Софія Яблонська: письменниця та перша українська мандрівниця, на честь якої перейменували вулицю у Львові

ІА Дивись.info започаткувала проєкт «Декомунізація Львова», аби розповідати містянам про видатних українців, у чию честь перейменували вулиці, що колись носили радянські назви.

Сьогодні розповімо про Софію Яблонську — талановиту письменницю, журналістку та мандрівницю, яка шукала райські острови на Землі.

Планувала стати акторкою, але обрала мандри

Софія Яблонська народилася 15 травня 1907 року в селищі Германів (сьогодні — Тарасівка), що на Львівщині. Батько мандрівниці  Іван Яблонський був священником та лікарем, а матір Модеста Ульварська походила також з сім’ї священника.

Усього в подружжя Яблонських були п’ятеро дітей: Марія, Ольга, Мирослав, Мирон та Софія. Після початку Першої світової війни сім’я переїхала до Росії, оскільки батько був москофілом. Саме там провела своє дитинство у важких умовах та злиднях Софія Яблонська. 

Спочатку вона навчалася в російській гімназії в Таганрозі. Однак у 1921 році Яблонські повернулися додому на Львівщину. Тут письменниця ходила до учительської семінарії, де відвідувала курси шиття і крою, а також курс з комерційної діяльності. Після цього у 1924 році розпочала навчання в драматичній школі, де опанувала акторське мистецтво. Крім того, вона займалася кінопрокатом та працювала в кінотеатрах Тернополя.

Згодом Софія Яблонська переїхала до столиці Франції, де планувала покращити свої акторські навички. Париж відкрив перед нею як багато можливостей, так і труднощів. Деякий час вона заробляла собі на життя миттям вікон в офісах. Також вона працювала моделлю для художників. Крім того, їй вдалося знятися в одному фільмі.

У Парижі письменниця почала глибше цікавитися документальним кіно та вчилась його знімати. Тут вона познайомилася з українським мандрівником та сходознавцем Степаном Левинським. Саме він розповідав Софії про культуру країн сходу, що надзвичайно її зацікавило. В жінки з’явилася мрія — дізнатися, чи існують іще десь на світі райські острови. Так, Яблонська вирішила податися в мандри.

Для неї особливою насолодою було бачити нові землі

Свою подорож в невідомі місця Софія Яблонська розпочала з Північної Африки. Саме туди, в Марокко, вона вирушила у грудні 1928 року. Тоді письменниця побувала за чотири місяці в Касабланці, Маракеші, Маґадорі, Тарудані, Аґадірі та в пустелі Сахара. 

У 1929 році мандрівниця мешкала деякий час в Криниці-Здруй, що в Польщі. Тут вона разом з матір’ю відкрила власний пансіон для відпочивальників. А в 1931 році Яблонська почала співпрацювати з компанією «Опторг Юнан-Фу», яка замовляла в неї документальні нариси про різні країни. Так, в мандрівниці з’явилася можливість вирушити в навколосвітню подорож.  

Протягом 1931-1935 років Софія Яблонська відвідала: Порт-Саїд, Джибуті, Цейлон, Індокитай, Лаос, Камбоджу, провінцію Юань, Сіам, Малайські острови, Яву, Балі, Таїті, Австралію, Нову Зеландію та Північну Америку.

Читайте також Декомунізація Львова: вулиця, названа на честь ілюстраторки дитячих книжок

Після такої подорожі мандрівниця повернулася до Криниці, де зустрілась зі своїми рідним. Крім того, її запросили на публічні лекції та виступи, де Яблонська ділилася враженнями від побаченого. Також вона розпочала занотовувати свої розповіді про подорож у форматі репортажів та нарисів та публікувати їх в тодішніх виданнях Галичини («Діло», «Нова Хата», «Ми і Світ» та інші.) Зокрема писала, що для неї особлива насолода бачити нові землі.

«Коли людина забуває про можливість небезпеки, Тоді Китай чи країни диких племен видаються їй так само доступні, як прогулянка до Винник»,

— розповідала Яблонська. 

У 1939 році мандрівниця останній раз навідалася в Україну. Після цього вона переїхала до Франції, а згодом в Індокитай. Цікаво, що під час від’їзду з рідних земель у Львові знайомі подарували їй гуцульську ляльку, яку вона постійно брала зі собою в мандри. 

Протягом п’ятнадцяти років Яблонська жила в Китаї. Там вона познайомилася зі своїм чоловіком французом Жаном Уденом, з яким одружилася в 1933 році. Подружжя виховувало троє синів. У цей час мандрівниця трохи влаштувалася в цій країні: посадила біля будинку соняшники та мальви, щоб нагадували Україну, вчила китаянок доїти корів (в Китаї тварин використовували переважно як тяглову силу), варити борщ та вишивати рушники. 

Після Другої світової війни в 1946 році Софія повернулася до Парижу. Згодом в її житті сталися багато втрат: померла матір, чоловік та друзі. Тоді вона переїхала на острів Нуармутьє та почала будувати дім, про який мріяла ще разом з чоловіком. В цей час вона відкрила в собі ще один талант: проєктувальниці будівель та дизайнерки. 

Життя Софії Яблонської обірвалося раптово. Письменниця везла свій рукопис нової книги «Дві ваги – дві міри» до видавництва. Проте не доїхала. 4 лютого 1971 року мандрівниця загинула в автокатастрофі. 

Подорожні нотатків Софії Яблонської

Творча спадщина авторки складається з п’яти книг:

•  «Чар Марока» (1932 р.);
• «З країни рижу та опію» (1936 р.);
•  «Далекі обрії» (1939);
•  «Книга про батька» (1977 р.);
•  «Дві ваги – дві міри» (1972 р.). 

Тексти Яблонської високо оцінювали письменники та критики такі як: Ірина Вільде, Михайло Рудницький Святослав Гординський.

У репортажах Софія Яблонська розповідає про свої подорожі. В них вона описує культуру та побут різноманітних народів. Крім того, під час мандрів вона робила фото, які додавала до своїх текстів. 

Письменниця інколи відвідувала місця, які були незнайомими для європейців. Часто такі подорожі були досить небезпечними, тому її відмовляли їхати туди. Однак Яблонська всеодно вирушала в дорогу. 

Одного разу поблизу Сахари вона ледь не потрапила в полон до тубільців. Оскільки серед цих племен існують різні табу щодо фотоапаратів. Вони рідко дозволяли себе фотографувати. Проте Софія Яблонська могла порозумітися з мешканцями навіть тоді, коли не знала місцевої мови. 

Інколи аборигени називали мандрівницю «дорога міс Україна» після того, як вона говорила звідки та розповідала про свою батьківщину. Щирість та допитливість Яблонської допомагала їй завоювати довіру в мешканців Океанії, які часто ставилися вороже до туристів з Європи. До того ж, де б не вона не була, то розповідала про своє українське походження.

«Я стала пояснювати йому різниці між нами та руськими (росіянами — примітка ред), нарисувала мапу України та її сусідніх країн, щоб він краще зрозумів її положення, врешті, сказала я, що нас є біля сорока мільйонів та що Україна у півтора разів більша за Францію. Ці пояснення я знаю краще за молитву, бо частенько трапляється мені повторювати їх французам та іншим чужинцям, що нічого не знають про наше існування»,

— уривок з репортажів Яблонської зі збірки «Чар Марока»

У творчому доробку авторки є репортажі про культуру та життя  арабів. Зокрема вона описує проблему нерівності жінок в мусульманських країнах - під час однієї розмови араб навіть хотів подарувати свою дружину журналістці.

Софія Яблонська в мандрівках завжди бачила таємничу красу. Наприклад, коли вона подорожувала в Марокко, то помічала там те, що є гарним та особливим: старовинні звичаї, барвистий одяг, природна простота місцевих народів та незвичайні пейзажі — усе це для неї мало винятковий сенс. Тому кожна розповідь мандрівниці вирізняється надзвичайно багатою художньою мовою.

Читайте також Герой України: хто такий «Хаммер» і чому на його честь перейменували вулицю у Львові