Дослідниця про Ольгу Франко: для неї кулінарія була мистецтвом та філософією життя

ІА Дивись.іnfo поспілкувалася з Наталією Тихолоз – літературознавицею, директоркою Інституту франкознавства ЛНУ ім. Івана Франка, головною редакторка проєкту «Франко:Наживо». Вона розповіла про життя виданої кулінарки, її книги, зокрема в чому особливість та цінність «Першої української загально-практичної кухні», а також поділилася враженнями від нового фільму «Смак свободи», де згадується Ольга Франко.

-         Дитинство та юність Ольги Франко? Що відомо про цей період її життя, в якій родині вона зростала, чим цікавилася змалку?

Насправді ми маємо досить мало відомостей про цей період її життя. Знаємо, що вона народилася 24 липня 1896 року у Вирові (тепер Львівська область) в сім’ї Теодора Білевича та була четвертою дитиною в сім’ї. Тобто в родині були ще –  старша сестра Анізія та Леонтина, брат Олександр, а Ольга – наймолодша серед дітей.

Це була родина з дуже тяглими та глибокими священничими традиціями. Мама Ольги була теж донькою священника. Її старша сестра Анізія також вийшла заміж за священника, який деякий час був сповідником Ольги Франко (тобто дружини Івана Франка). Отож, в такому середовищі і зростала Ольга.

Це було релігійне середовище. Водночас середовище, у якому святкували храмові празники, Різдво, Великдень. З підготовки до цих святкувань, очевидно, народилося і захоплення Ольги кулінарією. 

Батько її був дуже активною людиною. Теодор Білевич як людина дуже діяльна, суспільно активна і небайдужа до національно-культурного розвитку краю керував також філією місцевої «Просвіти», а у вересні 1910 р. його стараннями було відкрито у Буську українську реальну приватну гімназію ім. Маркіяна Шашкевича. Ученицею цієї гімназії була і Ольга. Це був час, коли не всі батьки розуміли потребу навчання дівчат у гімназіях. Знаємо, що Ольга цікавилася спортом – руханкою, як тоді казали. На той час це було дуже модно серед гімназистів. Руханка була тоді факультативним предметом в гімназіях. Зокрема, Ольга брала участь ситківкових змаганнях.

Ми насправді не так багато знаємо про їхню love story, щоб побудувати певну чітку послідовність.

-         Як Ольга познайомилася зі своїм чоловіком та сином Івана Франка – Петром?

Сама Ольга згадувала у своїх спогадах, що вона познайомилася зі своїм чоловіком на відкритті пам’ятника в Підлиссі Маркіяну Шашкевичу, що на Львівщині. Хоча, є свідчення про те, що старший брат Ольги навчався разом з Петром Франком у Львівській академічній гімназії, тому вони могли бути знайомими і раніше.

Ми насправді не так багато знаємо про їхню love story, щоб побудувати певну чітку послідовність. Однак те, що ми знаємо напевно, що вони познайомилися на відкритті пам’ятника Шашкевичу. Знаємо, що він Ользі симпатизував, і знаємо, що було багато претендентів на її руку, але Ольга обрала Петра. З початком Першої світової війни, в червні 1914 року, Петро Франко вступив до лав Українських Січових Стрільців. Ольга залишалася вдома. Вона деякий час навіть вчителювала в Буську.

У грудні 1918 року Петро Франко отримав призначення бути комендантом летунського відділу УГА. На той час організувати летунство була дуже непроста справа, тому що не було літаків, не було командного складу, тому треба було зробити все з нуля. Він фактично і робить це. В цей час Петро їздить по території сучасної Галичини і шукає, де це було б можна організувати, і таким місцем стає Красне. Ту він утворює летунський відділ УГА та займається розбудовую летунства. Виявляється, що це було досить близько від Буська, де жила і Ольга Франко.

-         А чи була Ольга Франко знайома з Іваном Франком?

Ні, не була. Ймовірно, вона могла його бачити десь. Однак вони розминулися в часі. Петро та Ольга познайомилися в 1911 році, але чи в цей час вона була в них вдома – це велике питання. Водночас, коли Ольга одружилися з Петром, то Іван Франко вже помер на той час.

-         Коли Ольга одружилася з Петром?

Вони взяли шлюб в селищі Полонична 4 лютого 1919 року. Треба сказати, що з початком Першої світової війни в Ольги помер батько Теодор Білевич, тому шлюб Ользі давав рідний браті її тата – Микола Білевич, який мав парафію там.

Після одруження вони жили в Красному. Далі вже в квітні 1919 року Петро Франко отримав призначення відбути до дипломатичної місії до Сербії. Він їде туди в справах українських військовополонених. Водночас всі дипломатичні місії того часу сходилися до Відня. Тому він прибув туди, де на деякий час осів. Згодом до нього приїжджає і Ольга. 

Тоді для неї відкривається оця перспектива –  бачити в кухні не просто те, що ми готуємо. Для неї кулінарія була мистецтвом, філософією життя.

-         Саме тут вона закінчила дворічну курси з кулінарії?

Так, у Відні Ольга записується на оці дворічні курси кулінарії, де здобула фах кулінарки. Вона удосконалила таким чином свою майстерність. Тоді для неї відкривається оця перспектива –  бачити в кухні не просто те, що ми готуємо. Для неї кулінарія була мистецтвом, філософією життя. Десь очевидно під час навчання у неї зароджуються ідеї перших кулінарних книжок.

-         Власне, розкажіть детальніше про її книги: «Кухня в таборі», «Перша українська загально-практична кухня» та «Всенародна кухня». Що відомо про першу з них?

Знаємо, що одна з перших кулінарних книжок була «Кухня в таборі».  Принаймні є відомості, що її задекларував Петро Франко в своїй серії пластового книгозбору. Однак  насправді ніхто не бачив тієї книжки. Я робила спроби відшукати її. Розмістила навіть пост в соцмережах, що може хтось її має в своїй колекції, однак не відгукнувся ніхто, хто б її мав.

Ймовірно, що ця книга або не вийшла, або вийшла дуже мізерним накладом. В будь-якому разі я ще не знайшла людини, яка б її мала в себе в колекції. Петро Франко багато декларував книжок, які б мали вийти в цій серії, але не все йому вдалося реалізувати. Очевидно, що ця книга мала стосуватися пластової кухні. Тобто пластового таборування та страв, які там можна приготувати.

-          «Перша українська загально-практична кухня» Ольги Франко. В чому особливість такого видання? Вона була популярною в ті часи на Галичині? 

 Друга книжка Ольги Франко «Перша українська загально-практична кухня» вийшла в Коломиї в 1929 році. Зазначу, що до Коломиї Ольга Франко приїхала, після того, як в них народилася перша дочка Віра. Тоді Петро знайшов роботу тут та вчителював в гімназії. Ольга ж була домогосподаркою, виховувала дітей (пізніше народжується дочка Іванна), а також – упорядкувала свої рецепти в книгу.

 «Перша українська загально-практична кухня» – це велика книга рецептів, яка має багато ілюстрацій. Крім того, це не тільки збірка рецептів, а ціла – філософія життя. Ґрунтовну передмову до неї написав Петро Франко вже як інженер-хімік. Оскільки у 1923 році якраз він здобув свій диплом інженера-хіміка в Львівській політехніці.

Ця книга відкривається таким гаслом: «Для усіх, хто хоче довго жити». Тобто це фактично книга-порадник із довголіття. Підкреслю, що сама Ольга Франко прожила дев’яносто років. Також у книзі маємо дуже цікаву підбірку кулінарних порад. Чому я кажу, що це філософія життя? Наприклад, тут є такі поради, як-от: «Перестань їсти, коли б ти міг ще дещо з’їсти» чи «Кухнею не легковаж, але нею не воодушевляйся». Там дуже багато таких рекомендацій, які справді відображають певну філософію життя.

Загалом в книзі є близько 1500 рецептів. Зокрема, це рецепти, які можна готувати для дуже різних категорій населення. Наприклад, там є для виздоровців, тобто для людей, які одужують після хвороби, також для матерів, які годують немовлят тощо. Для різних прошарків населення – бідних та багатих. Насправді рецептура там дуже багата, і кожна галицька господиня знайде там щось корисне.

Водночас сама поява такої книги була дуже цікавою. Вона вийшла в міжвоєнний період, коли Україна була поділена між Польщею та Радянським Союзом. Однак сама назва робить особливий акцент «Перша українська загально-практична кухня», а саме – на українськості.

Ми зазвичай кажемо, що Ольга Франко ніби галицька куховарка, але ця книга містила ще й іншу філософію – філософію національної кухні, бо вона своєю назвою «українська» ніби об’єднувала дві частини України. Крім того, якщо ми подивимося на рецептуру, то там є страви з різних регіонів України. Тут ще цікаво, що якщо досліджувати її з погляду мови, наприклад для філолога, там є дуже смачні слова. Така автентична галицька мова. Наприклад, слово не «тістечка», а «тісточка». Так, можна простежити і мовну культуру того періоду.

 Інше в назві – «практична» –  бо вона це все перевірила на своїй кухні. Тобто це були практичні поради. І «перша» – то такий був трохи маркетинговий хід, тому що вона була далеко не перша насправді, адже в той час були й інші кулінарні книжки.

Ще книга цінна тим, що вона з’явилася у той період, коли один світ уже відмирав та був зруйнований в ході Першої світової війни (тобто Австро-Угорщини вже не існувало), а інший світ – був досить хисткий. Адже незалежної України ще тоді не було. Так, ця книга підсумовувала один досвід і передавала його нащадками. Знаємо, що з приходом уже радянської кухні (общепіта, дефіциту), коли не можна було це готувати, такі рецепти здавалися буржуазним вислідом. Тільки зараз ми все це відновлюємо в кулінарії. Таким чином, ця книжка демонструє дуже тяглу, глибоку традицію української кулінарії, зокрема не тільки селянської.

«Перша українська загально-практична кухня» була дуже популярною, коли вийшла. Її мали на своїх кухнях досить багато жінок на той час. Видання збереглося до сьогодні, і його можна переглянути як раритет.

-         Знаємо, що Ольга та Петро деякий час мешкали в Харкові. Яким був цей період їхнього життя?

Петро Франко у 1923 році отримав диплом інженера-хіміка, і дуже хотів бути хіміком, але в Польщі не міг реалізуватися. Тоді він погоджується на пропозицію – поїхати в Радянську Україну, де він отримав можливість реалізуватися за фахом та бути хіміком.

У 1931 році вони переїхали до Харкова. Тут Петро Франко працював в Інституті молочної промисловості. Він робить там кілька винаходів з переробки та обробки молока. Два з них були зареєстровані в базі патентів Радянського Союзу, навіть можна зараз це знайти. Хоча, підозрюю, що ціла низка його винаходів взагалі радянська влада приватизувала собі, не зазначивши його авторства.

Крім того, вони опинилися в Харкові в час Голодомору, тому це були дуже не прості роки. Їх врятувало те, що вони працювали в Харкові як іноземні громадяни, тобто фактично, як піддані Польщі. Хоча Петрові Франку пропонували радянське громадянство, але він відмовився. Вони жили в такій зоні для іноземців, яка була ізольована, їм забороняли контактувати з іншими людьми.

-         Коли вийшла третя книжка Ольги Франко «Всенародна кухня». Чим вона відрізнялася від попередньої?

Власне, у 1936 році вони повернулися з Харкова до Львова, тоді Ольга видала ще книжку «Всенародна кухня». Вона відрізнялася від «Першої української загально-практичної кухні» тим, що вона була менша  і згрупована за періодами (осінь, зима, весна, літо),  а також за структурою дня (сніданок, обід, вечеря). Водночас  третя книжка була вислідом перебування Ольги вже в Радянській Україні, бо була скромніша у своїх рекомендаціях. Хоча в цих двох книгах ми бачимо таку цікаву настанову, можливо таку трохи галицьку – на ощадне харчування. Що означає ощадне? Це означає те, що нічого не викидається. Тобто не треба продукти викидати, якщо у вас засох хліб, скажімо, бо його можна перемолоти на сухарі, чи зробити якісь грінки, чи ще щось. Така була філософія ощадного харчування.

Треба сказати, що в тому самому 1939 році Петро Франко видав ще дві книжки, які називалися «Овочі і фрукти на нашому столі» і «Переробка ягід і овочів». Однак в той час треба розуміти, що овочі в Галичині називали фрукти, а те, що ми кажемо овочі, то на те казали ярина.

Також тут є символічна річ, що книга «оживає» сьогодні завдяки нащадкам Ольги Франко.

-         До речі, в інтернеті зустрічала сайт, де розміщені рецепти Ольги Франко з книжки «Перша українська загально-практична кухня». Там вони інтерпретовані на сучасний лад. Ви переглядали його?

Знаю про цей сайт. Він називається «Практична кухня. Забуте і нове» та дуже тісно пов’язаний з Ольгою Франко, тому що його засновниками є Іванка Міліянчук (внучка Ольги Франко)і її доньки – Наталія та Марта. Це, власне, ті жінки, які зростали на кухні Ольги. Такий сайт покликаний оці рецепти Ольги Франко пояснити, як це готувати сучасникам. Крім того, це справді такий багатющий матеріал навіть з приводу інґредієнтів. Адже, коли ми читаємо, то не всі інґредієнти розуміємо, що воно таке. От власне ще заслуга пані Іванки в тому, що вони шукають ті інґредієнти і готує страви на своїй кухні.

Також тут є символічна річ, що книга «оживає» сьогодні завдяки нащадкам Ольги Франко. Так, ми бачимо цю спадкоємність поколінь, що сьогодні є дуже важливим для нас, українців. Адже як радянська система, так і сучасна війна, вона приносить великі травми, які переривають життя людей та цілих родів. Такі катаклізми намагаються перервати цю спадкоємність. Однак от історія Ольги Франко, історія цієї родини і «Першої української загально-практичної кухні», яка живе і продовжується, зокрема в цьому сайті – це історія про спадкоємність, яка, всупереч усім цим історичним катаклізмам, відроджується. Так, ми, українці, повертаємося до себе самих.

Так, те, що передала Ольга Франко у своїй книзі довгий час ми не могли відчитати, бо радянська система, зокрема радянська кухня, була побудована на інших принципах. Тобто це все було фактично заборонено. Я пам’ятаю, ще зовсім недавно, як тільки десь якісь рецепти Ольги Франко «оживали», то навіть дехто казав, що хіба на той час в Галичині були фіґи (тобто фініки) чи інші ті екзотичні продукти, до яких вона звертається. Однак воно все було. Їх можна було купити на базарах. Водночас з приходом радянської влади це все зникло з полиць. Всі готували оцей салат олів’є з майонезом і були від того «щасливі», бо такі були у той час харчові реалії життя.

Ольга Франко, яка пізніше після смерті чоловіка жила в радянський час сама казала, що її книжки вже нікому не потрібні, адже життя дуже змінилося. Вона розуміла, що ті страви, про які писала, не будуть готувати, бо немає таких продуктів. В радянський час це була така екзотика, про яку можна було хіба в казках читати. Тому її книги на довгий період, ніби канули в забуття.

Відродження стало з початком проголошення незалежності України в дев’яностих роках. Спочатку у видавництві «Каменяр» за літературної редакції Оксани Сенатович вийшла така книжка, де помістили вибірку рецептів Ольги Франко, яку зазвичай більшість галичан тепер мають. А у 2019 році вже було перевидання книги у видавництві «Фоліо», де була моя післямова та коментарі Маріанни Душар.

Попри все, вона гуртувала довкола себе людей, свою родину.

-         Як склалося життя Ольги Франко після зникнення Петра Франка?

У 1941 році коли Петра Франка, так би мовити, «евакуювали», але це був насправді арешт, бо він був депутатом Верховної Ради. Його фактично відвезли в нікуди, бо досі не знаємо, що з ним сталося. Найімовірніше він був розстріляний. Тоді доля Ольги Франко теж дуже різко помінялася. Хоча вона ще довгий час вірила, що він ще повернеться.

Станом на 1941 рік вони мешкали в будинку Антонія Увєри – це сусідній будинок з музеєм Франка у Львові, де зараз знаходиться адміністративний корпус. Невдовзі її було звідти виселено. Вона переїхала на Снопківську. Загалом в її квартирі був влаштований обшук: спочатку з боку німців, потім радянської влади.

Усе своє наступне життя вона фактично не могла працевлаштуватися. Якщо протягом 1939-40 рр. вона працювала разом з Петром разом в музеї Івана Франка (як заступник директора), то після арешту Петра  деякий час виконувала функції комісарки музею в часи німецької окупації. Однак, коли в 1944 році відновили діяльність музей Івана Франка, і вона подала на поновлення на посаді, то від Києва їй прийшла відмова. Вона так і не пішла працювати.

Надалі вона фактично виконувала роль домашньої господині і бабусі. Ольга мешкала з родиною своєї молодшої доньки Іванни, яка мала 5 дітей, тому вона займалася вихованням цих онуків і в тому знаходила сенс свого життя. Попри все, вона гуртувала довкола себе людей, свою родину. З їхнього життя можна згадати цікавий епізод, коли чоловік Віри Франко, готував кожного місяця такий домашній журнал, в якому описував якісь родинні історії. В цьому журналі він зафіксував таку історію, як виглядає день баби Ольги.  

Саме  довге життя Ольги Франко є і підтвердженням її книги, бо це книжка про довговічність. З іншого боку, це був теж великий «ляпас» радянській системі: що збереглися її книги, що Ольга змогла передати нащадкам свою культуру. Звичайно, за інших історичних обставин та умов ця жінка мала б більше можливостей для реалізації. Очевидно могла б стати і відомою шеф-кухаркою.

-         Вже з 7 березня на екранах можна переглянути фільм «Смак свободи», де є згадка про Ольгу Франко. Чи дивилися вже фільм? Яким чином там зображена Ольга Франко? Загалом, чи консультувалися знімальна група з Домом Франка?

Бачила цей фільм. Він не стільки про Ольгу Франко, тобто тут не розповідається про її життя. Це така казка – своєрідна історія сучасної Попелюшки. Тільки Попелюшка тут мріє не про принца, а про професійну самореалізацію: мріє стати шеф-кухаркою. Ольга Франко в цій історії для дівчини Варвари є такою книжковою феєю, яка з’являється до неї та десь в певній мірі запроваджує її в галузь кулінарії та наставляє її на шлях істини. Тому фільм зроблений з любов’ю до постаті Ольги Франко.

Історія фільму в тому, що ця дівчина Варвара приїжджає із східних регіонів України до Львова, і вона відкриває для себе світ кулінарії. Меседжі, які вкладено в цей фільм – це будь собою, будь українкою, цінуй своє, не піддавайся на чужі провокації. Ця історія, власне, про яким є смак свободи і про те, що не треба боятися мріяти та йти за своєю метою та бути самою собою. Цей фільм створений для масового глядача.

Фільм зроблений у співпраці з відомою гастроблогеркою Мар’яною Душар, яка у 2019 р. написала чудові коментарі до книги Ольги Франко. Також творці фільму (головною ідейною натхненницею і авторкою сценарію є Олена Моренцова) консультувалися з родиною Ольги Франко, зі мною, з працівниками Дому Франка у Львові. Справді натхненням для цієї кінострічки послугувала книга Ольги Франко. Це фільм, у якому ця книга з’являється, тому він виростає в певній мірі з цієї книжної традиції, бо саме книга стимулює головню героїню повернутися до себе самої. Вислідом є також книга, яку видали на основі фільму. Вона також називається «Смак свободи» із добіркою «смачних» рецептів, які є у фільмі.

---

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.