Не завжди має бути тихо: стереотипи про бібліотеки та зміни під час війни
30 вересня згадують Всеукраїнський день бібліотек. Це свято на офіційному рівні затвердили ще 1998 року. З того часу бібліотеки змінилися. Зокрема, у Львові вже два роки діє єдина мережа з 49 публічних бібліотек – Львівська муніципальна бібліотека.
Журналістка ІА Дивись.info поспілкувалася п’ятьма працівниками Львівської муніципальної бібліотеки (ЛМБ) – заступницею директора Наталією Бібікою, завідувачкою медіатекою «Мультиплекс» Ларисою Муращик, завідувачкою бібліотеки №22 Мар’яною Музичко та проєктною менеджеркою Катериною Алексєєнко.
Вони поділилися власними думками про роль бібліотек, розповіли стереотипи, що з ними пов’язані, яким чином їх можна спростувати та те, як ці заклади змінилися під час війни.
Які досі існують стереотипи про бібліотеки та як їх подолати
Лариса Муращик: Стереотипів є дуже багато про бібліотеки. Найбільш такий розповсюджений, як мені здається, це те, що в бібліотеці має бути постійно тихо. Сьогодні в бібліотеці з точністю до навпаки – це немов такий вулик, де все гуде. Тут завжди відбувається багато цікавих активностей – танцювальні флешмоби, перегляди вистав, спортивні змагання, цікаві зустрічі. Водночас в бібліотеці є ефективне зонування, тому ніхто нікому не заважає.
Наталія Бібіка: Один з стереотипів полягає в тому, що люди ще досі бачать бібліотекаря як людину, яка просто читає книжку в бібліотеці, більше нічного не робить та неактивна в інших сферах діяльності. Ба більше, існує стереотип, що така людина прийшла працювати в бібліотеку, бо нічого не вміє робити чи не реалізувала себе деінде. Це насправді – неправда.
Крім того, часто вважають, що бібліотекар – це обов’язково некреативна та немолода людина. Тут є складнощі переконати людей, що бібліотеки тепер насправді є досить розвиненими та динамічним середовищем. Через такі стереотипи в нас є кадрова проблема, адже молодь не так активно, як би хотілося, йде працювати в бібліотеки.
Мар’яна Музичка: Я працюю на абонементі. Коли люди приходять записуватися в бібліотеку (часто зі своїми дітьми), то саме з ними зустрічаюся. Тому ці стереотипи найперша бачу. У той момент, коли люди приходять – вони вражені. Адже до цього могли бути в бібліотеці ще 30 років тому та не бачити, як вона змінилася.
Наприклад, в їхньому уявлені може бути, що в бібліотеці досі діти десь тихенько сидять в куточку або тут взагалі постійно пусто, чи немає нових книжок, а лише якась радянська література. Це все подекуди дивує людей, які тут не були. Тому вони можуть навіть не розуміти, що тут роблять діти довгий час.
У нашій бібліотеці № 22 відбуваються гуртки, майстеркласи, різні ігри та активності. Також тут дітям просто цікаво виконувати домашні завдання та спілкуватися між собою. Отож, після відвідин бібліотек – такі стереотипи і руйнуються,
– розповідає Мар'яна Музичка.
Катерина Алєксєєнко: Я не люблю говорити про стереотипи в бібліотеках, бо вважаю, що постійне озвучування – їх тільки пролонгує. Я б воліла, зосередитися на негативному впливі стереотипів на наше суспільство, бо якраз воно недоотримує і не розвивається через це. Українське суспільство маргіналізує бібліотеки десятиліттями і через це не бачить, як вони можуть бути потужним інструментом для розвитку в десятках сфер.
Влада хоче забрати суб’єктність, урізати і так сміховині бюджети, позакривати бібліотеки в селах та малих містечках, бо то не вписується в їхній канон культурних інституцій. Це кричуща недалекоглядність, яка підтримується суспільством. Громадськість не проти, бо обмежена в своїх уявленнях про бібліотеки. Навіть люди, які читають, часто нехтують бібліотеками, бо не мають часу чи бажання піти сюди, долучитися до активностей, які тут відбуваються.
Бібліотеки навіть, попри відсутність сучасного ремонту та 100% новинок книжок у фонді, роблять неймовірні речі для суспільства – нашого майбутнього і перемоги України.
Чим особлива робота в сучасній бібліотеці
Наталія Бібіка: У бібліотеці робота – дуже різноманітна. Сьогодні ти готуєш зустріч з письменником, завтра йдеш на якийсь форум. Потім спілкуєшся з дітьми, радиш книгу дорослому чи організовуєш тематичну подію. Робота в бібліотеці сприяє саморозвитку, окрім того, що ти багато читаєш сам, то ще й розмовляєш з іншими читачами, а таке спілкування часто є досить відвертим, особливо з дітьми.
Катерина Алєксєєнко: У бібліотеці не буває нудно. Це місце мого безперервного розвитку. Бібліотека дала мені більше, ніж я їй. Тут навчилася сортувати сміття, дізналася про урбанізм, громадський бюджет та як планувати та втілювати задумане в життя. Працюючи в бібліотеці, я зустрічаюся та співпрацюю з сотнями цікавих людей, їжджу по світу, презентуючи громаду та країну. Я постійному русі до нового та важливого і це все завдяки роботі тут.
Бібліотека – це також платформа, яка дає можливість впливати та розвивати своє місто,
– каже Катерина Алєксєєнко.
Публічна бібліотека у Львові сьогодні: якою вона є і що не вистачає
Лариса Муращик: Сучасна публічна бібліотека – це багатофункціональний та відкритий простір, який надає користувачам комплекс сервісів для навчання, для роботи і для особистісного зростання. Також тепер бібліотека є такою гнучкою платформою для громади. Це простір і комфорту, і свободи і самоосвіти.
Я можу сьогодні впевнено сказати, що наша медіатека «Мультиплекс» саме такою і є. Вона складається з трьох відділів: сімейного простору, ІT-платформи та буктериторії. Тут ми організовуємо різні заходи, аби людям було цікаво проводити дозвілля усією сім’єю. У нас можна скористатися безкоштовно інтернетом, принтером, сканером, пограти в настільні чи спортивні ігри (є тенісний стіл).
Однак все-таки не вистачає книг, адже попит у читачів залишається високим. Користувач хоче отримати нову книгу, яка вже є на ринку. Зменшилося державне фінансування на комплектування фонду. Водночас сьогодні нам активно допомагає громада, тому багато книг дарують. Крім того, не вистачає молодих спеціалістів,
– підкреслює Лариса Муращик.
Наталія Бібіка: У моєму уявленні сучасна бібліотека має бути такою як є багато бібліотек у Львові. Тобто це абсолютно відкритий простір для користувачів, куди може прийти кожен та взяти в руки книжку. У багатьох наших публічних бібліотеках книгосховища немає, тому є доступ до усіх стелажів. Крім того, тепер діє автоматизована книговидача та електронний каталог. Інколи люди навіть дивуються, що книгу можна взяти, як у супермаркеті, – усього за хвилину.
Львівські бібліотеки мають сучасний простір. У наших філіях – затишна атмосфера, де можна і попрацювати, і навчатися, і поспілкуватися з друзями, і просто відпочити. У нас є бібліотеки з досить мобільним простором, який трансформується відповідно до потреб відвідувачів. Також у Львові особливістю є те, що бібліотеки підтримує громада, як книгами, так і своєю активністю. Крім того, співпрацюємо з громадськими організаціями, маємо партнерів, які допомагають реалізовувати певні проєкти.
Звісно, є завжди прагнення до розвитку. Тому нашим бібліотекам в перспективі може не вистачати сучасного обладнання та його оновлення. Крім того, залишається потреба у кваліфікованих фахівцях.
Як змінилася функція львівських бібліотек під час війни
Катерина Алєксєєнко: Функція бібліотек під час війни набула іншої форми. Ми продовжуємо виконувати свою роль – підтримка та служіння громаді. Однак тепер наша громада потребує захисту, моральної та психологічної підтримки. Тому в бібліотеках ми плетемо сітки, робимо окопні свічки, збираємо кошти для українських військових. У наших філіях можна отримати психологічну підтримку від фахівців, а також – ментально розвантажитись, відвідавши класні події (виставки, лекції, кінопокази).
Крім того, саме у бібліотеці людина може отримати відповіді на питання: «хто я?» або «чому я такий?». Для цього потрібно просто прийти до нас – почитати книги, послухати спікерів, долучитися до вшанування пам’яті загиблих героїв та героїнь. Також можна доєднатися до збору книг в реабілітаційний центр для військових, підписати листівки українським політв’язням Кремля тощо.
У бібліотеці ви можете зустріти, познайомитися та співпрацювати з різноманітними людьми. Це простір де шанується різноманітність – від книг до людей; відкритість – від ідеї до їх форм втілення; безпека – від упереджень та від російської культури.
Наталія Бібіка: Роль бібліотек однозначно стала іншою під час війни. Тут плетуть сітки, збирають волонтерську допомогу на фронт. У деяких бібліотеках були пункти незламності. До нас багато приходять переселенців, які втратили свій дім. Вони потребують спілкування та розуміння, тому ми їх долучаємо до різних активностей та подій.
Бібліотеки також стали осередками інформаційної безпеки. У нас проводять заняття, зокрема для людей похилого віку, як правильно користуватися соціальними мережами, де шукати перевірену інформацію, як фільтрувати її.
Війна наклала свій відбиток на роботу бібліотек. Ми організовуємо тематичні заходи, щоб дати можливість відволіктися від важких реалій, які пережили люди,
– зазначає Наталія Бібіка.
Мар’яна Музичко: Гадаю, що функція дуже змінилася. Бібліотека стала таким дружнім осередком до внутрішньо переміщених осіб. Зокрема, у нашій бібліотеці №22 сформувалась така гарна з ними комунікація та співпраця. Тепер вони стали дуже активною частиною нашої спільноти.
Для прикладу, в нас діє розмовний клуб з української мови, які відвідують переселенці, щоб перейти на українську чи покращити свої навички говоріння. Також є курси цифрової грамотності, різні тренінги, зустрічі з письменниками та майстеркласи. У всіх цих подіях внутрішньо переміщені особи охоче беруть участь, допомагають з організацією та інколи активніше долучаються до громадської активності, ніж місцеві.
Лариса Муращик: В умовах воєнного стану бібліотеки перетворилися на такі хаби психологічної підтримки. Зокрема надавати таку підтримку нам допомагають різні установи та організації. Це і правова допомога, курси психоемоційної підтримки з досвідченими менторами, арттерапії, зустрічі з психологами тощо.
Зараз у бібліотек є така функція більше єднальна. Тут люди мають можливість – гуртуватися, підтримувати одне одного, підказувати, як тримати рівновагу, скеровувати до тих, хто може допомогти, і закликати до активної участі в різних справах, організовувати благодійні заходи, плести маскувальні сітки, збирати речі для потребуючих, зустрічатися з військовими та не тільки.
У грудні минулого року в «Національний тиждень читання» журналістка ІА Дивись.info розпочала спецпроєкт «Що почитати у львівських бібліотеках». У його межах ми вже підготували добірки книжок разом з Мистецькою Бібліотекою, бібліотекою Px, URBAN бібліотекою, Сенсотекою, ProFashion бібліотекою, Центральною дитячою бібліотекою Львова, Медіатекою та «Бібліотекою сад». Усі добірки можна переглянути за посиланням.