Перші вбивства на Майдані: минає сьома річниця загибелі Героїв

22 січня, у День Соборності, близько шостої години ранку 21-річний Сергій Нігоян з Дніпропетровщини зазнав смертельного поранення у голову. На той момент офіційно тривало перемир'я між мітингувальниками та «Беркутом».

Через кілька  годин смертельне вогнепальне поранення в серце отримав 25-річний білорус Михайло Жизневський. Обидва брали участь у протестах на Майдані майже від самого початку.

Сергій Нігоян запам’ятався ще до того, як загинув. У грудні 2013 року з ним записали відео на фоні барикад, де хлопець читав поему «Кавказ» Шевченка.

Він був єдиною дитиною в сім’ї. Родина Сергія Нігояна переїхала жити в Дніпропетровську область з прикордонного з Азербайджаном села Навур, рятуючись від війни в Нагірному Карабасі.

Учасником  Євромайдану хлопець був з 8 грудня 2013 року. Приїхав з власної ініціативи, попередньо не повідомивши батьків. Не підтримував жодного з партійних лідерів, а свій приїзд пояснив так: «Зрозумів, що повинен бути за Майдан». Був охоронцем, жив у наметах разом з протестувальниками з Львівщини та Івано-Франківщини, а також у Будинку профспілок.

Михайла Жизневського застрелили кількома годинами пізніше. Він також брав участь у Євромайдані з перших днів на заклик організації УНА-УНСО. Входив до Самооборони Майдану.

Загинув близько 9-ої години ранку від пострілу мисливською кулею в серце біля стадіону «Динамо» на Грушевського. 2 грудня 2016 начальник департаменту спецрозслідувань ГПУ Сергій Горбатюк заявив, що Жизневський був вбитий кулею для примусової зупинки транспортних засобів, яка використовується лише в підрозділах МВС.

Панахида за загиблим Жизневським відбулася у Михайлівському золотоверхому соборі в Києві 26 січня, в День народження Михайла, коли йому мало б виповнитися 26 років.

Щороку 26 січня на день народження Михайла Жизневського вручається літературна премія «Воїн Світла», за найкращу прозову книжку року (оповідання, повісті, роман), видану білоруською та українською мовами, в якій зображено благородного, активного, сильного героя, що відстоює свободу, справедливість та загальнолюдські ідеали.

Кілька днів перед штурмом Майдану зник львів’янин Юрій Вербицький. Його смерть ставлять 21-им або 22-им числом. Юрія Вербицького викрали разом з Ігорем Луценком 21 січня 2014 року безпосередньо з приміщення офтальмологічного відділення Жовтневої лікарні у місті Києві. До лікарні з Будинку профспілок його привіз Ігор Луценко для надання медичної допомоги через травму ока. За словами Луценка, викрадачів було чоловік 10. Вони спеціально розшукували постраждалих учасників Євромайдану по київських лікарнях, щоб з ними жорстоко розправитися.

22 січня 2014 року тіло Юрія Вербицького було знайдено в околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області зі слідами тортур. Рідний брат Юрія упізнав його тіло у морзі Борисполя. Юрію Вербицькому був 51 рік.

«Причина смерті – львів’янин», – листівки з таким написом і портретом Юрія Вербицького – закатованого до смерті кандидата наук, сейсмолога, альпініста і учасника Євромайдану – висіли у Львові в дні похорону.

Нагадаємо, 25 січня у Львові пройде «Тиха хода пам'яті» задля вшанування пам’яті перших загиблих Героїв Небесної Сотні: Юрія Вербицького, Романа Сеника, Сергія Нігояна, Михайла Жизневського, Олександра Бадери.

Збір учасників ходи буде відбуватися на площі перед пам’ятником Тарасові Шевченку о 18.00 годині. Всі охочі зможуть запалити лампадку і колоною пройти до Меморіалу пам'яті Героїв Небесної Сотні.