Андріївські вечорниці, або Як ворожили на Галичині в 1960-их роках

ІА Дивись.info поспілкувалась з однієї із жительок села на Львівщині пані Ганною, яка розповіла, як святкували Андріївські вечорниці за часів її молодості.

Ганна Гусак, якій зараз 75 років, розповідає, що коли вона була молодою, то з подругами обожнювали вечорниці. Зокрема компанія збиралась під вечір і ворожили на майбутнього чоловіка. Жінка зізнається, у неї та у багатьох її товаришок усе здійснилось так, як і «наворожили».

Роки минають, а традиції незмінні

Про кілька із таких традицій Ганна розповіла і нам.

«У нашому селі щороку ми з подружками збирались у когось вдома десь о 16-17 годині. То для нас було справжнє свято, бо ж колись не було ні дискотек, ні кіносеансів. Наприклад, у той рік, коли дівчата приходили до мене, то ми прибирали в кімнаті, пекли пампухи (балабухи — авт.) і співали різних пісень», – розказує жінка.

Ганна пояснює, пампушки, які вони випікали, були не для смакувань, а для того, аби опівночі нагодувати місцевих собак. Згідно з традицією, вночі дічата, тримаючи в руках випічку, запрошували собак, аби їх погодувати: від кого пес з'їсть пампух - та й одружиться найближчим часом.

Пані Ганна також каже, що всі в цей день мали бути святково вбрані — на кшталт, як зараз усі шукають найліпший одяг на святкування Нового року.

«Ми ще зранку прали вишиванки, прасували, підшивали (кому треба було), заплітали гарні коси та не могли дочекатися, коли, нарешті, настануть сутінки. Ну, десь о пів на 12 ночі ми з дівчатами набирали з річки в рот воду та бігли до хати: хто прибіжить першою і при цьому не розіллє воду — вийде заміж найшвидше», — ділиться вона.

По секрету зізнається пані Ганна, їй то вдалося зробити найвправніше ще в далекому 1967-му році — через 2 роки після вечорниць.

Окрім цього, пояснює жінка, в ті ж тарілочки дівчата ставили колечка і мали захопити їх зубами таким чином, аби не торкнутися води — це також означало, що дівчині, який вдасться так зробити, найшвидше зустріне майбутнього нареченого.

«Цікавим також було ворожіння на паркані (у селі жінка називає його чистоколами — ред.). Кожна по черзі ворожила, як тепер молодь любить на ромашці «Любить-не любить», але ми говорили «Молодець-вдівець». І якщо остання дошка випадає «Молодець» — невдовзі на дівчину чекає вірний хлопець, якщо ж «вдівець» – майбутній обранець мав нещасливу історію кохання», — додає Ганна.

Жінка додає: пізніше в тарілки клали різні цвяхи, різки, голки та інші предмети для ремесел. Їх накривали і навпомацки обирали. Цвях, наприклад, означав, що парубок буде майстром на всі руки; різка – для столяра; голка — швець.

«Але найцікавіше було те, що тим часом хлопці гуляли вночі та шукали, кому б нашкодити. Здебільшого юнаки приходили до помешкань дівчат, які їм подобались – замазували шиби фарбою, мазутою, розкидали поскладані дрова», — каже Ганна Федорівна.

А ще, згадує жінка, найдієвишим «методом» було кидання чоботів через хату, а потім дивилися куди він попаде: якщо чобіт ставав підошвою, дівчина мала невдовзі вийти заміж, а якщо носаком – треба дивитися, в який бік він вказує, адже саме звідти прийде суджений (добре, аби хлопці жартома не встигнули чобота вкрасти); брали воскову свічку, що залишилася від Великодня (так звана страсна свічка), і миску з водою, віск топили в ложці, виливали у воду, давали йому охолонути, а тоді брали й доводили до стіни, дивлячись, щоб була з того воску тінь. По ній і намагалися вгадати свою долю.

Ми запитали в пані Ганну, чи вони ворожили на нареченого, кладучи під подушку записку із різними іменами. Жінка зізнається, що ні. Каже, насправді дівчата вірили методу з чобітьми і пампушками, якими смакували собаки, і зізнається: в ніч перед Андрія щороку панувала особливо романтична атмосфера: після цього, додає, багато хлопців зізнавались у почуттях до дівчат і без всяких ворожінь.

Покровитель молоді

Святий Андрій Первозваний був покровителем молоді. Тому перед цим святом хлопці та дівчата збираються на вечорниці, лущать кукурудзу, стручки квасолі, перебирають її і проводять різні ворожіння.

Дівчата гарно вбиралися, виходили у двір, символічно сіяли перед хижею (хатою) жито, коноплі, льон, промовляючи: «Андрію, Андрію, на тебе лем коноплі сію». Цей обряд означав засівання своєї долі, бо зерно завжди асоціювалося із засіванням своєї долі. Поясом ніби боронили землю, куди впало зерно, тоді клали пояс під подушку, загадуючи уві сні побачити свого майбутнього чоловіка.

ІА Дивись.info вже згадувала про Калиту, коли в ніч з 12 на 13 грудня парубки та дівчата збиралися докупи, забавлялися та ворожили.

Калита – це такий собі спеціальний хліб, змащений медом та з діркою всередині. Аби приготувати цей хліб-сонце, не потрібно багато інгридієнтів. Для тіста треба запастися борошном (3 склянки), водою (1,5-2 склянки), сіллю (0,5 чайної ложки), олією соняшниковою (3 столові ложки), медом, перетертим з цукром (0,5 склянки), та двома столовими ложками меду.

Якщо всі складники готові, тоді почнемо: наллємо в борошно теплої води, посолимо, додамо соду, перемішаємо і дамо півгодини постояти; замісимо тісто, розкотимо корж, змастимо олією та посиплемо маком; складемо тісто вдвічі, знову змастимо олією і додамо мак — і так ще кілька разів; тепер формуємо круглий корж, робимо склянкою дірку посередині, а по краях ножем для краси вирізаємо зубчики; фінальний акорд: колемо корж виделкою, зверху мастимо медом.