Етнограф, меценат: хто такий Василь Тарновський

А в цей день, 1 квітня, день народження видатного діяча. З цієї нагоди ІА Дивись.іnfo розповідає його історію.

Дворянський рід Тарновських походив із козацької старшини Лівобережної України і був відомий із XVII століття під прізвиськом Ляшко. До старшої, чернігівської гілки роду належав Василь Васильович Тарновський (старший) – батько нашого героя. Він був збирачем українського фольклору, істориком права, активним громадським діячем, який брав участь у підготовці селянської реформи 1861 року, близько спілкувався з Тарасом Шевченком, Миколою Гоголем, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Костомаровим. Разом із дружиною, Людмилою Володимирівною Юзефович, виховав двох синів і доньку. Василь Васильович Тарновський (молодший) був його першою дитиною. Він з’явився на світ 1 квітня 1838 (за іншими даними – 1837) року в родинному маєтку Качанівка – зараз це село Ічнянського району Чернігівської області. Хоча інші джерела вказують село Антонівку Варвинського району Чернігівщини.

У сім років хлопчика віддали до московського приватного пансіону пастора Еннеса – уродженця Ельзасу. Викладання там велося французькою та німецькою мовами. Після пансіону Василь повернувся до Києва, де закінчив історико-філологічний факультет університету Святого Володимира. Уже тоді, в юнацькому віці в нього з’явилася невгамовна пристрасть до колекціонування предметів старовини часів Русі та козацтва. Маючи великі родинні статки, він скуповував старожитності на ринках у антикварів та інших колекціонерів, особисто їздив дворянськими маєтками, вишуковуючи якісь цікавинки.

Спочатку з юнацьким максималізмом Василь мріяв зібрати взагалі все, що тільки хоч якось стосувалося історії його Батьківщини. Та життя внесло корективи. Значно пізніше, у грудні 1898 року, розповідаючи про свою колекцію українських старожитностей, він згадував:

«Ще замолоду, років сорок тому, я захопився ідеєю зібрати якомога повнішу колекцію, що характеризує старовинний побут моєї Батьківщини, Малоросії. Оскільки виконання цього завдання в повному обсязі не під силу приватній особі, то я з необхідності змушений був обмежитися меншою і найбільш мені близькою територією – лівобережною Малоросією. Згодом, здійснивши археологічні розкопки в Черкаському повіті Київської губернії та відвідавши Запоріжжя, я доповнив моє зібрання багатьма предметами, знайденими на правому березі Дніпра та в Новоросійському краї. Отже, моя колекція має суцільно місцевий характер українських цінностей. За історичними епохами її можна розділити на три відділи: доісторичний, великокнязівський і козацький. Хоча пошуки ці розпочаті були близько 40 років тому, але вже тоді в Малоросії лише в небагатьох дворянських і козацьких садибах зберігалися ще деякі старовинні, прадідівські речі. Я надавав особливу ціну таким предметам, які, за написами чи збереженими родинними переказами, можна співвіднести з відомими історичними особами. Але переважну частину речей купував у антикварів-гендлярів».

Багатолітня громадська діяльність Василя Тарновського полягала в тому, що протягом майже двох десятиліть він був предводителем дворянства – спочатку в Борзенському, а потім у Ніжинському повітах Чернігівської губернії. У цей період він став одним із найбільших благодійників в Україні. Фінансово підтримував діяльність українських вчених і митців, видання історичного часопису “Київська старовина”, спорудження пам’ятників Миколі Гоголю в Ніжині та Івану Котляревському в Полтаві, відкриття публічної бібліотеки в Києві та Борзні, лікарні при цукровому заводі у Парафіївці. Коштом Тарновського відомий вчений Микола Біляшівський у 1891 році провів розкопки давньоруського міста Родень на Княжій Горі під Каневом. У цьому літописному поселенні в 978-980 роках загинув великий князь київський Ярополк Святославич. Сам Родень був спустошений монголами в 1239-1240 роках, після чого більше не відновлювався.

Останні роки життя Василь Тарновський тяжко хворів і був змушений пересуватися в інвалідному візку. Кошти, успадковані від батька, вичерпалися на підтримку української справи. Тож Василю довелося переїхати до Києва, а Качанівку продати цукрозаводчику-мільйонеру Павлу Харитоненку. Значну частину колекції він передав заснованому ним же Чернігівському музею старожитностей. Цінності, які залишалися в Качанівці, були розграбовані в більшовицькі часи, коли в маєтку облаштували комуну дітей-безпризорників.

Василь Тарновський (молодший) пішов із життя 25 червня 1899 року. Похований він на Звіринецькому цвинтарі в Києві. На честь Василя Тарновського зараз названо Чернігівський обласний історичний музей. У місті Ічня є вулиця Тарновських.