дивись.info

Жіночий ветеранський простір: як у Львові допомагають жінкам, які повернулися з війни

Жіночий ветеранський простір: як у Львові допомагають жінкам, які повернулися з війни
Фото з Fb.

У Львові вже місяць працює Перший український жіночий ветеранський простір «Re:Hub». Наразі він у сусідстві з іншим ветеранським хабом – «Фенікс». Головний напрямок роботи волонтерської організації – медичний.  По допомогу вже звернулося десяток ветеранок.

Про роботу жіночого ветеранського простору журналіст ІА Дивись.info поспілкувалася із його головою Марією Петришин, яка добре відома своєю волонтерською роботою, зокрема у допомозі зі звільнення полонених.

Фото з Fb.

– Жіночий ветеранський простір зараз базується на базі центру «Фенікс». Вони нас прихистили на деякий час, оскільки у нас наразі немає постійного місця дислокації. Тому тут поєднується і центр «Фенікс» і жіночий ветеранський простір. Протягом цих п’яти років війни ми зрозуміли, що проблематика військових дуже різна. Вона стосується не тільки чоловіків, а й жінок. Ми звикли, що обличчя війни – це чоловіче обличчя, тому й чоловікам приділяється більше уваги. Здебільшого військові – це чоловіки, але поміж них є маса жінок, яким теж потрібна допомога – медична, загалом, психологічна, зокрема. Власне  з цих причин ми спрямували нашу діяльність на медичну допомогу жінкам.

– Чому аж через п’ять років війни заговорили про створення саме жіночого ветеранського простору?

– Знаєте, я сама здивована. Ми дуже швидко створили хаб, купили меблі за свої кошти. Чому жінки? Почало з’являтися багато проблем, зокрема гінекологічних, ендокринних. Адже проблема жінок – це проблема материнства. Тому ми не можемо сідати разом з чоловіками і говорити про це, адже йдеться про інтимні речі. Ми якось це виокремили і почали працювати із жінками. Хоча ми зорієнтовані не тільки на гінекологію, а на всі інші порушення, розлади. Немає окремого курсу, беремо усіх пацієнтів, визначаємо, що їх хвилює. Але є ті, хто приходить з готовим пакетом документів. Зараз, наприклад, маємо двох жінок із раком шийки матки. Тому ми стараємося їм надати допомогу, скеровуємо до лікарів, допомагаємо чим можемо. У ветеранок, які по чотири роки були на війні, хоча вони й молоді, проблем із здоров’ям дуже багато.

Водночас у нас є психологи, які працюють і з чоловіками, і з жінками. Крім того, у нас налагоджене дозвілля. До кінця року заплановані перегляди трьох фільмів, один з них – це буде прем’єра про визволення жінок із полону. Плануємо майстер-клас для жінок з візажу. Тобто ми тут займаємося не тільки вирішенням медичних і психологічних проблем, жінки можуть тут розвантажитися, поговорити на якісь близькі їм теми.

– Чи ветеранки так само схильні до посттравматичних стресових розладів, як і чоловіки?

– Жінки витриваліші. Вони більш емоційно стійкі. Такими жінок зробила природа. Жінка сама по собі є витривалішою, але вона не відгороджена від ПТСР. Вони, напевно, довше тримають у собі все, що накопичилося, але в один момент це детонує. Адже не завжди можна впоратися навіть з простими побутовими емоціями, не кажучи вже про складніші речі.

– А чому вирішили виокремити гінекологічну проблематику?

– Ми давно працюємо з жінками. Упродовж останнього року мені особисто доводилося часто допомагати військовим, дружини яких народжували. Вони знали, що я досить довгий час працювала в акушерстві та гінекології, відтак зверталися по допомогу, бо кожен хоче особливої уваги, щоб припильнували. Відповідно, ми зрозуміли, що є запит на це.

– Як працює Перший український жіночий ветеранський простір «Re:Hub»?

– Тут постійно на місці є психологи. Центр не пустує. Але нас тут можна знайти у понеділок, середу та п’ятницю, з 12 до 17. Є хтось з наших волонтерок. За потреби можна звернутися з будь-якого питання. Щодо здоров’я, можна принести документи. Ведеться документація, розроблені анкети, дозволи на обробку персональних даних. Після цього ми починаємо працювати з документами, за потреби перескеровувати в якісь інші профілюючі лікарні. Дуже багато лікарів зі Львова почали з нами співпрацювати, радо приєдналися до цієї ініціативи. Ми відкрилися 16 вересня. Тут об’єдналася команда жінок-волонтерок, які раніше існували самі по собі, кожна мала якийсь свій напрямок чи організацію, а зараз ми об’єдналися у великий ветеранський хаб. Дуже гарно співпрацюємо. До нас звернулися жінки з Дніпра, Києва, Дрогобича, Одеси. Наразі більше десятка жінок. Рекомендації вони отримали від Жіночого ветеранського руху.

Дуже для нас важливе питання стоматології. Тому що це дороговартісне лікування. Поки що погодилася нам допомагати клініка з Трускавця – це теж волонтери, які працюють з початку війни.

– Як про вас дізнаються ветеранки?

– Ми є у соціальних мережах, маємо свою сторінку. Є номери телефонів, електронна пошта. Будь-хто може написати. Ми відповідаємо на всі листи.

– Крім медичної допомоги, що ще плануєте?

– Як я вже згадувала, це майстер-клас з візажу. У нас дуже далекоглядні плани, головне – мати сили і здоров’я, аби з усім цим впоратися. До кінця року у нас запланований перегляд трьох фільмів, зокрема приїжджає Жіночий ветеранський рух. Ми готуємося до різдвяного вертепу. А також буде концерт гурту «Кулі», виставки тощо. Тут дуже широка діяльність, ми не зосереджуємося на чомусь одному.

– За рахунок чого організації вдається виживати? Хто підтримує фінансово?

– Усі у нашій команді працюють. Усі кошти, які у нас є, за які ми закупили ті ж пуфи – вони з попередніх проектів, зокрема з минулорічного вертепу. Щодо майбутнього фінансування, ми, можливо, будемо подаватися на два проекти. Крім того, нам потрібно визначитися з нашим місцем розташування. Ми сподіваємося на співпрацю міської та обласної влад і нам, можливо, виділять окремо приміщення, бо тут, чесно кажучи, трохи замало простору, нам потрібно мати окремі кабінети. А зараз ми мусимо якось пристосовуватися один до одного. Ось, наприклад, працює група хлопців з психологом. Вони йдуть, приходимо ми. Ми мусимо так працювати, бо нема на то ради. Фінансування у нас як такого немає, єдине, що ми сподіваємося на підтримку Канади. Ймовірно, з 2020 року ми її таки отримаємо. А також сподіваємося на підтримку інших організацій та меценатів, адже ми тільки розпочали свою діяльність. Наразі все відбувається на власній ініціативі.

– Важко не помітити, що інтерес суспільства до війни і ветеранів помітно знизився. Чи позначається це на тому, як люди жертвують кошти для подібних ветеранських організацій?

– Безперечно. Вже немає такого піднесення, як колись, коли люди гуртувалися, підтримували більше фінансово. Я розумію, що людям складно, що вони перебувають у складному фінансовому становищі. Напевно, єдині, у кого нічого не міняється, – це волонтери. Ми як працювали,так і продовжуємо працювати. Ми вже так звикли. Просто гуртуємося і працюємо.

– А скільки жіночий ветеранський хаб об’єднує волонтерок?

– Понад 20 і постійно приєднуються нові. Дуже приємно, коли телефонують і питаються: «А що ви забули про нас?» Звісно, ми радо вітаємо усіх, хто хоче доєднатися. Зараз нас підтримав Дрогобич.

Усі волонтери добре розуміють проблематику і ті виклики, які стоять перед нами на даний момент. Загалом ми працюємо вже шостий рік, починаючи ще з Майдану, коли допомагали у супроводі поранених. Усі у нашій команді – це люди, яким небайдужа Україна. Вони від початку війни допомагають військовим, з реабілітацію, постачанням тощо. Тобто тема вже стара для нас, просто виокремили певний рух.  Це правильно. Має більше приділятися увага саме темі материнства.

– Хто працює з жінками на постійній основі?

– Психологи. Крім того, наші волонтери збирають медичну документацію. Зазвичай це люди, які дотичні до медицини. Є психологи. У кожного є своя ділянка роботи. Хтось моніторить сторінку, хтось відповідає за пошту, телефонні дзвінки тощо. Так доводиться працювати, бо усі мають роботу. Інколи доводиться заміняти одна одну. Якщо раптом комусь не виходить щось саме у цей час, її підміняє колега. Але не буває, щоб нікого не було у центрі. Якщо жінка приїде, з нею обов’язково хтось має поспілкуватися. Навіть якщо це відбудеться не у той час, який зазначено як робочий для ветеранського хабу, тут однаково хтось є.

– Щоб хотіли ще зробити у рамках Першого українського жіночого ветеранського простору «Re:Hub»?

– Більше розвинутися. Наприклад, курси англійської мови. Але це дуже складно, навіть зокрема тому, що кожна з волонтерок дуже завантажена. Ось, наприклад, вже потрібно починати готуватися до Різдва, проводити репетиції. Хотіли б влаштовувати якісь поїздки. Були розмови з литовцями про обмін досвідом. Цей проект відбувся завдяки співпраці з Оксаною Юринець та Лесею Шимко, яка є головою громадської організації Канади «Фонд допомоги України». Ганна Гопко  також дотична. Вони виявили ініціативу, підтримали нас. Дуже важко починати, коли ти розумієш, що немає жодної фінансової підтримки. Бо, наприклад, маємо трьох онкохворих, а таке лікування дуже дороге і ніяких державних програм немає.

– Чи є схожі соціальні простори деінде?

– Подібний соціальний простір має Жіночий ветеранський рух у Києві. Він об’єднує дуже багато ветераном і волонтерок. Вони приїжджали до нас на відкриття і підтримали нас. Це дуже тішить, бо конкурентність сприймається важко, особливо в жіночому товаристві. У нас зародилися дуже гарні стосунки.

Оксана ДУДАР

Читайте новини та найцікавіші статті у Telegram Дивись.Інфо.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.