Декомунізація Львова: вулиця, перейменована на честь непохитної художниці Стефанії Шабатури

ІА Дивись.info започаткувала проєкт «Декомунізація Львова» та розповідає містянам про видатних українців, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви». Зокрема, й вулицю Жемчужникова на вулицю Стефанії Шабатури.

У дитинстві Стефанія писала за копійки

5 листопада 1938 року в сім'ї тернопільських селян: військового Михайла Шабатури та художниці Ганни Шабатури-Семаник народилась донька Стефанія, чи як її називали друзі та родина, Стефа.

Мати Ганна була українською мисткинею. Впродовж всього життя відтворювала давні зразки вишивок, займалась писанкарством та декоративним розписом, знала чимало народних пісень. Однак малювати почала лише після того, як їй минуло 50 років. До цього її заохотила донька.

«Батько служив в польській армії. Після настав той коротенький час України. Але то все дуже скоро скінчилося: прийшли совєцькі війська і, як кажуть, звільнили нас від поляків і захопили Західну Україну», згадувала Стефанія в інтерв'ю 2008 року В.В Овсієнку, історику дисидентського руху. Михайло Шабатура є зниклим безвісти під час Другої світової війни.

Післявоєнні роки були особливо важкими для матері з донькою. В цей час дівчинка почала малювати образи для односельчан за копійки, щоб прожити. Так про неї дізнався вчитель місцевої школи, де згодом вчилась Стефанія.

Після закінчення десяти класів школи Стефанія вступила у Львівське художнє училище, де почала опановувати мистецьке ремесло.

Не дивлячись на всі перепони з боку влади колгоспів та погрози до матері, у 1961 році Стефанія закінчила Львівське художнє училище. А вже у 1967 році — Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, де на захисті дипломної роботи її запросив до Спілки художників України голова організації. Сама вона про це згадувала так:

«Я диплом добре захистила. На захисті був голова Спілки і сказав, що тільки за ту роботу я можу стати членом Спілки художників».

Але вступ до Спілки був складним: художниця знову зіткнулася з утисками від тоталітарного режиму. Таку ситуацію вона назвала пізніше  «КГБ на хвості»:

«Це почалося вже в 67-му. Вони звернули на мене увагу, як ми пішли на відкритий суд Чорновола. Вже тоді, видно, я занесена була в списки».

Репресії та арешт Стефанії Шабатури

1969 року мисткиня все ж стала членом Спілки художників. Для цього разом з відмінним закінченням інституту вона брала участь у багатьох виставках. Окрім того, працювала у львівському Клубі творчої молоді «Пролісок» (КТМ), де розповсюджувала самвидав українських дисидентів.

Таким чином Стефанія знайомилась з сучасниками, влаштовувала та брала участь у творчих вечорах у різних містах України.

Вже у 1970 році художниця з іншими представниками творчих спільнот прагнула бути присутньою на скандальному суді Валентина Мороза, радикального представника дисидентського руху в УРСР. Не дивлячись на розголос його справи, вирок був жорстоким навіть за мірками радянського режиму: 6 років спецтюрми, 3 роки таборів особливо суворого режиму і 5 років заслання з визнанням особливо небезпечним рецидивістом. Цим переслідування української інтелігенції не скінчилось.

Більшість членів протестного руху згодом були заарештовані та осуджені за антирадянську діяльність. У тому числі — Стефанія Шабатура.

«Вранці, у шостій годині, – дзвінок у двері. Я встаю: «Хто?» – «Телеграма». Я відчиняю двері – ввалюються дев’ять людей, з начальником слідчого відділу», - згадувала вона.

Під час допитів дисидентка відмовилася співпрацювати зі злочинним слідством і викривати своїх спільників. Згодом її засудили на 5 років табору суворого режиму і 3 роки заслання у Мордовії.

Вже під час слідства художниця була вилучена зі всіх мистецьких спілок на засіданнях цих же організацій. КДБ також знищив її роботи, зокрема 70 екслібрисів і понад 150 рисунків.

Але це не зламало Стефанію Шабатуру. В колонії вона неодноразово оголошувала протести і голодування на підтримку різних дисидентів та проти злочинних дій радянської влади, за що неодноразово потрапляла в карцер.

«А потому вони побачили, що я не здаюся, як кажуть, то через якийсь там місяць чи менше – ще раз карцер, ще раз карцер. Я так усю ту зиму просиділа в карцері»

Через 7 років, 2 грудня 1979 року закінчився термін заслання і вона повернулася в Україну. Тут працювала художницею в текстильній промисловості: проектувала і ткала гобелени. Дисидентка все ще знаходилася під наглядом КДБ. Але не дивлячись на це продовжувала свою політичну та культурну діяльність. Зокрема, була членкинею Української Гельсінської групи, організації «Меморіал» та Народного Руху України.

Її діяльність у незалежній Україні

Стефанія Шабатура була депутаткою першого скликання Львівської міськради. Саме рада цього скликання 3 квітня 1990 року ухвалила рішення здійняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші. Цей прапор Стефанія урочисто підняла разом з Зеновієм Саляком та Євгеном Шморгуном.

За своє життя Шабатуру відзначили низкою нагород. А саме Орден «За мужність» I ст., Орден княгині Ольги II ст. за багаторічне відстоювання демократичної та конституційної державності України.

Стефанії Шабатури, української художниці, мисткині та дисидентки, не стало 17 грудня 2014 року в 76-річному віці. Вона урочисто похована на Личаківському цвинтарі.