«Сад живих речей»: Україна візьме участь у Празькому Квадрієнале

Чому це важлива подія в культурі України, що таке квардрієнале та ідею проєкту, для ІА Дивись.info розповів куратор проєкту Богдан Поліщук.

Вийти з-за ширми

«У сфері візуального мистецтва існують періодичні виставки та фестивалі. Наприклад, Венеціанська біенале — одна з провідних виставок сучасного мистецтва, або квадріенале. Усе залежить від періодичності. Празьке квардріенале сценографії, сценічного дизайну та архітектури — це величезна подія. Вона об’єднує художників театру, художників сценічного костюму, перформерів, людей, які працюють із театральною архітектурою, мистецтвознавців, видавців, які спеціалізуються на темі візуальної сторони театру. Відбувається раз у чотири роки», — пояснив наш співрозмовник.

Додає, що у такій масштабній події беруть участь понад 50 країн та існує вона вже більш ніж 50 років. Там є секція національних павільйонів, де країни представляють себе окремими експозиціями. Є студентський сектор, де від кожної країни спільнота фахового вузу представляє свої проєкти, є історичні ретроспективні виставки, екскурсії - ціла величезна програма перформенсів тощо.

Натомість, говорить Богдан, Україна часто або не бере участі у схожих подіях, або ж робить це «дуже скромно». І наводить приклад країни-агресорки рф, яка можливостей не пропускає.

«Тому за кордоном добре знають, що таке російський театр, авангард і роблять вигляд, що вперше чують, що таке існує в Україні. Ми нібито завжди є у тіні цього. Мені здається, що нині, коли триває російсько-українська війна зокрема, дуже важливо брати участь у таких подіях», — ділиться він.

Дієва брендова політика країни

Наш співрозмовник згадує, що часто все, що відбувається у культурі, прирівнюють до чогось другорядного, хоч її розвиток — важлива ланка.

«Може здатись, що ми витрачаємо сили та кошти на щось другорядне, але це не зовсім так. Це дуже дієва культурна брендова політика країни, яка формує ставлення до країни, до народу. Тоді це впливає на настрої в інших країнах щодо того, як з нами комунікувати, чи варто з нами співпрацювати, підпримувати у нашій боротьбі з агресором, шукати точки перетину із нами. Участь в подібних подіях дає можливість презентувати нашу культуру, демонструвати нашу самобутність і суб'єктність на культурній мапі світу. У світі мають звикнути до того, що ми окремий народ», — ділиться Богдан очікуваннями щодо прийдешнього Квадрієнале.

Нинішнього року у ньому візьмуть участь понад пів сотні країн. Це зокрема дуже потужні держави у культурній сфері, як-от Британія, Франція чи Німеччина, пояснює він. Україна теж подала завку, але існували деякі перепони.

Зважаючи на те, що Квадрієнале проходить раз у чотири роки, підготовка до наступної події розпочинається майже одразу по завершенню попередньої.

«Тому заявку потрібно подавати ледь не за три роки до заходу. В Україні здебільшого, якщо щось планують, то на рік уперед. А під час війни — й поготів це зробити важко», — констатує куратор проєкту.

Пояснює: аби стати учасником та представляти країну, варто впродовж років поетапно, цілеспрямовано вести із організаторами комунікацію: вести проєкти, надсилати концепцію, сформовану команду, проєкт павільйону, узгоджувати матеріали, дозволи тощо. Наша команда все це робила ще до повномасштабного вторгнення росії, тому зараз багато чого змінилося. Довелось скасувати студентський павільйон, який хотіли подати, утім виникли проблеми із фінансуванням, каже Богдан.

Галерею Сценографії, яка організовує вихід України на виставці у Празі, підтримала фінансово міська рада Львова. Вони допомагають із логістикою, однак створення самого павільйону та інші суттєві процеси фінансують самі митці, з власної ініціативи.

«Скасовувати участь у події, до якої ми готувались три роки, не будемо. Ми вважаємо, що якщо під написом Україна буде порожнє місце, це буде жахливо, тому ми зараз вкладаємось у таких проєкт, який є іміджевим для країни», — переконує Богдан Поліщук.

Що покаже Україна?

Проєкт згуртував дев'ятьох українських театральних художників-сценографів художників із різних міст, поколінь та стилів. Кожен із них створює артоб'єкти для Празького Квадрієнале. І всі вони дуже різні, тим часом акцентує керівник проєкту: «Це і старше покоління, і нова генерація професійних сценографів. Але всі вони дуже активно працюють у своїй царині».

«Ми вибрали шлях, який мені здається дуже актуальним і, як кураторові проєкту, здається, що має бути свобода (тим паче зважаючи й на те, що Україна - це і є територія свободи). Я пропоную загальну концепцію, загальний настрій, посил, який ми хочемо заявити. Команді художників, які працюють у проєкті, я даю широкі рамки. Вони мають зробити артоб’єкти для павільйону, проте, які саме вони будуть за формою чи змістом — вирішувати авторам. Павільйон називається «Сад живих речей», — ділиться співрозмовник.

Для нього назва має дуже українське звучання, можливо, виникають певні асоціації із Григорієм Сковородою. Водночас тут можна розпізнати й питання екології: воєнні дії вкотре звертають на це увагу.

«Сад живих речей»

...і війна, яка стосується кожного

Образ саду, пояснює Богдан, є «таким українським, рідним», і водночас архаїчним.

«Взимку ти приходиш (до саду - ред.) і там голі дерева, але ти точно знаєш, що він розквітне і буде зелене листя та плоди. І якщо зараз здається, що він мовчазний і порожній, він зберігає у собі історію попередніх років, поколінь. Об’єкти, які створять в цей простір, будуть розказувати власні історії», — коментує він.

До слова, кожен з художників має власний досвід проживання війни: хтось вимушено поїхав до іншої країни, в когось зірвалася запланована персональна виставка чи постановка, хтось почав активно займатись волонтерством.

«Це невеликий інсталяційний простір. Усередині буде вісім артоб’єктів від дев’ятьох художників, тому що двоє — це подружжя, які роблять спільний. Художники на якомусь етапі не знали, хто і що робить. Це була індивідувальна робота. Вони працювали у різних містах, але потім я почав отримувати фото об’єктів на різних етапах, і незважаючи на те, що це дуже різні митці, у них є багато спільного», — розповів Богдан.

Ніхто не оминув тему війни, хоча такої задачі не було.

«Вона настільки стосується кожного з нас, що неможливо дозволити собі абстрагуватись від цього. Тобто це так глибоко прошито у нас, що, маючи таку свободу, людина все одно повертається до цієї теми», — ділиться куратор проєкту.

У цій експозиції хтось з художників пропонує інтерактивність, тобто взаємодію глядача зі своїм об’єктом, хтось — споглядання, але цей об’єкт або змінюється або викликає різні емоції, що є символічним і може викликати різноманітні й потужні емоції та роздуми в глядачів, каже співрозмовник.

Виставка сучасного мистецтва

Основну конструкцію павільйона збирають у Львові. Всього зробити не можна, оскільки є така складова як жива трава, живий газон, що не можна перевозити через кордон, тому його купуватимуть вже на місці, у Празі.

Тут роблять конструкцію з дерева та інших матеріалів, вибудовують павільйон, складають, номерують, як конструктор розбирають і вже потім, на самому місці, будуть перевозити цей великий конкструктор, говорить Богдан. 

Але й є і проблеми, з якими зіштовхнулися митці.

«Для такої міжнародної виставки, потрібні безліч сертифікатів: наприклад, узгоджені із європейськими стандартами лампочки, пожежна безпека (привезти всі відповідні папери). Творча частина займає лише якусь частину у таких проєктах. Інша — це організаційні моменти, які є не менш важливими», — пояснює керівник проєкту.

Команда виїжджає із експозицією 4 червня. Наступного дня всі учасники вже мають заїхати. Відкриття запланували на 7 червня, за цей час потрібно її змонтувати. Відкриття Празького Квадрієнале очікується з 8 серпня та триватиме десять днів.

«Виставку, яку ми показуємо у Празі, хочемо показати в Україні — у Львові, Києві, Харкові. Аби це були великі "живі" майданчики, щоб не було так, що хтось щось робить, а українці бачать це лише на світлинах у соцмережах», — ділиться очікуваннями Богдан Поліщук.

Мистецтво не згасає під час війни

Каже наш співрозмовник у контексті того, чому така подія є важливою для України.

«Для європейської аудиторії це важливо: побачити, що під час війни мистецтво не згасає. Ми хочемо поширювати саме таку позицію. Зараз люди, які працюють у культурній сфері, зіштовхуються із великою кількістю перепон. Є величезна кількість юридичних та організаційних перепон. Це все поглибилось через воєнний стан, війну: виїзд за кордон», — розповідає він.

Додамо, що у всіх учасників є листи від Міністерства культури України із рекомендацією випустити їх за кордон, але остаточне рішення ухвалюватимуть прикордонники.

За нас варто боротися

Богдан поділився ще думками про нинішні проблеми у культурній сфері.

«Коли ти робиш якийсь культурний проєкт, а не щось виключно для себе, як-от персональну виставку для друзів, ремонт на кухні. Ти робиш проєкт, який працює на суспільство та презентацію країни. Але ти не можеш знайти фінансування. Утім вже час показувати, що ми можемо: за нас варто боротися, з нами варто бути, бо ми класні. Достатньо просити, бо ми постійно перебуваємо у стані прохача у культурній сфері», — висловився він.

Додає, що світова підтримка не може тривати вічно, тому варто робити все, аби з українськими митцями хотіли партнеритись та співпрацювати не тому, що «триває війна», а тому що «з нами класно і цікаво співпрацювати, є "рівень"».