Як Туреччина помститься ЄС, чому Садовий пішов ва-банк і як ЛОДА стала «нянькою». Політогляд тижня

Нідерландсько-турецькі пристрасті

Цей тиждень у Європі охарактеризувався доволі гучним міждержавним скандалом між Нідерландами та Туреччиною. Розпочався він ще 8 березня. І розпочався, як це не дивно, в Німеччині, де місцева влада заборонили Міністрові закордонних справ Туреччини Чавушоглу виступати на мітингах німецьких турків, які організовувалися турецькою владою на підтримку загальнодержавного референдуму про перетворення Туреччини на президентську республіку Ердогана.

Таким же чином поступили після Німеччини і Австрія, і Швейцарія, і Нідерланди. Але саме в останніх вибухнув найгучніше цей скандал. Голландія скасувала виступ глави турецького МЗС на площі в Роттердамі перед турецькою громадою міста, але той заявив, що прилетить до Нідерландів, незважаючи на це. Основні події розігралися в суботу, 11 березня, коли літаку Чавушоглу не дозволили приземлитися в Нідерландах.

А учасників мітингів нідерландська поліція жорстко розігнала, застосовуючи навіть водомети. Як пояснила влада країни, заклики політика «масово прийти на його лекцію» могли викликати проблеми з безпекою та й взагалі передвиборні виступи турецьких політиків на території чужої країни вкрай небажані.

Коментуючи ці події, Президент Туреччини Ердоган назвав Нідерланди «фашистами». У відповідь ЄС призупинив виплати на потреби проектів турецької євроінтеграції, від яких Анкара вже і так відмовилася. А у відповідь на відповідь ЄС, Туреччина пообіцяла відкрити свої європейські кордони для сирійських біженців.

Читайте також: «Ціна» свободи: які застави встановлював суд львівським скандальним чиновникам

Всієї цієї ситуації звичайно не сталося б в Нідерландах, якби не парламентські вибори, які відбулися уже цього тижня, 15 березня. На цих виборах партія праворадикального популіста Герта Вілдерса мала непогані шанси перемогти і саме для цього цій партії і був вигідний цей міжнаціональний скандал. Однак скандал завершився нічим і похід  Вілдерса на вибори теж.

Партія Свободи Вілдерса звичайно ж потрапила до парламенту, але програла із великим розривом партії чинного Прем’єр-міністра Рютте. Голландці першими завдали поразки правим європопулістам, але змушені були пожертвувати деякими принципами демократії. Влада це зробила, але показала всім, як має себе поводити справжня влада у кризових ситуаціях.

Читайте також: Що стоїть за блокадою: римейк революції, війни олігархів чи PR «Самопомочі»

Нашій українській владі і громадянському суспільству вартувало б повчитись у нідерландців захищати національні інтереси своєї держави, жертвуючи при цьому не лише певними принципами демократії, але й відносинами із сусідами. Навіть настільки великим і важливими, як Туреччина, яка фактично не дає Європі потонути у міграційній кризі.

Порошенко, Садовий і блокада

Цей політичний тиждень в Україні був дуже складним і насиченим. Почався він із з’їзду партії «Самопоміч», де її голова Андрій Садовий зробив спробу повернутись у загальноукраїнську політику і виголосив свою першу промову, у якості кандидата в Президенти на наступних виборах.

Я нещодавно писав, що сміттєва криза у Львові фактично поховала його амбіції на президентське майбутнє, але блокада, яку організували його київські однопартійці, дала змогу йому вибратись із цієї сміттєвої ями і він знову себе бачить наступним керманичем України.

Після цього з’їзду, відбулось загадкове чаювання Садового із Порошенком та Аваковим. Як написав сам львівський мер, «розмова була дуже важка». І, скоріш за все, безрезультатна. Найімовірніше, що говорили про блокаду на сході. Порошенко зробив останню спробу розблокувати торговельні шляхи на схід, але і ця спроба виявилась невдалою.

Чому?

• По-перше, як я уже писав, не Садовий її організував і він не має впливу на Семенченка і Соболєва, які на догоду одному ображеному олігарху, розпочали цю блокаду.
• По-друге, Порошенко за 3 роки свого президентства так і не став справжнім Президентом України. Він залишився бізнесменом (поганим чи добрим, немає значення), який у будь-якій ситуації домовляється про вирішення своїх проблем зі всіма своїми опонентами. Але у великій політиці, тим паче українській, домовитись не завжди вдається. І навіть залякування про можливу кримінальну справу проти Садового не дали необхідного результату.
• Садовий пішов ва-банк.

Після провалу цих переговорів, Порошенко врешті вирішив показати усім, що в Україні є ще влада і почав силами і руками Авакова розблоковувати східні редути. Але це дуже не сподобалось усім опозиційним політичним силам, які почали його ототожнювати із Януковичем. Протистояння це тривало до моменту екстреного засідання Ради нацбезпеки і оборони, де Порошенко дуже жорстко, але відверто, проїхався і по Садовому, і по Парасюку, і по іншим політичним опонентам.

Читайте також: Провокації і російський слід: куди нас приведе «війна на могилах»

Чи не вперше на посту Президента, Порошенко забув про дипломатію і назвав всі прізвища і паролі, пообіцявши виставити рахунки за втрати від блокади «Самопомочі», «Батьківщині» і іншим партіям. Тепер головне, щоб ця обіцянка не перетворилась на обіцянку безвізу, чи зустрічі з Трампом до кінця лютого.

Порошенкові врешті треба навчитись виконувати свої публічні обіцянки, або навчитись їх так голосно не виголошувати. Рішенням РНБО наша влада повністю перекрила усе транспортне сполучення із ОРДЛО. Позитив від цього рішення очевидний: заспокоєння, хоч і тимчасове, суспільно-політичної ситуації в Україні.

Читайте також: Блокада – це «атвєтка» «Самопомочі» на політичні проблеми Садового, – політолог Фесенко

Негативів трохи більше: по-перше, ми повністю втратили окупований Донбас і навряд чи колись його повернемо; по-друге, ми загострили свої дипломатичні відносини із нашими західними партнерами, адже вони категорично не підтримують таке рішення; по-третє, ми знову втратили частину ВВП і це в найближчому майбутньому відіб’ється на наших з вами кишенях.

Тому особисто для мене залишилось незрозумілим, хто ж виграв від цієї блокади ОРДЛО. На це потрібен час.

Дві сесії і нічні посиденьки в ОДА

Суспільно-політична ситуація в Україні кардинально вплинула і ситуацію на Львівщині.

Ми перестали звертати увагу на те, що Львів знову потонув у смітті. Бо ми втратили мера, який знову перетворився на кандидата в Президенти. Ми забули за те, що хтось далі плюндрує польські пам’ятники на Львівщині, а поліція і СБУ не можуть собі з цим дати ради. У нас розпочався розгул громадськості, яка уявляє собі, що влада області знаходиться у них на ручному керуванні. І вони будуть заходити собі в приміщення ОДА тоді, коли їм заманеться.

Як так і не зрозумів, що це були за нічні наради на Винниченка 18. Колись це приміщення було режимним об’єктом і потрапити туди було надзвичайно складно. Тепер туди заходить хто захоче і коли собі захоче. А Синютка мовчить.

Читайте також: Львівська митниця: крадуть – на мільйони, штрафують – на копійки

Мало того, що він мовчить, він ще й їм потурає і тішиться тим, що вони по ночах там сидять. Ми побачили знову палаючі шини під Львівською ОДА, бо прихильники Парасюка собі вирішили, що їм можна все і їм за це нічого не буде. Але тут влада теж їм потурає. Мало того, що їм за ці палаючі шини нічого не зробили, їх знову ж таки запросили в ОДА і радились з ними до четвертої години ночі.

Ми побачили дві позачергові сесії львівських рад. Одну – міської і одну – обласної. Але писати про них навіть немає що. Сесія міської ради, попри те, що її гучно скликали і анонсували, тривала аж 10(!!!) хвилин. Під час цієї десятихвилинки ми почули недолугі заяви політичних партій, представлених у міському парламенті.

А потім відбулось голосування. Голосували депутати невідомо за що і невідомо про що. Проголосували і розбіглись. Для чого збирались, особисто я не зрозумів. А от голова обласної ради Олександр Ганущин, як справжній політик, обіграв всіх своїх опонентів. Він витримав красиву паузу, дочекався рішення РНБО, яке фактично відібрало усі козирі в ініціаторів проведення позачергової сесії, і лише тоді провів цю сесію. Все, що ми побачили і почули в обласній раді, уже було нікому непотрібне і нецікаве. І Ганущин правильно зробив. Обласна рада має купу господарських питань, які стоять на порядку денному і уже давно чекають свого розгляду. Цими питаннями треба займатись і не виголошувати чи приймати заяви і звернення, які ніхто у Києві не читає.

Дмитро ПОСИПАНКО,

політичний оглядач, спеціаліст, який займається комунікаціями, доступом до публічної інформації та демократією участі. Ведучий суспільно-політичної програми «Фракція» та перших телевізійних громадських обговорень «Право на вибір» на телеканалі «Перший Західний». Освіта: вища, магістр державного управління, випускник Національної школи публічної адміністрації у Варшаві. Хобі: політика, журналістика, піар і кінематографія про ці речі.

Усі матеріали автора читайте тут