«Десантник — це не завжди про кремезного чоловіка, який стрибає з парашутом»

ІА Дивись.info поспілкувалась із Уляною Созанською, очільницею пресслужби 80-ї окремої десантно-штурмової бригади, про те, що значить бути воїном та головні принципи десантника.

Сама військова майже шість років була диригенткою військового оркестру Повітряних Сил, а після початку повномасштабного вторгнення росіян в Україну доєдналась до бригади, де служив її брат. Командир роти 1-го батальйону роти вогневої підтримки на позивний «Рагнар» загинув 17 лютого теперішнього року поблизу Бахмута, що на Донеччині.

«Я в армії 7 рік. Йшла по музичній лінії, бо моя мама музикант і я вчилась також на нього. Але спочатку війни в Україні 2014 року вирішила поєднати себе із військом, але не залишаючи професії. Тобто була військовим диригентом.  Зараз я є начальником пресслужби 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Висвітлюємо, що роблять наші хлопці, наші воїни. Розказуємо та показуємо світові, як дається нам Перемога та кожен шмат нашої землі», — розповідає Уляна.

На прикладі ДШВ вона окреслила образ теперішнього українського воїна. Це, говорить, або хлопець або чоловік, який стійко та вмотивовано працює до кінця, незважаючи на жодні перешкоди.

«Ще до повномашстабного вторгнення РФ у нас десантник сприймався як? Як великий кремезний чоловік, який стрибав з парашутом. Але це йдеться про радянський наратив, який нам нав'язували впродовж десятиліть. Насправді, це не так. Зараз штурмують посадки та населені пункти 20-30-річні хлопці, в яких найголовнішою підтримкою вважається свій підрозділ. Це неймовірно вмотивовані хлопці, які попри всю тяжкість ситуації, залишаються до кінця. Їхня мотивація не втрачається ніколи», — зазначає вона.

Уляна Созанська вважає, що найголовнішою рисою для десантника є вмотивованість, адже з людьми, які не розуміють, навіщо їм ця служба, дуже важко працювати.

«А ті хлопці та дівчата, які приходять і так би мовити не дотягують фізично чи не мають відповідних військових, тактичних навичок, у процесі все "наздоганять" і цей виклик - цілком реальний. Найголовніше — це мотивація захищати та відбивати свою землю», — переконує військова.

Уляна Созанська відповідає, що ключове, що можуть зробити цивільні, аби допомогти армії, це долучитись до неї.

«Так, тримати економічний та інші фронти потрібно, але тут, на жаль, хлопці "закінчуються": стають небоєздатними, отримують поранення та, на жаль, гинуть. У війську найбільше потрібно шрмувати посадки і це дуже важлива робота. Але також є дуже багато військових спеціальностей, які мають забезпечувати військових. Тобто є маса роботи як для жінок, так і для чоловіків», — додає наша співрозмовиця.

А щодо десантників із 80-ї окремої бригади нагадує: «Ми рухаємось далі: штурмуємо, закріпляємось, просуваємось. Якби важко не було, виходу і дороги назад у нас немає».