Літературознавиця про Дмитра Чижевського: його зацікавленість медієвістикою переростає в покликання — бути відкривачем українського бароко

Сьогодні, 4 квітня, минає 130 років від дня народження Дмитра Чижевського.

З цієї нагоди нагадуємо головні факти з біографії науковця. Крім того, про його дослідження українського бароко ІА Дивись.іnfo розповіла докторка філософії у галузі філологічних наук та асистентка кафедри української літератури імені академіка Михайла Возняка ЛНУ імені Івана Франка Лілія Бомко.

Дмитро Чижевський – головні факти із життя дослідника

Народився Дмитро Чижевський 4 квітня 1894 року в Олександрії (Кіровоградська область) у сім’ї артилерійського офіцера Івана та художниці Марії. Рід Чижевського мав шляхетне походження та тягнувся від давнього роду Чижів.

Середню освіту Дмитро Чижевський здобув в Олександрійвській гімназії, а в 1911 році вступив до Петербурзького університету. Тут він студіював математику та астрономію до 1913 року. Після цього протягом 1914-1919 рр. науковець навчався у Київському університеті Св. Володимира  на історико-філологічному факультеті.

Водночас у 1917 році Чижевський брав участь у тогочасній діяльності студентських та робітничих гуртків. Саме тоді був членом Української центральної ради, а згодом увійшов до партії меншовиків у Малій Раді українського уряду.

У 1919 році вчений одружився з Лідією Маршак. Через п’ять років у подружжя народилася донька – Тетяна. Вона також, як і батько, стала науковицею, зокрема займала посаду професора славістики в державному університеті Вейна (США).

У серпні 1920 року більшовики заарештували Чижевського в Києві та перевели до харківської в’язниці. Тоді його засудили до смертної кари та ледве не стратили, але йому вдалося врятуватися.

У 1921 році науковець переїхав до Німеччини. В цей час він вивчав філософію Фрайбурзькому та Гейдельберзькому університетах у таких видатних мислителів, як-от: Мартін Гайдеґґгер, Карл Ясперс, Едмунд Гуссерль, Генріх Ріккерт. Крім того, у 20-х роках Чижевський викладав в Українському педагогічному інституті та Українському Вільному Університету в Празі. У 1945 році отримав статус професора-гостя в Марбурзі.

Протягом 1951-1956 років працював у Гарвардському університеті. Там він також був керівником філософського відділу Української вільної Академії наук (Нью-Йорк). Цікаво, коли Чижевський переїжджав за кордон, то разом зі собою перевіз у Гарвард близько 13 тисяч рідкісних книжок.

У 1956 році дослідник повертається до роботи в Гейдельберзькому університеті. Там він працює на посаді професора та очільника Інституту славістики до кінця життя.

Помер Дмитро Чижевський 18 квітня 1977 року в Гейдельберзі, що в Німеччині.

Автор близько тисячі праць та відкривач українського бароко

Лілія Бомко зазначає, що Дмитро Чижевський є автором близько 1000 праць, серед яких 200 присвячені українським студіям, зокрема дослідженню давньої української літератури. Це підтверджує його високий інтелектуальний рівень та надзвичайна продуктивність.

«Його зацікавленість медієвістикою переростає в покликання — бути відкривачем українського бароко, переносячи крізь століття до кожного наступного покоління сучасних читачів розуміння цього суперечливого й далекого, на перший погляд, стилю. Недарма з італійської поняття «бароко» означає перлину неправильної форми. Ця перлина залягає глибоко на дні океану, і навіть не кожен, хто її віднайде, убачить у ній незвичну красу»,

– каже дослідниця.

Вона підкреслює, що саме з цього – сутності бароко – починає Дмитро Чижевський свої студії. За словами Лілії Бомко, після ґрунтовного вивчення української філософії та філософії Григорія Сковороди, Чижевський присвячує свої дослідження українському бароко. Зокрема тут йдеться про такі праці науковця, як-от:

• «Український літературний барок. Нариси» (1941‒1944 рр.),
• «До проблеми бароко» (1947 р.),
• «Сімнадцяте сторіччя в духовній історії України» (1948 р.),
• «Поза межами краси (до естетики барокової літератури)» (1952 р.).

«У згаданих працях Чижевський порушує низку питань щодо бароко, які до того зовсім не були висвітлені, або дуже слабко. Його погляди на літературу XVII‒XVIII століття в Україні відходять від попередніх, зокрема від Володимира Перетца, Михайла Возняка, Миколи Сумцова та ін. в аспектах естетики цього стилю. Передусім Чижевський зауважує, що важливо поглянути на бароко під цілком іншим кутом зору — не з ідеологічної чи історичної позиції, а з літературної, і давні українські твори прочитувати як пам’ятки літератури. Тоді відпадуть усі ці твердження про барокову літературу як про "заскорузлу”, “схоластичну” та “відірвану від життя”», – наголошує Лілія Бомко.

Про українську літературу доби бароко в поглядах Дмитра Чижевського

Лілія Бомко розповідає, що література бароко була призначена для людей іншого часу і, мабуть, її  можна сповна зрозуміти з погляду сучасності лише мимоволі також стаючи отією «людиною бароко». Дослідниця каже, якщо  відповідати дуже стисло на питання «хто ж така оця “людина бароко”?», то це людина іншого світогляду, яка мислить інакшими естетичними категоріями, ніж у XIX, XX і в наше XXI століття.

«Така специфіка випливає вже із самого погляду на барокову естетику, з розуміння краси. З цього погляду, спираючись на Імануїла Канта, Дмитро Чижевський зауважує, що в літературі бароко важливим є не тільки насолода від краси, але й естетична насолода, яку переживає людина у мить сприйняття того, що перевершує своєю величністю, формою, розміром, силою тощо наше звичайне розуміння краси, те, що за словами Чижевського, неможливо назвати “красним” в звичайному сенсі цього слова. А інколи замість цієї краси постає щось цілком інакше — “ґротескне”, “бурлескне” чи й навіть “незугарне”», – підкреслює Лілія Бомко.

Дослідниця пояснює, що часто естетика бароко базується на надмірній натуралізації тілесності людини. Наприклад, у творах можна побачити описи  мук, смерті, страхів (як-от у вірші «Ліки розкошникам цього світу» Кирила Транквіліона Ставровецького).

«За словами Чижевського, це зумовлено “виходом поза межі краси в мистецтві”, а також на тих виїмкових естетичних категоріях, що виявляють інший погляд на сприйняття краси. Така краса захоплює і подивовує людину, впливаючи на її почуття та розум»,

– зауважує Лілія Бомко.

Вона зазначає, щоб це зрозуміти, достатньо прочитати, до прикладу, такі твори барокової літератури, як-от:  проповіді Йоаникія Ґалятовського та Антонія Радивиловського, «Лямент на жалісний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного» Касіяна Саковича, вірші Івана Величковського, твори Григорія Сковороди. Адже, за словами Лілії Бомко, література відкривається через тексти, без цього неможливо зрозуміти, наскрізний в бароко мотив memento mori (пам’ятай про смерть), образ зеґаря (годинника), «штучки поетичні» або барокові концептуальні метафори.

«Водночас барокова естетика випливає зі світоглядних засад того часу. За усім конкретним бароко завжди бачить духовне, а в кожному земному творінні — Бога. Це духовне завжди постає в перспективі наближення людини до свого Творця, щоб зрозуміти себе (мотив самопізнання) та прагнути до моральної досконалості своєї душі»,

— додає Лілія Бомко.

---

ІА Дивись.info досліджує історію та розповідає про видатних українців, які прославились у мистецтві, науці та інших ремеслах. Прочитати ці історії можна за посиланням Видатні українці.