Поет «Розстріляного відродження», який «в полум'ї був спервовіку»: про життя Володимира Свідзінського

Сьогодні, 18 жовтня, минає 82 роки відколи не стало поета. З цієї нагоди ІА Дивись.info пропонує пригадати цікаві факти з біографії Володимира Свідзінського.

Свій перший вірш надрукував у 27 років

26 вересня 1885 року в селищі Маянів, що на Вінниччині, в сім’ї Юхима та Наталії Свідзінських народилася друга дитина – хлопчик. Його назвали Володимиром. Крім нього, в родині священника було ще п’ять дітей. Таким чином, поет мав одну сестру та четверо братів.

Так як батько Володимира був священником, то він також повинен би продовжити його діяльність. Тому спочатку він навчався в Тиврівському духовному училищі (1894–1899 роки), а згодом в Подільській духовній семінарії (1899–1904 роки). Після цього Свідзінський деякий час з 1906 року провчився на економічному відділі Київських вищих комерційних курсів.

У 1912 році в журналі «Українська хата» вперше надрукував свій вірш «Давно, давно тебе я жду…». Тоді поету будо 27 років.

Досліджував ткацтво та служив в армії

Володимир Свідзінський досліджував ткацький промисл. Для цього він збирав інформацію про господарства, які займалися ткацтвом (близько 1607 господарств).

Зокрема був у експедиції, під час якої відвідав шістнадцять населених пунктів в різних регіонах України (Могилівський, Гайсинський, Балтський, Проскурівський, Ямпільський, Ольгопільський, Летичівський та Літинський повіти). Його мандрівка тривала три місяці: від 1 червня до 15 вересня 1913 року.

У 1916 році текст науковця про ткацький промисел надрукували в книзі «Кустарні промисли Подільської губернії». Крім того, він також досліджував графічне оформлення старовинних греко-католицьких метрик. Також написав статтю «Народні українські пісні про останню світову війну».

У 1915 році Свідзінський мешкав у Житомирі. Тут він працював у канцелярії, а згодом – обліковим урядовцем. З 1916 по 1918 рік служив в армії під час Першої світової війни. Тоді його мобілізували до війська Російської імперії.

Після цього він мешкав у Кам’янець-Подільському. Тут працював редактором. Крім того, з 1919 року навчався на історико-філологічному факультеті Подільського університету. В цей час познайомився з відомими представниками тодішньої української інтелігенції, як-от: Людмилою Старицькою-Черняхівською, Юрієм Липою та Осипом Назаруком.

Свідзінський був одружений із Зінаїдою Сулковською. Згодом в них народилася донька Мирослава. Однак після переїзду до Харкова подружжя розлучилося. Дружина переїхала з донькою до Вінниці.

Вдруге поет одружився з Оленою Кондратьєвою у 1928 році. Однак пара довго не прожила разом, бо згодом розручилася.

Працював архіваріусом, навчався в аспірантурі та перекладав іноземні твори

У 1921 році Володимир Свідзінський працював архіваріусом в Кам’янець-Подільському. Потім став керівником  архівів повітового комітету охорони пам'яток старовини, мистецтва та природи в цьому місті.

У 1922 році він працював з подільськими греко-католицькими метриками, рукописними книгами та стародруками. Після цього організував випуск видання «Метрики XVIII в.»

Свідзінський навчався в аспірантурі (1923-1925 рр.) на кафедрі соціальної історії в Кам’янець-Подільському інституті. Під час цього періоду свого життя досліджував про аграрні рухи на Поділлі в XX столітті, приватновласницькі маєтки селян, боротьбу подільських селян із польськими легіонерами в 1918 році тощо. Написав розвідку «Економічна еволюція господарства селян тарнорудського маєтку».

Крім дослідницької діяльності, Володимир Свідзінський перекладав тексти іноземних авторів з французької, німецької, іспанської, польської, вірменської, білоруської, грузинської мов. Зокрема відомі його переклади комедій Арістофана, Гесіода, Публія Овідія Назона, Адамам Міцкевича, Віктора Гюґо, Янка Купала, Акакія Церетелі тощо.

«Свідомо самоізолювався од світу»: про поетичну творчість Свідзінського

У 1922 році вийшла перша збірка віршів Володимира Свідзінського «Ліричні поезії». Через п’ять років надрукували другу – «Вересень». Дебют поета в літературному українському дискурсі сприйняли досить неоднозначно. Зокрема деякі літературознавці критикували стиль Свідзінського. Зокрема Іван Дніпровський та Валер’ян Поліщук вказували на відсутність громадської тематики в його текстах.

Крім того, були різкі висловлювання про збірку «Вересень». Їх написав Яків Савченко. Він зазначив, що творчість Свідзінського поза добою, бо він запізнився зі своїми віршами. 

Водночас Василь Стус інакше інтерпретував поезії Свідзінського та вбачав у них особливий стиль. Він писав, що його «вірші — наскрізь асоціальні, сповнені якоїсь таємничої внутрішньої самодостатності без будь-яких зовнішніх намірів».

Також Василь Стус підкреслив в статті «Зникоме розцвітання особистості», що поезії автора притаманна виняткова замкнутість – «герметизація духу». Однак таким чином поет «замикається, щоб зберегтися» та «не помилитися у власній суті».

«Його поезії – то міра авторського самодовіряння й самоприналежності, інтимні щоденникові записи інтелігента, що свідомо самоізолювався од світу»,

– писав Стус про тексти Свідзінського.

Третя і остання прижиттєва книга «Поезії» Свідзінського вийшла у 1940 році Львові під керівництвом Юрія Яновського. Цікаво, що до цієї збірки не всі тексти увійшли, які запропонував автор. Ба більше, на сторінках книги з невідомих обставин з'явився вірш про Сталіна. Василь Стус заперечив, що цей текст належить Свідзінському, оскільки має іншу манеру написання. Тому існує думка, що вірш міг додати саме Юрій Яновський.

Читайте також Започаткував жанр «усмішка» в українській літературі: про життя Остапа Вишні

Багато текстів Володимира Свідзінського не збереглися. Сьогодні можна прочитати близько 96 поезій автора, які вдалося вивезти за кордон Олексі Веретенченку. Саме він у 1975 році видав збірку «Медобір». Відомо, що саме так мав назвати поет свою четверту збірку, яку він вже упорядкував. Однак рукописи цієї книги згоріли в пожежі, тому так і не вийшли та не збереглися.

Як темно стало. Десь сонце скрилось.
Глуха стежинка у морок кличе;
Між сірих грабів берези білі –
Як похоронні свічі.

Збуджаю пущі, повні дрімоти,
Тривожу думи конвалій.
Дерева шепчуть: «Мандрівче, хто ти?
Невже ти підеш ще далі?»

***
Запах меду і дим гіркий
Над садом вечірнім.
Паровози криками торсають тишу.
Піаніно печаль свою
Кладе пластівнями на трави, на віти.

Я сиджу осторонь золота на ослоні.
Я згадую про тебе, як дерево про південь.
Мені хочеться кінцем променя
Написати біля себе на піску:
«Люблю без мрії»

(Вірші Володимира Свідзінського зі збірки «Вересень»)

 «В полум’ї був спервовіку і в полум’я знову вернуся...»

Останні роки життя Володимира Свізінського минулу в трагічний обставинах. 27 вересня 1941 року в Харкові поета заарештував НКВД. Його звинуватили в антирадянській пропаганді та мали відправити на заслання. Однак є свідчення, що Свідзінського та інших в’язнів не вивезли конвоєм на заслання, а помістили в закинутому будинку та підпалили. Це сталося в селищі Непокрите на Харківщині. Так, радянська влада вбила Володимира Свідзінського 18 жовтня 1941 року.

«В полум'ї був спервовіку
І в полум'я знову вернуся...
І як те вугілля в горні
В бурхливім горінні зникає,
Так розімчать, розметають
Сонячні вихори в пасма блискучі
Спалене тіло моє.
І там, невідущий, невісний,
Міріадом бездумних частинок
Зустрінуся знову з тобою,
Колись – як і я – живою.
Міріадом бездумних частинок
З розсипаним пилом пилинки земної…»

(уривок з поезії Володимира Свідзінського, збірка «Вересень»)

---

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.

Крім того, в межах проєкту «Декомунізація Львова» ІА Дивись.info розповідає містянам про видатних українців та історичні явища, на чию честь перейменували вулиці, що колись носили «радянські назви». Про це детальніше читайте тут.