Тест на (НЕ) доступність: проблеми людей з інвалідністю у місті

Павло Козак понад 20 років пересувається на колісному кріслі. Це не завадило йому стати чемпіоном світу з жиму серед здорових спортсменів. А ще — вибороти титул чемпіона світу з бодібілдингу та отримати звання одного з кращих атлетів-паралімпійців з пауерліфтингу у своїй ваговій категорії. Зараз він займає посаду соціального працівника у реабілітаційному центрі. Це — відсотків двадцять його роботи.

Відео можна переглянути на нашому ютуб-каналі. Нижче подаємо текстову версію.

У реабілітаційному центрі все облаштоване для людей з інвалідністю: в першу чергу — ліфти, пандуси та підіймачі. Але таку розкіш у місті зустріти майже ніде.

Аби пересуватися на кріслі безбар’єрно, Паша постійно тренується. Проте просто поїхати в будь-який зал у місті, якщо ти людина з інвалідністю, каже, складно:

«Чи це є ігрові манежі, чи це є тренажерні зали — у місті з доступними залами дуже складно. Я не говорю вже про, скажем, спеціальні тренажери, адаптовані. В нас їх тут наразі поки два».

У реабілітаційному центрі є доступні вбиральні. Але за межами закладу таких практично не знайти.

«Це основне: чи ми говорим за зали, чи ми говорим за заклади освіти, культури і так далі. От я навчався в політехніці і там питання санвузлів було болючим. Там відсутні унітази. Питання: хто зможе, маючи, умовно, нейротравму, таким чином справити потребу? Та й до того ж, антисанітарія, відсутність поручнів чи чого завгодно», - згадує Паша.

Більше того, навіть нібито доступні вбиральні у місті часто закриті або їх використовують працівники закладів та установ як склади: 

«Заїхавши, умовно, в "Сільпо", "Арсен" чи в якийсь інший супермаркет, щоб скористатися вбиральнею спеціалізованою, нерідко можна побачити їх закритими. Або вони використовуються як складські приміщення, тобто там побутову хімію якусь зберігають. От в аеропорту... часом ти маєш шукати там десь якогось охоронця».

Ще однією проблемою людей з інвалідністю Паша називає громадський транспорт, який далеко не кожному під силу. Сам же кермує авто, адаптованим до власних потреб. Використовує його кожного дня, прямуючи на роботу. Спеціалізоване кермування автомобілем під силу багатьом людям з інвалідністю, за його словами:

«Людям зі спинальною травмою різного рівня: чи це поперековий рівень, чи шийний відділ, в яких не працюють трицепси, передпліччя, пальці, вони ставлять тройніки на кермо. Багато є асестивних технологій».

Аби показати наочно приклади проблем із доступністю, наступного дня Павло вирушив до ринку та магазинів, розташованих навпроти реабілітаційного центру. Переноною на шляху крісла колісного стали стовпчики, надто вузько розташовані один до одного, та пошкоджений асфальт. Натрапили ми й на пандус, який не відповідає стандартам. Щоб виїхати на нього, треба набратися розгону:

«Якщо кут не відповідає (стандартам — ред), то мусиш рухатись по діагоналі. Але тут по діагоналі не поїдеш - мало простору» - пояснює спортсмен.

Не кожному власнику крісла колісного під силу також потрапити у продуктовий магазин: хоча на вході нібито є пандус, але він завузький та без поручнів:

«Місця зовсім мало. Навіть при моїй вузенькій калясці, вважай, воно "так собі". До техніки безпеки теж є питання, бо можна злетіти в елементі вліво. Поручнів немає відповідно. Тобто якщо буде хтось слабший в руках, то важче він сюди заїде без сторонньої допомоги».

Сама дорога теж не годиться для крісла колісного. Після такої поїздки може постраждати і крісло, і людина. Паша коментує ситуацію так:

«Все у вибоїнах, кут стрімкий, є камінці. Якщо їхати на чотирьох колесах, не володіючи технікою переміщення на балансі, то передні коліщатка не мають прохідності. Так можна напрапити на вибоїну або камінець та вилетіти».

Тож часто доводиться на кріслі колісному навіть підніматися сходами. Але для цього слід навчитися спеціальної техніки. Її можуть засвоїти теж не всі люди з інвалідністю, зокрема люди з ураженням мозку в шийному відділі.

Читайте також: Якщо вас не влаштовує стан речей, то подумайте - що зробили, аби його змінити: про чемпіона на кріслі колісному Павла Козака.