довершив міру свого героїзму. У важких умовах концентраційного табору блаженний Омелян Ковч не забував про своє покликання. Священник служив там людям духовною потіхою, усім людям, незалежно від походження та конфесійної приналежності.

Хоч і адміністрація концтабору негативно ставилася до духовних осіб, отець Ковч не приховував свого священства. Він підпільно відправляв там Святу Літургію, сповідав в’язнів, благословляв свяченою водою останки в’язнів, які мали спалювати. За короткий час він здобув собі пошану і авторитет. У трагічних обставинах він зумів зберегти людяність і свою священицьку гідність.

Лист до родини та близьких

Про стан його духа, його думки в таких обставинах нехай свідчить лист з «Майданека», що дістався поза табірні дроти. Отець Омелян пише листа до своїх рідних:

«Я розумію, що стараєтеся про моє визволення. Але я прошу вас не робити нічого в цій справі. Учора вони вбили тут 50 чоловік. Якщо я не буду тут, то хто допоможе їм перейти ці страждання?.. Я дякую Богові за Його доброту до мене. Окрім неба, це єдине місце, де я хотів би перебувати. Тут ми всі рівні – поляки, євреї, українці, росіяни, латиші, естонці. З усіх присутніх я тут одинокий священник…Тут я бачу Бога, який єдиний та однаковий для всіх, незалежно від релігійних відмінностей, що існують між нами. Можливо, наші Церкви різні, але в усіх них царює той же великий Всемогутній Бог. Коли я відправляю Службу Божу, всі вони разом моляться. Моляться різними мовами, але чи Бог не розуміє усіх мов? Вони вмирають по-різному, а я допомагаю їм переходити цей місток у вічність. Хіба це не благословення? Хіба це не є найвеличніший вінець, який Господь міг покласти на мою голову? Саме так! Дякую Богові тисячу разів на день за те, що Він послав мене сюди. Я не смію просити Його про щось більше. Не турбуйтеся про мене – радійте зі мною!».

Концтабір «Майданек» був для багатьох людей пеклом на землі. Натомість для Ковча це було місце, в якому він народився для неба і в якому відчував присутність Бога.

Смерть блаженного

У лютому 1944 року отець Омелян попав у табірний шпиталь і там помер, а його тіло було спалено в крематорії 25 березня 1944 року. В одному з листів до близьких він написав: «Моліться за тих, хто створив цей концтабір та цю систему. Вони є одинокими, хто потребує молитов… Неxай Господь помилує їх».

У 2001 році під час візиту до України Папа Іван Павло ІІ проголосив отця Омеляна Ковча блаженним священномучеником.