дивись.info

Євген Нагірний: той, хто споруджував галицькі храми

Євген Нагірний: той, хто споруджував галицькі храми

Його батько, як і він, зводив церкви по всій Галичині на початку XX століття, та попри те, що Євген Нагірний став гідним послідовником свого батька, його стиль є особливим і впізнаваним.

Нині ІА Дивись.info продовжить розповідати не лише про архітектуру Львівщини, а й про її творців. Далі — історія сина батька сотень галицьких храмів Василя Нагірного Євгена.

Євген Васильович Нагірний народився у серпні 136 років тому у Рудному. Його батько — видатний архітектор, а мати, Марія Дудикевич, була донькою пароха селища Рудно під Львовом. У сім’ї, крім Євгена, було ще троє дітей: двоє дівчаток і один хлопчик.

Родина Нагірних. Євген – справа скраю.

Повнолітнім юнак вступив на архітектурний факультет Львівської політехніки, однак зважаючи на те, що парубок брав активну участь у боротьбі за український університет, його заарештувала австрійська поліція.

Після звільнення Євген продовжив студіювання та став випускником політехніки у 27 років. Вирішальний вплив на формування Євгена Нагірного, як архітектора, мали професор Іван Левинський та архітектор Вавжинець Дайчак, у чиїх творчих майстернях він стажувався.

Євген Нагірний. (Фото кінця 90-х років XIX ст.) Джерело: Черкес Б., Грицюк Л. Архітектор Євген Нагірний // Нагірні, Леви: Історія родини. — Львів, 2000. — С. 133.

Варто сказати, що на творчі погляди сина повпливав і батько, оскільки Євген деякий час працював у проєктно-будівельному бюро Василя Нагірного, однак через Першу світову війну родичам довелось перервати творчу співпрацю.

1915 року Євгена Нагірного заарештували вдруге: угорське самодержавство, що захопило Львів, відправили архітектора у заслання.

Повернувшись із заслання, архітектор займається відбудовою зруйнованих споруд у місті Долина, що на Прикарпатті.

Після смерті батька (1921 року) та молодої дружини, з маленькою донечкою на руках, Євген повернувся до Львова.

У 37 років Євген заснував власне архітектурне бюро, що до 1940 року було у серці Львова — на площі Ринок. Крім цього, чоловік був головою Українського технічного товариства, а 1939 року, якраз після входу Західної України до складу УРСР, Євген Нагірний разом з Миколою Мікулою, львівським архітектором,  створив Львівську організацію Спілки архітекторів України. У часи німецької окупації очолював Державну промислову школу.

Сакральні споруди від Нагірного

Упродовж життя Нагірний молодший спроєктував понад пів тисячі об’єктів та збудував більше 300. Левова частка його робіт припадала на муровані церкви, більшість з яких досі збереглися по всій Галичині.

Церква святого Андрія, Клепарів

Більшість святинь розташовані у селах на Львівщині, Прикарпатті. Проєктував і зводив Нагірний молодший і дерев’яні храми. Нагірний сповідував і розвивав національний стиль у напрямках українського модерну та необароко, та, скажімо, осючаснював спадщину козацького бароко.

Церква Преображення Господнього ПЦУ (1939 р.) з дзвіницею села Вирів.

Згодом стилю Євгена Нагірного стає притаманним виважений вибір стилістичних прототипів, архітектор все рідше використовує в проєктах архітектурні деталі та мотиви, більше значення надається гармонії та естетиці загального архітектурного образу. Важливою рисою творчості Євгена Нагірного було прагнення поєднати особливості національної спадщини з надбанням прогресивної світової думки для того, щоб досягнути єдності народного та міжнародного, споконвічного і новітнього.

Втрачена історія та відродження

Помер Євген Нагірний 8 липня 1951 року на 67-му році життя. Архітектора поховали на Личаківському цвинтарі, поруч із батьком, на полі № 5.

Майже через 25 років поціновувачі його творчости підготували виставку, яку приорочили до 90-річчя від дня народження Євгена Нагірного, втім партійна номенклатура не дозволила експозицію, попри умову вилучення з неї усіх проєктів культових споруд.

Ще через понад три десятки років, коли померла друга дружина архітектора Йосифа Флянч, котра не залишила заповіту, особистий архів Нагірний хотіли відправити на смітник. Це сталося 1980 року. Цьому завадив директор Львівської галереї мистецтв Борис Возницький. Тому архіви передали до галереї, після опрацювання документів з’ясувалось, що автором левової частки був чоловік доньки Нагірного Василь Лев — замовчуваний у радянський час мовознавець, славіст, історик літератури.

2000 року організовано виставку «Нагірні, Леви: історія одного врятованого архіву» та видано друком збірку статей, спогадів, наукових розвідок та архівних матеріалів.

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.